розглянувши матеріали касаційної скарги Українсько-польського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 р. у справі господарського суду № 914/1126/15 Львівської області за позовом Українсько-польського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт" до резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас "Артгос" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 р. пр. Асташкін А.В. - дов. б/н від 12.01.15 р. пр. Гринчук В.З. - дов. б/н від 12.01.15 р. пр. Піка М.Є. - дов. б/н від 01.04.15 р.

У квітні 2015 року Українсько-польське спільне підприємство ТОВ "Артгос-Пласт" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас "Артгос" про визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.06.2015 р. (суддя Матвіїв Р.І.) позов вимоги задоволено, визнано недійсним договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 р., укладений між резидентом Республіки Польща Акціонерним товариством Завод пластмас "Артгос" та Українсько-польським спільним підприємством товариство з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт" разом з наступними змінами та доповненнями відповідно до додаткової угоди №1 до договору про визнання та оплату заборгованості від 27.08.2014 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 р. (судді Скрипчук О.С., Дубник О.П., Матущак О.І.) за апеляційною скаргою резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас "Артгос" рішення господарського суду Львівської області від 10.06.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Українсько-польське спільне підприємство ТОВ "Артгос-Пласт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 р. скасувати, а рішення господарського суду Львівської області від 10.06.2015 р. залишити в силі.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги представник Українсько-польського спільного підприємства ТОВ "Артгос-Пласт" посилається на те, що директору УПСП ТОВ "Артгос-Пласт" під час підписання договорів не було відомо про стан взаєморозрахунків між УПСП ТОВ "Артгос-Пласт" та АТ Завод пластмас "Артгос" і відповідно не було відомо про наявність чи відсутність заборгованості та майна і як наслідок обов'язок повернути це майно (пресформи).

Долучена нотаріально посвідчена заява ОСОБА_6, подана Українсько-польським спільним підприємством ТОВ "Артгос-Пласт", не була предметом розгляду в судах попередніх інстанцій і тому, згідно ст. 111-7 ГПК України, Вищим господарським судом України при розгляді касаційної скарги до уваги не приймається, а долучається до матеріалів справи.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 01.02.2010р. між спільним українсько-польським підприємством ТОВ "Артгос-Пласт", Польське підприємство ZTS "ARTGOS" S.A. (лізингодавець) та спільним українсько-польським підприємством ТОВ "Артгос-Пласт" (лізингоодержувач) було укладено договір оперативного лізингу № 1.

03.01.2012 р. між Акціонерним товариством ZTS "ARTGOS" S.A. (ліцензіар) та Українсько-польським спільним підприємством ТОВ "Артгос-Пласт" (ліцензіат) було укладено ліцензійний договір про використання ноу-хау.

Умовами зазначених договорів передбачено вирішувати спори в господарських судах із застосуванням законодавства України.

Пізніше, 20.08.2014 р. між Акціонерним товариством Завод пластмас "Артгос" та Українсько-польським спільним підприємством ТОВ "Артгос-Пласт" було укладено договір про визнання та оплату заборгованості (надалі договір). Згідно умов договору Українсько-польське спільне підприємство ТОВ "Артгос-Пласт" визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 р. в період з 31.12.2012 р. по 24.06.2014 р. включно у розмірі 322245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1321205,61 грн.

Згідно із п.1.2 договору Українсько-польське спільне підприємство ТОВ "Артгос-Пласт" зобов'язується оплатити заборгованість, визначену у п.1.1 цього договору до 20.09.2014 р. включно.

27.08.2014 р. між Акціонерним товариством Завод пластмас "Артгос" та Українсько-польським спільним підприємством ТОВ "Артгос-Пласт" було укладено додаткову угоду № 1 до договору про визнання та оплату заборгованості (надалі додаткова угода). Згідно умов додаткової угоди боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі:

- ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 р. в період з 31.12.2012 р. по 24.06.2014 рр включно, у розмірі 205113,82 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 840966,66 грн.;

- договору оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 р. в період з 31.12.2012 р. по 24.06.2014 р. включно, у розмірі 66049,90 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 270804,59 грн.;

- фактури VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 р., у розмірі 51081,55 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 209434,35 грн.

Загальна сума заборгованості за цим договором становить 322245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1321205,60 грн.

На думку позивача, з чим погодився суд першої інстанції, договір про визнання та оплату заборгованості є фіктивним правочином і підлягає визнанню недійсним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а відомості, зазначені в договорі, не відповідають дійсності, а сам договір з додатком є фактично актом звірки взаємних розрахунків між сторонами.

Крім цього, позивач зазначав, що договір та додаткова угода є такими, що підлягають визнанню недійсними і з тих підстав, що їх підписано директором з перевищенням повноважень та в порушення норм цивільного законодавства, а саме ч.3 ст. 92, ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України та п.19.3 Статуту позивача.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Також, апеляційним судом встановлено, що сторони (Українсько-польське спільне підприємство ТОВ "Артгос-Пласт", резидент Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас "Артгос") не заперечують факт невиконання умов даного договору. Однак, саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Крім цього, відсутність розрахунків по сумі заборгованості не може свідчити про невідповідність заборгованості дійсній сумі боргу та бути підставою для визнання договору фіктивним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у провадженні господарського суду Львівської області знаходиться справа № 914/3890/14 за позовом Акціонерного товариства "Завод пластмас "Артгос" до Українсько-польського спільного підприємства ТОВ "Артгос-Пласт" про стягнення заборгованості в сумі 1321205,61 грн., згідно оскаржуваного договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 р.

Відповідно умов договору та додаткової угоди до нього, боржник (позивач) визнав свою заборгованість перед кредитором (відповідачем), яка виникла на підставі укладених раніше між сторонами договорів (ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 р., договору оперативного лізингу від 01.02.2010 р., фактури від 31.12.2012 р.) на загальну суму 322245,27 польських злотих, що становить 1321205,60 грн., і зобов'язався виконати обов'язок по оплаті заборгованості у певний строк - до 20.09.2014 р. включно.

При цьому, позивачем належними доказами не доведено наявності умислу обох сторін при вчиненні такого правочину, як і того, що на момент укладення оскаржуваного правочину сторони не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися даним правочином, що є необхідним для визначення фіктивності правочину.

Щодо тверджень позивача про те, що договір та додаткова угода є такими, що підлягають визнанню недійсними і з тих підстав, що їх підписано директором з перевищенням повноважень та в порушення норм цивільного законодавства, а саме ч.3 ст. 92, ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України та п.19.3 Статуту Українсько-польського спільного підприємства ТОВ "Артгос-Пласт", суд апеляційної інстанції відхилив такі твердження виходячи з того, що відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Згідно із п.19.1 Статуту Українсько-польського спільного підприємства ТОВ "Артгос-Пласт" виконавчим органом товариства є директор. Пунктом 19.3 Статуту визначено його повноваження, серед яких, зокрема, укладення та підписання від імені Товариства господарських та інших договорів (контрактів), розпорядження його коштами та майна з врахуванням обмежень, встановлених п.18.4 Статуту Товариства. Якщо вартість договорів, що укладаються від імені Товариства та/або розпорядження оборотними активами, впродовж двох тижнів перевищує 30000 (тридцять тисяч) грн., вони підлягають погодженню Уповноваженим Загальних зборів Товариства, шляхом підписання та скріплення печаткою останнім таких договорів чи фінансових документів (п.19.3в).

Оскаржуваний договір від 20.08.2014 р. та додаткова угода від 27.08.2014 р. від імені Українсько-польського спільного підприємства ТОВ "Артгос-Пласт" підписані директором СП ТОВ "Артгос- Пласт" ОСОБА_6, від Акціонерного товариства Завод пластмас "Артгос" головою правління Кшиштофом Зємба та членом правління ОСОБА_8, та містять підписи директора з питань продажу Кшиштофа Бордоліньського.

Згідно умов договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 р. (з врахуванням додаткової угоди від 27.08.2014 р.) боржник Українсько-польське спільне підприємство ТОВ "Артгос-Пласт" визнав та підтвердив свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі: ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 р.; договору оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 р.; фактури VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 р.

В матеріалах справи міститься договір оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 р. та ліцензійний договір про використання ноу-хау від 03.01.2012 р. Зазначені договори підписані представниками сторін та у судовому порядку не оскаржувались, не визнані недійсними.

Також, в матеріалах справи міститься фактура VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 р., яка містить підписи представників сторін.

Позивач не спростував існування договірних відносин згідно зазначених договорів та фактури.

Дослідивши умови договору від 20.08.2014 р. з наступними змінами та доповненнями, апеляційний суд дійшов до висновку, що останній підсумовує факт заборгованості позивача перед відповідачем по договору оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 р., по ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 р. та фактурі VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 р. та визначає строк повернення зазначеної заборгованості.

Отже, договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 р. з наступними змінами та доповненнями визнаний апеляційним судом таким, що за своєю правовою природою не створює для сторін цього договору нові зобов'язання, а лише конкретизує уже існуючі зобов'язання з оплати заборгованості та встановлює визначений сторонами строк для її оплати.

В даному випадку предметом спірного договору є строк виконання зобов'язань по різних договорах. Статут позивача не передбачає будь-яких обмежень щодо укладення правочинів, предметом яких є строк виконання зобов'язань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до правомірного висновку, що директор Українсько-польського спільного підприємства ТОВ "Артгос-Пласт" ОСОБА_6, укладаючи договір від 20.08.2014 р. та додаткову угоду від 27.08.2014 р., діяв в межах, наданих йому повноважень Статуту та законом.

Також, судом апеляційної інстанції визнано необґрунтованими твердження позивача, з якими погодився суд першої інстанції про те, що оскаржуваний договір та додаткова угода до нього підписані директором з перевищенням повноважень в порушення п.19.3 Статуту Українсько-польського спільного підприємства ТОВ "Артгос-Пласт", оскільки в даному випадку предметом спірного договору є строк виконання зобов'язань по різних договорах, а не сума.

За таких підстав, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факту укладення спірного договору та додатку до договору з перевищенням повноважень, а тому правомірно скасував рішення господарського суду Львівської області від 10.06.2015 р. та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Українсько-польського спільного підприємства ТОВ "Артгос-Пласт" до резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас "Артгос" про визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 р.

Статтею 111-7 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Українсько-польського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст. 49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Українсько-польського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 р. у справі № 914/1126/15 господарського суду Львівської області залишити без змін.