Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Ропій Л.М., Рябуха В.І.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 (суддя Ковтун С.А.) за заявою Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків № 511/15 від 15.05.2015 у справі № 910/16741/15 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Родючість плюс" до Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" про зобов'язання виконати умови договору, за участю представників позивача Яцюта Т.П., відповідача Нечипоренко Я.І.,

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 у справі № 910/16741/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015, відмовлено у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.05.2015 у справі № 511/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Родючість плюс" до Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" про зобов'язання виконати умови договору.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.05.2015 у справі № 511/15.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 6 Закону України "Про третейські суди", ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 122-5 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 11.11.2013 ПАТ "Укргазпромбанк" як банк та ТОВ "Родючість плюс" як клієнт уклали договір банківського рахунку № 3362 (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у погоджених між сторонами Договору валютах (гривня та/або іноземна) та зобов'язується приймати та здійснювати операції за рахунком відповідно до законодавства України і умов Договору.

В пункті 6.1 Договору сторони погодили, що усі спори та вимоги, що виникають при виконанні Договору, або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків згідно з регламентом третейського суду. Умови Договору, що містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення Договору.

В подальшому ТОВ "Родючість плюс" звернулося до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до ПАТ "Укргазпромбанк" про зобов'язання ПАТ "Укргазпромбанк" виконати умови укладеного між сторонами договору банківського рахунку № 3362 від 11.11.2013 в частині виконання платіжних доручень, виставлених ТОВ "Родючість плюс".

За результатами розгляду спору сторін по суті, 15.05.2015 Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків у справі № 511/15 прийнято рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПАТ "Укргазпромбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою, в якій просило скасувати вказане рішення повністю.

Як зазначалось вище, суди відмовили заявнику у скасуванні рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.05.2015 у справі № 511/15, пославшись на те, що справа, у якій прийнято рішення третейського суду, була підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, цим рішенням не вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду не визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; третейський суд не вирішував питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком судів з огляду на таке.

Відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунка, а тому правовідносини між його сторонами регулюються, зокрема, Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) .

Так ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено відповідальність банків при здійсненні переказів.

Водночас п. 32.8 ст. 32 вказаного Закону встановлено, що спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.

Разом з тим у рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10.01.2008 (v001p710-08) визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст.2, ст. 3, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 с. 55 Конституції України (254к/96-ВР) . Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Разом з тим, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах (лист Верховного Суду України від 11.02.2009 "Практика застосування судами Закону України "Про третейські суд" (1701-15) ).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд; здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією Уповноважену особу Фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 70 з 08.04.2015 розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Так, на момент винесення третейським судом рішення, а це 15.05.2015, банк діяв не як самостійна установа, а безпосередньо як організація в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.

При цьому згідно із ч.ч. 1-3 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з п. 17 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином, даний спір, в силу п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", п. 1 ч.2 ст. 122-5 ГПК України не міг бути розглянутий третейським судом після введення у ньому тимчасової адміністрації.

У відзиві на позов та доповненні до нього ПАТ "Укргазпромбанк" також посилався на постанову Правління Національного Банку України від 07.04.2015 № 217, відповідно до якої ПАТ "Укргазпромбанк" віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв'язку з чим рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 70 з 08.04.2015 розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, під час дії якої не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку (п.п. 1, 3 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.05.2015 у справі № 511/15.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, припинити провадження у справі.

Оскільки колегією суддів встановлено, що фактичні обставини в цій справі з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального та процесуального права, через що висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення заяви відповідача.