головуючого судді: Сибіги О.М., суддів Грейц К.В., Фролової Г.М. (доповідача) за участю представників: позивача - 1 не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) позивача - 2 Недашківська О.В., дов. від 17.11.15 позивача - 3 Лімонтова В.С., дов. від 12.01.15 відповідача - 1 Борецька О.Ю., дов. від 05.01.15 відповідача - 2 Гнидко М.В., дов. від 01.12.15 Генеральної прокуратури України Збарих С.М., посв. від 05.09.14 № 028728 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.15 у справі № 910/1426/15-г господарського суду міста Києва за позовом Першого Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: 1. Головного управління Держземагенства у Київській області 2. Міністерства аграрної політики та продовольства України 3. Державного підприємства "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" до 1. Київської обласної державної адміністрації 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки

Розпорядженням Секретаря другої судової палати від 23.12.2015 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/1426/15-г господарського суду міста Києва сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Сибіга О.М., судді - Грейц К.В., Фролова Г.М. (доповідач).

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" з позовом до Київської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" про визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 07.09.2004 між відповідачами (в редакції клопотання про виправлення помилок, поданого 10.03.2015).

Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що оспорюване розпорядження та договір порушують права та інтереси позивачів, оскільки вилучення земельної ділянки у позивача-3 та надання її в користування відповідачу-2 здійснено з порушенням земельного законодавства. Прокурор зазначає, що оскаржуване розпорядження прийняте поза межами компетенції та є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства без належного погодження із землекористувачем та органом управління майном.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2015 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 (судді: Тарасенко К.В. - головуючий, Іоннікова І.А., Тищенко О.В.), позов задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа", посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-2139 та вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що вилучення у позивача - 3 спірної земельної ділянки та її передача в оренду відповідачу-2 здійснено незаконно, оскільки таке вилучення і наступна передача в оренду могли бути здійснені за наявності факту припинення права постійного користування такою ділянкою за добровільною відмовою землекористувача, оформленою відповідною заявою. Недотримання відповідачем-1 зазначених вимог дає підстави для визнання оспорюваного розпорядження стосовно затвердження проекту землеустрою, вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача-3 та надання її в оренду відповідачу-2 протиправним, оскільки воно прийнято без урахування норм права, що підлягали застосуванню при прийнятті вказаного розпорядження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статтей 116, 141, 142 Земельного кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейсько суду з прав людини", частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України. Також заявник вважає, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки: рішенню господарського суду міста Києва у справі № 911/4352/13 від 03.11.2014 та копіям платіжних доручень на підтвердження відшкодування ТОВ "Медіа" втрат сільськогосподарського виробництва від 08.10.2004 № 88, № 89, № 90 та копії листа Києво - Святошинського районного відділу земельних ресурсів від 07.09.2004 № 15091; копії висновку щодо погодження проекту землеустрою від 26.08.2004 № 715 де вказано, що ДП "НДВА "Пуща - Водиця" просить передбачити в кошторисі кошти на відшкодування збитків землекористувачу; розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва від 27.08.2004, які компенсовані відповідачем - 2 у повному обсязі. Крім того, скаржник зазначає, що суди фактично наділили прокурора статусом самостійного позивача та помилково дійшли висновку, що відлік позовної давності починається у 2013 році - з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту незаконності передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Київська обласна державна адміністрація надала відзив на касаційну скаргу та просить задовольнити касаційну скаргу, рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Державне підприємство "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" надало відзив на касаційну скаргу та просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, присутніх у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №526 від 20.08.2004 "Про погодження місця розташування об'єкта" погоджено місце розташування об'єкта Товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" - земельну ділянку площею 3,4 га сіножатей за рахунок земель Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на території Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 551 від 31.08.2004 "Про надання в оренду земельної ділянки" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" під розміщення торговельно-промислового комплексу на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району, розроблений Державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за договором від 05.08.2004 № 7403, вирішено вилучити з постійного користування Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща - Водиця" та надати в оренду на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" земельну ділянку площею 3,4 га (сіножаті) на території Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району під розміщення торговельно-промислового комплексу; доручено Києво - Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної держадміністрації договір оренди спірної земельної ділянки із ТОВ "Медіа" після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-2139, за умовами якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває у державній власності, загальною площею 3,4 га (сіножаті - 3,4), розміщену на території Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво -Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту, для розміщення торгівельно-промислового комплексу.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 07.09.2004 між відповідачами. Правовою підставою визнання оспорюваного договору недійсним прокурор зазначав порушення вимог земельного законодавства щодо розпорядження землею, вилучення земельної ділянки у позивача-3 та надання її в користування відповідачу-2 здійснено з порушенням земельного законодавства, оскаржуване розпорядження прийняте поза межами компетенції та є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства без належного погодження із землекористувачем та органом управління майном.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Київська обласна державна адміністрація листом № 11-32-7119 надала Товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

При цьому, як встановлено, спірна земельна ділянка є державною власністю та станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження перебувала на праві постійного користування у Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІ-КВ № 003658 від 11.11.2002.

Статутом Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" в редакції 2002 року визначено, що підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України, яке є органом управління майном підприємства.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, із того, що Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" з відповідною заявою про добровільну відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою до власника земельної ділянки не зверталось, а наявний в матеріалах справи лист № 672 від 06.08.2004 за підписом заступника генерального директора ДП НДВА "Пуща-Водиця" Мостицького О.К., адресований ТОВ "Медіа" про погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення торгівельно-промислового комплексу ТОВ "Медіа" та висновок заступника генерального директора ДП НДВА "Пуща-Водиця" Мостицького О.К. від 26.08.2004 № 715 "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Медіа" для розміщення торгівельно-промислового комплексу в межах Соф.Борщагівської сільської ради" не може вважатись належним чином оформленою відмовою від права постійного користування спірною земельною ділянкою в розумінні статті 142 Земельного кодексу України, оскільки сторонами не доведено, що зазначені особи були уповноважені надавати таке погодження. Суди дійшли висновку, що вилучення у позивача-3 спірної земельної ділянки та її передача в оренду відповідачу-2 здійснено незаконно, оскільки таке вилучення і наступна передача в оренду могли бути здійснені не інакше як за наявності факту припинення права постійного користування такою ділянкою за добровільною відмовою землекористувача, оформленою відповідною заявою. Недотримання відповідачем-1 зазначених вимог дає підстави для визнання оспорюваного розпорядження стосовно затвердження проекту землеустрою, вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача-3 та надання її в орендну відповідачу-2 протиправним, оскільки воно прийнято без урахування норм права, що підлягали застосуванню при прийнятті вказаного розпорядження. Серед іншого, відповідачем-2 до даного часу не відшкодовані позивачу-3 збитки, заподіяні внаслідок вилучення спірної земельної ділянки. Крім того, судами відхилено заперечення відповідача-1 щодо строку позовної давності, зазначаючи про те, що відлік позовної давності для звернення прокурора до суду з даним позовом повинен відраховуватись не з моменту перевірки, а з моменту, коли позивачам стало відомо про існування оскаржуваного розпорядження та договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI (4176-17) ) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI (4176-17) ) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI (4176-17) ) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Відповідно до статті 105 Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені, серед іншого, підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Між тим, розглядаючи спір, господарські суди не досліджували усіх обставин, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Зокрема, суди зазначили про відсутність підстав вважати строк позовної давності пропущеним, оскільки відлік позовної давності для звернення прокурора до суду з даним позовом повинен відраховуватись не з моменту перевірки, а з моменту, коли позивачам 1 та 2 стало відомо про існування оскаржуваного розпорядження та договору. Втім, коли саме позивачам 1 та 2 стало відомо про існування оскаржуваного розпорядження та договору судами належним чином не встановлено, докази, які б підтверджували вказані обставини не досліджувались, водночас встановлення зазначених обставин є суттєвим для правильного вирішення спору у даній справі.

Судом апеляційної інстанції не розглянуті доводи відповідача-2, викладені в додаткових поясненнях до апеляційної скарги щодо того, що Київське обласне головне управління земельних ресурсів надавало згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки та затверджувало висновок державної землевпорядної експертизи, а отже про обставини, які стали підставою для звернення прокурора з даним позовом позивачу 1 було відомо з 2004 року.

Доводи позивача-3 щодо відсутності у статуті Державного підприємства "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", у редакції на час виникнення спірних правовідносин (2004 рік), заборони на прийняття підприємством рішення щодо припинення землекористування без згоди Міністерства аграрної політики України також залишені поза увагою.

Серед іншого, судами належним чином не досліджені доводи відповідачів щодо предмету та підстав позову, що розглядався господарським судом міста Києва у справі № 911/4352/13, та, відповідно, наявності обставин, встановлених рішенням суду у господарській справі, які не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судові необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті.

Відтак, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду.