Головуючого Кочерової Н.О. (доповідач), суддів Попікова О.В., Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта Регіон Сервіс" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 у справі № 916/1341/14 господарського суду Одеської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта Регіон Сервіс" до 1) публічного акціонерного товариства "Одеський нафтопереробний завод", 2) "ВТБ Банк" (відкрите акціонерне товариство) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Ветек", про визнання недійсним договору іпотеки

за участю представників сторін:

від позивача: Пастушенко В.А., дов. від 05.06.2015

від відповідача 1: не з'явилися

від відповідача 2: не з'явилися

від третьої особи: не з'явилися

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Нафта Регіон Сервіс" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Одеський нафтопереробний завод" та "ВТБ Банк" (відкрите акціонерне товариство) про визнання недійсним договору іпотеки від 27.02.2014, укладеного між відповідачами у справ, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 336.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що спірний договір іпотеки був укладений між відповідачами у справі після того, як у позивача виникло право вимоги до ПАТ "Одеський НПЗ" щодо стягнення грошових коштів за договором поставки № 28-26/09/13 від 26.09.2013. Договір іпотеки суперечить ч. 2 ст. 5 та ч. 2 ст. 16 Закону України "Про іпотеку", унеможливлює задоволення вимог позивача за рахунок майна відповідача-2 та порушує його майнові права, а також містити ознаки фіктивного правочину, про що свідчить те, що вартість предмету іпотеки та розмір кредиту є неспіврозмірними, договір суперечить статутним цілям та інтересам сторін договору, суттєво погіршує фінансовий стан банку, створює загрозу заводу щодо позбавлення права власності, суперечить вимогам ст. 3 ЦК України, засадам добросовісності, розумності та справедливості, на яких має ґрунтуватися зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України. Спірний договір в порушення п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" не містить такої істотної умови, як опис предмета іпотеки, достатній для ідентифікації, оскільки зазначена в договорі адреса, за якою знаходиться предмет іпотеки, не співпадає з адресою такого майна, зазначеною в акті на права власності на земельну ділянку, а власником предмету іпотеки згідно зі свідоцтвом на право власності та актом на право власності на земельну ділянку є інша, ніж відповідач-2, юридична особа, тобто правовстановлюючий документ не відповідає назві сторони договору іпотеки.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.07.2015 (суддя Гуляк Г.І.) в позові відмовлено повністю з мотивів недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 (склад колегії суддів: Бєляновський В.В. - головуючий, Величко Т.А., Аленін О.Ю.) апеляційну скаргу ТОВ "Нафта Регіон Сервіс" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2015 - без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів порушення його прав та інтересів оспорюваним правочином, стороною якого він не є, а в матеріалах справи відсутні докази виникнення у відповідачів зобов'язань перед позивачем. За висновком судів, одночасне застосування положень статей 215 та 234 ЦК України при встановленні обставин недійсності правочину, на що послався позивач, є неможливим, оскільки вони взаємно виключають одна одну, а позивач, вказавши на фіктивність спірного договору не довів існування обставин, що зумовлюють його фіктивність, натомість, матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору його сторони вчинили певні юридичні дії - здійснили обтяження нерухомого майна - предмета іпотеки, тобто створили правові наслідки.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Нафта Регіон Сервіс" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судами обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 27.02.2014 між публічним акціонерним товариством "Одеський нафтопереробний завод" (іпотекодавець, відповідач-1) та ВАТ "ВТБ Банк" (іпотекодержатель, відповідач-2) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 336, відповідно до умов якого у якості триваючого забезпечення сплати, виконання та погашення заявником забезпечених зобов'язань, іпотекодавець, діючи як майновий поручитель відповідно до цього договору передає іпотекодержателю та на його користь найбільш повною мірою, наскільки це можливо згідно із законодавством України, в іпотеку з пріоритетом першої черги (іпотека) будівлі та земельні ділянки, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова гора, 1 та 1/1, вказані в Додатку № 2 та Додатку № 3 до договору.

Згідно з п. 2.3. договору іпотеки вартість предмета іпотеки на дату укладення цього договору, погоджена сторонами, становить 9 094 205,13 дол. США з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 6.1. договору іпотеки останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення та зберігає чинність до дати, яка припадає на п'яту річницю з дати цього договору, або дати, коли всі забезпечені зобов'язання та додаткові вимоги будуть повністю виконані у прийнятний для іпотекодержателя спосіб у відповідності до умов відповідних фінансових документів, в залежності від того, яка з дат настане пізніше за умови, однак, що якщо забезпечені зобов'язання та додаткові вимоги будуть у такий спосіб виконані раніше дати, яка припадає на п'яту річницю з дати цього договору, то це договір залишається чинним до дати виконання.

27.02.2014 вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстровано в реєстрі за № 336 та здійснено реєстрацію обтяження предмету іпотеки - нерухомого майна (будівель та земельних ділянок), про що свідчать відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 27.02.2014.

Особа, яка не є стороною вказаного договору іпотеки - товариство з обмеженою відповідальністю "Нафта Регіон Сервіс" звернулося до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним укладеного між відповідачами у справі договору іпотеки від 27.02.2014

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що 26.09.2013 між ним та ТОВ "Торговий дім ВЕТЕК" був укладений договір поставки нафтопродуктів № 28-26/09/13 та підписана специфікація № 1 від 19.02.2014 до нього, на виконання умов якого він перерахував останньому в якості попередньої оплати товару грошові кошти в загальному розмірі 13 237 130,00 грн, але постачальник (ТОВ "ТД Ветек") свої зобов'язання за договором не виконав і визначений специфікацією товар у встановлений договором строк не поставив, пославшись на те, що товар не був йому відвантажений публічним акціонерним товариством "Одеський нафтопереробний завод 2 (далі за текстом - ТОВ Одеський НПЗ") з невідомих причин. У зв'язку з цим позивач звернувся із заявою до правоохоронних органів щодо порушення відносно посадових осіб ТОВ "ТД Ветек" та ТОВ "Одеський НПЗ" кримінальної справи та подав цивільний позов про стягнення з винних осіб 13 237 130,00 грн. За твердженням позивача, в разі задоволення його вимог до посадових осіб ТОВ "ТД Ветек" та ПАТ "Одеський НПЗ" він зможе задовольнити грошові вимоги за рахунок майна ТОВ "ТД Ветек" та/або ПАТ "Одеський НПЗ". Проте укладений між відповідачами у справі договір іпотеки від 27.02.2014 унеможливлює задоволення вимог позивача за рахунок майна відповідача-2 та порушує його майнові права, оскільки згідно з положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) у разі можливого майбутнього порушення ПАТ "Одеський НПЗ" зобов'язань перед Банком, останній буде задовольняти свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, в тому числі і переважно перед позивачем, що є порушенням його майнових прав.

Крім того, за твердженням позивача, передавши в іпотеку нерухоме майно відповідачі порушили вимоги ч. 2 ст. 5 та ч. 2 ст. 16, п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" та договір іпотеки містити ознаки фіктивного правочину, суперечить статутним цілям та інтересам сторін договору, вимогам ст. 3 ЦК України, засадам добросовісності, розумності та справедливості, на яких має ґрунтуватися зобов'язання,

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору іпотеки, за яким позивач не є стороною, на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 234 ЦК України, оскільки оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства та містить ознаки фіктивності.

Пунктом 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) визначено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь - яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, наявність порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, відповідно до ст. 33 ГПК України має довести (підтвердити) в установленому законом порядку наявність факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору поставки нафтопродуктів № 28-26/09/13 від 26.09.2013, на якій послався позивач, між ним, як покупцем та ТОВ "ТД Ветек", як постачальником, виникли цивільно-правові відносини, зміст яких становлять їх взаємні права і обов'язки щодо передачі-приймання визначеного товару у встановлений строк та його оплати. При цьому, проаналізувавши умови вказаного договору, суди дійшли вірного висновку про те, що зобов'язання щодо поставки позивачу нафтопродуктів, зазначених у специфікації № 1 від 19.02.2014, або повернення суми передоплати у разі пред'явлення останнім такої вимоги виникли лише у ТОВ "ТД Ветек". Будь-яких зобов'язань ПАТ "Одеський нафтопереробний завод" щодо поставки позивачу нафтопродуктів або повернення грошових коштів у разі не передачі у встановлений строк визначеного товару даний договір поставки не містить.

В матеріалах справи відсутні докази виникнення у відповідача-1 перед позивачем зобов'язань щодо сплати грошових коштів або зобов'язання щодо передачі у власність предмета іпотеки, а поданий позивачем в рамках кримінального провадження цивільний позов про стягнення грошових коштів в сумі 13 237 130 грн не свідчить про виникнення таких зобов'язань у відповідача-1 перед позивачем, оскільки, як вірно зазначено судами, він лише підтверджує намір позивача стягнути вказані грошові кошти внаслідок невиконання ТОВ "ТД Ветек" зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів № 28-26/09/13 від 26.09.2013.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позивач не довів за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування порушення його прав та інтересів оспорюваним правочином, стороною якого він не є, а припущення позивача про невідповідність спірного правочину нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані посиланням на те, що спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства та містить ознаки фіктивності, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 234 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) встановлено, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, на виконання ст. 4 Закону України "Про іпотеку" та умов спірного договору іпотеки його сторони здійснили реєстрацію обтяження нерухомого майна (будівель та земельних ділянок) іпотекою у встановленому законодавством порядку, що підтверджується наявними в справі відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 27.02.2014. Встановивши наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що такі дії відповідачів були направлені на виконання умов спірного договору, сторони вчинили певні юридичні дії - здійснили реєстрацію обтяження нерухомого майна - предмета іпотеки, тобто створили певні правові наслідки, а позивач, вказавши на фіктивність спірного договору не довів існування обставин, що зумовлюють його фіктивність.

Інших підстав недійсності спірного договору іпотеки судами попередніх інстанцій не встановлено, доказів їх існування колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувані відповідачем рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення і неправильне їх застосування судами попередніх інстанцій не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів відсутні.