МІСЦЕ ПІД ДАХОМ БАТЬКІВСЬКОЇ ОСЕЛІ
(ЗА НЬОГО НЕРІДКО ДОВОДИТЬСЯ БОРОТИСЯ В СУДІ)
Конституція України визнає люднну найвищою соціальною цінністю. Дотримання цих прав забезпечується цілеспрямованою діяльністю держави. Однак подекуди вони існують лише на папері, тоді як дійсність констатує протилежне, коли людина залишається віч-на-віч з посадовцями органів державної влади, які, з одного боку, повинні сприяти особі у задоволенні її конституційних прав, а з іншого, нерідко роблять все навпаки, забуваючи про свої обов'язки та пам'ятаючи лише про окремі важливі для них моменти.
Біль і образа на свою державу, яка в особі відповідних органів влади не тільки ошукала, а й брутально принизила, залишилася у вчительки 197-ї київської школи Ніни Миколаївни Грищенко, громадянки України, особи без визначеного постійного місця проживання. Народилась Ніна Миколаївна у Києві на Шулявці, у невеликому двоповерховому приватному будинку, який через деякий час був знесений у зв'язку з побудовою Повітрофлотського транспортного мосту. Сім'я отримала двокімнатну квартиру у Залізничному районі по вулиці ЇКлопотання не задоволенескрівській, де й мешкала 43 роки, у тому числі Ніна Миколаївна — 19 років.
Після смерті батьків (1985 та 1993 рр.), Ніні Миколаївні та її брату, який втратив роботу, а потім потрапив у автокатастрофу і важко захворів, у матеріальному плані стало жити надзвичайно важко. Не маючи жодної фінансової змоги врятувати брата, за домовленістю з ним Ніна Миколаївна вирішила повернутися до батьківської оселі. Всі її моральні і матеріальні ресурси були спрямовані на порятунок єдиної рідної людини, щоб мати змогу доглядати за братом вона за безцінь продала свою однокімнатну квартиру, за яку виплачувала протягом 10 років жктлово-бу-дівельному кооперативі. Одержані він продажу квартири кошти пішли на лікування, хоч на руках були ощадні книжки брата і батька, але, як відомо, використати їх неможливо з причин, що не залежать від громадян України.
Клопотання не задоволене...
За дорученням брата Ніна Миколаївна почала оформляти документи на квартири. Але до отри-свідоцтва про право власності не дожив один день. 22 липня Ї998 року він помер, а розпорядження про приватизацію квартири було підписане на день пізніше, тобто 23 липня. І його просто анулювали. Цим одразу скороталася районна адміністрація і зажадала виселення Ніни Миколаївни з квартири. У позові останньої про визнання за нею права на жиле приміщення було відмовлено, хоч у судовому засіданні шестеро свідків підтвердили факт її спільного проживання з братом та ведення спільного господарства. Однак їх показання суд не взяв до уваги, врахувавши свідчення двох майстра ЖЕКу, які не знали ні її, ні ЇЇ брата, — з сумом повдомляє Ніна Миколаївна. Суд задовольннв зустрічний позов КП УЖГ про виселення з квартири, яку терміново зробили службовою і у той же день видали ордер на неї працівникові міліції. Ну, а Ніну Миколаївну просто виставили на вулицю. Всі речі без надежного опису кинули у якийсь подвал, їхнє зберігання ніким не гарантоване. За час більш ніж півторарічних судових розглядів її неодноразово переслідували, біля будинку суду хапали у машину і везли в міліцію, ображаючи по дорозі, фабрикували кримінальну справу, звинувачуючи у підробці якихось довідок, залякували сусідів, — про пі та інші факти розповідає Ніна Миколаївна. Зокрема, вона пише: "18 серпня 2000 року майор міліції В. Куц, якому було видано ордер, користуючись своїм службовим становищем, викликав нраряд міліції і влаштував фізичну розправу наді мною і моєю колишньою ученицею Л. Задніпрянець, жінкою 50 років, хоча ми не чинили опору... " Звичайно, я і моя учениця зняли побої в травмпункті і державній судмедекспертизі. Але й досі жодна з установ (ні прокуратура, ні міліція, ні суд) не дали оцінку ганебного порушення моїх та моєї учениці громадянських прав".
Ось ще одне підтвердження, як дотримуються права людини у правовій державі, і як органи державної влади "допомагають" відстоювати ці права. Окрім того, п. Грищенко засвідчує, що голова райдержадміністрації напередодні виселення запевнив її особисто, що такого ні в якому разі (тобто виселення) не буде. Проте у день виселення він виїхав з Києва і Ніна Миколаївна не могла зв'язатися з ним по телефону.
Між тим влада пішла далі. "Через декілька місяців після виселення мене на вулицю нібито службову квартиру знову перетворили на державну, — повідомляє далі Ніна Миколаївна, приватизували і продали сусідці, яка розбила всі стіни, щоб до своїх 3 кімнат додати ще 32 кв. м жилої площі. Вже не потрібно поліпшувати житлові умови міліціонеру?
Звертався до голови Залізничної районної державної адміністрації м. Києва В. Титарчу-ка і міністр освгги і науки В. Кремень зі словами: "Зважаючи на те, що ми будуємо незалежну, демократичну, правову, високогуманну і моральну державу, прошу Вас, шановний Валерію Григоровичу, уважно розглянути суть справи та прийняти рішення щодо позитивного вирішення квартирного питання відмінника народної освіти України, вчителя-методиста з 47-річним трудовим стажем Ніни Миколаївни Грищенко" (яка, додамо, в силу життєвих обставин змушена боротись за місце піц дахом батьківської оселі). У відповідь — мовчання.
І ось нещодавно, 26.03.2002 року голова Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації В. Титарчук повідомив, що "адміністрацією району було направлене клопотання до Головного управління житлового забезпечення з приводу надання Н.М. Грищенко будь-якого житла. На жаль, ... клопотання не було задоволене. На сьогодні можливості та законних підстав для надання в районі їй житла немає". А чи законними були дії органів та підстави, якими висококваліфікованого спеціаліста, самотню жінку, громадянку України позбавляли житла?
Порядок приватизації житла
Слід зазначити, що право на приватизацію житла мають усі члени сім'ї наймача, які постійно проживають у квартирі разом з ним. Рішення про передачу квартири у власність громадян приймається відповідним органом приватизації протягом місяця з дня одержання заяви на приватизацію. Пункт 31 "Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян", затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 зазначає, що строк оформлення документів від дати реєстрації заяви громадянина до видачі йому зареєстрованого свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) не повинен перевищувати одного місяця.
Передача житла у власність оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації. Така передача житла не потребує нотаріального посвідчення (стаття 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"). У цьому випадку відчуження квартири (жилого будинку) -від одного власника до іншого (від держави до громадянина) здійснюється без укладання договору про відчуження у вигляді, оформленому єдиним договірним документом. Тому постають питання визначення моменту виникнення права власності. Можна припустити, що моментом виникнення права власності може бути:
Правильне визначення конкретного моменту виникнення у громадян права приватної власності на квартиру має важливе теоретичне і практичне значення.
Роз'яснення
З роз'яснень Державного комітету по житлово-комунальному господарству України від 28.12.1994 року зрозуміло, що право власності виникає з моменту підписання розпорядження про передачу житла у власність. Тобто, якщо одинокий наймач подав заяву і, не одержавши свідоцтво про право власності, помер, то у разі видачі розпорядження про передачу житла у власність після його смерті, квартира переходить у власність держави (за умови, що термін оформлення не було порушено), а якщо до його смерті — тоді до спадкоємців — за нормами інституту спадкового права, зосередженими у статтях 524 — 564 Цивільного кодексу Української РСР та деяких інших законодавчих актах. Але роз'яснення не є законом.
Абзац 5 пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачає, що у випадку, якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише у тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або у її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.
Російський досвід
Якщо звернутися до практики розгляду житлових спорів Російської Федерації, то слід зазначити наступне: Пленум Верховного суду Російської Федерації у роз'ясненнях від 24 серпня 1993 року № 8 повідомляє, що смерть громадянина, який звернувся з заявою про приватизацію з усіма необхідними для цього документами до оформлення договору про передачу жилого приміщення у власність, не є підставою для відмовлення у задоволенні вимог спадкоємця про передачу квартири у його власність. Виявивши при житті волю на приватизацію займаного жилого приміщення і не відкликавши свою заяву, спадкодавець з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати всі правила оформлення документів на приватизацію. І тому спадкоємці, за якими судом визнано право на отримання жилого приміщення у порядку спадкування, мають право як власники користуватися, володіти і розпоряджатися таким приміщенням за своїми потребами. Слід зазначити, що у випадку, якщо заява і документи на приватизацію надаються при житті спадкодавця самим спадкоємцем, що діє згідно з нотаріально завіреною довіреністю, то це роз'яснення має силу і на цей випадок. Все надзвичайно просто і зрозуміло. Є бажання, є волевиявлення спадкодавця — і цього досить, щоб спадкоємці отримали квартиру у власність. Ці правові позиції слід було б урахувати у судовій практиці України при розгляді житлових спорів. І тоді б не виникало випадків, про який іде мова. А він, на жаль, непоодинокий.
Місце проживання
Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання, що ніяким чином не пов'язується з наявністю прописки. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилими приміщеннями за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Враховуючи задекларовані Конституцією правові засади, питання юридичного значення прописки були вичерпними, оскільки прописка визначала лише фіксацію постійного або переважного місця проживання громадянина, і мала розглядатись як певна юридична презумпція, що могла бути спростована у судовому порядку, та виступала як необхідний атрибут документів, які посвідчують особу, та адміністративна складова у загальному порядку визначення і фіксації правового становища громадянина.
За доволі нестійким критерієм, яким є місце проживання, прописка дозволяла достовірно встановити наявність умов для набуття чи реалізації громадянином певних прав та обов'язків. І тому не було жодних підстав для визнання її обов'язковою умовою для їх набуття. У той же час, за відсутності прописки чи реєстрації місця проживання громадян, що ототожнюється, на громадянина лягає обов'язковість доведення справжнього зазначеного ним місця проживання. Ось і доводила Ніна Миколаївна в суді, що проживала у батьківській оселі, отриманій за знесений власний будинок.
Якіцо громадянин подав і не відкликав заяву і мав право на безоплатне отримання квартири, незалежно від її розміру, а в приватизації йому не могло бути відмовлено, то на спірну квартиру повинна відкриватися спадщина, оскільки спадкодавець висловив волю на приватизацію займаного приміщення, але з незалежних від Ііього причин не зміг оформити її до кінця.
Виходячи з наведеного, слід зазначити, що, оскільки Ніна Миколаївна мала право на оформлення приватизації квартири як член родини квартиронаймача і звернулися до органу приватизації з оформленими згідно з чинним законодавством документами, а орган приватизації виніс рішення про передачу квартири у власність, підстав для визнання приватизації недійсною не було.
Галина КОВАЛЕНКО, заступник завідуючого секретаріатом Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, оглядач "ЮВУ"
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 29 від 20-26 липня 2002 року;