Головуючого судді: Дунаєвської Н.Г., суддів: Владимиренко С.В. - доповідач, Мележик Н.І., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Олена" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. та рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2015 р. у справі № 916/1652/15 господарського суду Одеської області за позовом Приватного підприємства "Олена" до відповідачів: 1. Комунального підприємства "Одестранспарксервіс" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеспассервіс" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеської міської ради про визнання недійсним договору балансоутримання місць паркування від 23.01.2015 р. № 06/П-СЛ-2015/03-01

а участю представників:

позивача: Павленко Я.М. за дов.,

відповідачів: 1) не з'явились;

2) не з'явились;

третьої особи: не з'явились;

Приватне підприємство "Олена" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Одестранспарксервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеспассервіс" про визнання недійсним договору балансоутримання місць паркування від 23.01.2015 р. № 06/П-СЛ-2015/03-01, на підставі ч.ч.1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України внаслідок порушення при його укладенні ч. 1 ст. 203, ст.ст. 764, 777 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.06.2015 р. у справі № 916/1652/15 (суддя Шаратов Ю.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. (у складі колегії суддів: головуючого судді Савицький Я.Ф., суддів Журавльов О.О., Ліпчанська Н.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Приватне підприємство "Олена" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. та рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2015 р. у справі № 916/1652/15, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Приватним підприємством "Олена" разом з касаційною скаргою подано заяву про зупинення виконання рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2015 р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. відповідно до ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України, яка колегією суддів касаційної інстанції не задовольняється, оскільки відповідно до ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України, це є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції.

Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс" подало до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити в силі оскаржувані судові акти.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.05.2013 р. між Комунальним підприємством "Одестранспарксервіс" (відповідач-1, уповноважена особа) та приватним підприємством "Олена" (позивач, оператор) укладено договір балансоутримання місць паркування № 214/П-СЛ-20132/03-01, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" (1342-2009-п) , ст. 266 Податкового кодексу України, рішення Одеської міської ради від 23.12.2011 р. № 1631-VI "Про затвердження Правил благоустрою території м.Одеса" (текстової частини) у новій редакції, рішення Одеської міської ради від 22.11.2011 р. № 1534-VI, рішення Одеської міської ради від 08.04.2011 р. № 520-VI "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м.Одеси", рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 р. № 1251-VI "Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі". За умовами п.п. 1.1, 1.2 договору КП "Одестранспарксервіс" надає право ПП "Олена" організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (майданчик для паркування) загальною площею 302,50 кв.м., що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Старосінна, 2-35 (302,5 кв.м.). ПП"Олена" здійснює обслуговування (експлуатацію) місць для паркування з метою надання послуг паркування та перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів у розмірі та порядку передбаченому договором.

Термін дії договору визначено на період з 01.05.2013 р. по 31.12.2014 р. Дія договору припиняється після закінчення строку, на який договір укладено (п.п.6.1., 6.2. договору).

25.11.2014 р. приватним підприємством "Олена" направлено на адресу КП"Одестранспарксервіс" лист № 89 від 25.11.2014 р. із пропозицією пролонгації дії договору до 12.08.2016р. шляхом укладення додаткової угоди до договору, відповіді на який не отримано.

17.01.2015 р. приватним підприємством "Олена" направлено на адресу КП"Одестранспарксервіс" лист № 98 від 29.12.2014 р. з проханням пролонгувати договір на тих же умовах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.01.2015р. між КП"Одестранспарксервіс" (уповноважена особа) та ТОВ"Одеспассервіс" (оператор) укладено договір балансоутримання місць паркування № 06/П-СЛ-2015/03-01 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" (1342-2009-п) , ст. 268-1 Податкового кодексу України, рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VI "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції", рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 р. № 1251-VI "Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі", за умовами п.п. 1.1, 1.2, 6.1 якого КП"Одестранспарксервіс" надає право ТОВ"Одеспассервіс" організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (майданчик для паркування) загальною площею 315кв.м., що розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Старосінна, 2-35 (315кв.м.), оператор здійснює обслуговування (експлуатацію) місць для паркування з метою надання послуг паркування та перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів у розмірі та порядку передбаченому договором, термін дії договору визначено сторонами на період з 01.02.2015 р. по 31.12.2017 р.

Предметом спору в даній справі є визнання, на підставі ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ст.ст. 764, 777 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 33 Закону України "Про оренду землі", недійсним укладеного між КП"Одестранспарксервіс" та ТОВ "Одеспассервіс" договору балансоутримання місць паркування № 06/П-СЛ-2015/03-01 від 23.01.2015 р., з тих підстав, що вказаний договір порушує права та охоронювані законом інтереси ПП"Олена" на переважне право на продовження договору балансоутримання місць паркування від 20.05.2013 р. № 214/П-СЛ-20132/03-01, укладеного ним з КП"Одестранспарксервіс".

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ).

Частинами 1, 2, 3 ст. 283 Господарського кодексу України, запроваджено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Відповідно до ч.1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), термін, на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, відповідальність сторін, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" ( в редакції на момент укладення договору від 20.05.2013 р. № 214/П-СЛ-20132/03-01) визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Проаналізував умови визначені сторонами в укладеному ПП"Олена" та КП"Одестранспарксервіс" договорі від 20.05.2013 р. № 214/П-СЛ-20132/03-01, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, про відсутність в ньому істотних умов договору найму, в тому числі оренди державного та комунального майна, оренди землі. Вказав, що договір балансоутримання місць паркування від 20.05.2013 р. № 214/П-СЛ-20132/03-01 за своєю правовою природою не є договором найму (оренди) на нього не розповсюджуються положення ч.1 ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо його продовження на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору. З аналогічних підстав до цього договору не можуть бути застосовані норми частини першої статті 777 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий термін після закінчення строку його дії.

При цьому судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що цей договір не містить умов про його автоматичне продовження або щодо наявності у оператора переважного права на укладення нового договору на новий термін після закінчення строку його дії.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відтак, здійснив аналіз наявних матеріалів справи у відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, врахував вищезазначені норми матеріального права, встановив, що позивач не є стороною укладеного між КП"Одеспарксервіс" та ТОВ "Одеспассервіс" договору балансоутримання місць паркування від 23.01.2015 р. № 06/П-СЛ-2015/03-01, закінчення 31.12.2014 р. строку дії договору від 20.05.2015 р. № 214/П-СЛ-20132/03-01, укладеного між ПП "Олена" та КП"Одеспарксервіс", звернення 17.04.2015 р. позивача до суду після закінчення строку дії вказаного договору, не порушення прав та законних інтересів позивача договором балансоутримання місць паркування від 23.01.2015 р. № 06/П-СЛ-2015/03-01 укладеним відповідачами у даній справі, відсутність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків, місцевий господарський суд, з яким підставно погодився суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору балансоутримання місць паркування від 23.01.2015 р. № 06/П-СЛ-2015/03-01, укладеного між відповідачами у даній справі, внаслідок чого відмовив позивачу у позові.

Виходячи з повноважень, визначених ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції, перевірив правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.