Чернова Є.В. - головуючого, Грека Б.М. Гончарука П.А. за участю представників: від прокуратури: від позивача: від відповідача: Корнішко В.М. Ковальчук І.В. Уваров О.С., Прокопенко О.Є., Працюк В.Л. розглянув касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2015 р. у справі № 910/14201/15 господарського суду міста Києва за позовом Військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" про зобов'язання вчинити дії та стягнення штрафних санкцій

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2015 року (суддя: Пасько М.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що відповідачем здійснено всі необхідні від нього заходи для належного виконання умов контракту, що підтверджується матеріалами справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 року (судді: Смірнова Л.Г., Верховець А.А., Зеленін В.О.) рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р. залишено без зміни.

Міністерство оборони України в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача штрафні санкції за прострочення поставки продукції у сумі 39225,19 грн.

Скаржник посилається на те, що сторонами у договорі було визначено певні строки поставки продукції, натомість у порушення строків відповідачем поставлено товар на адресу позивача з простроченням термінів на три дні. Вважає, що доказом прострочення є складання акту за формою № 4 тільки 04.03.2015 р. Наполягає на тому, що продукція прийнята за якістю військовим представництвом, яке не є стороною контракту 28.02.2015 р., таким чином є невірним висновок судів про те, що поставка за умовами контракту була виконана належним чином відповідачем саме у зазначену дату.

Державне підприємство "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" проти доводів касаційної скарги заперечує, просить у задоволенні скарги відмовити, постанову апеляційного господарського суду залишити без зміни.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2014 між Міністерством оборони України (далі - Позивач) та Державним підприємством "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" (далі - Відповідач) укладено державний контракт (далі - Контракт) про поставку продукції відповідно до специфікації (далі - продукція).

Згідно умов вказаного Контракту, Відповідач зобов'язується поставити Позивачу у строк до 15.12.2014 продукцію, а Позивач - прийняти та оплатити її вартість.

На виконання умов Контракту Позивачем здійснено попередню оплату.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2014 між Позивачем та Відповідачем укладено додаткову угоду (далі - Додаткова угода) до Контракту, відповідно до якої Відповідач зобов'язується поставити Позивачу у строк до 28.02.2015 продукцію, а Позивач - прийняти її у зазначений строк.

Касаційна інстанція приходить до висновку, що в межах доводів касаційної скарги вирішенню в даному випадку підлягає питання наявності прострочки поставки продукції та як наслідок підстав для застосування обумовленої контрактом відповідальності у вигляді пені за порушення строків поставки.

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), як це визначено ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 226 ГК України, сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Відповідно до "Положення про представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 р. № 1107 (1107-2009-п) (далі - Положення № 1107), положення визначає основні завдання, функції, права та організацію діяльності представництв державних замовників з оборонного замовлення (далі - представництва) на вітчизняних промислових, науково-дослідних, проектних, конструкторських та інших підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності, які здійснюють розроблення, виробництво, модернізацію, постачання, монтаж і ремонт продукції оборонного призначення, виконують роботи і надають пов'язані з ними послуги (далі - підприємства), а також взаємовідносини між представництвами та підприємствами.

Представництва відповідно до покладених на них завдань, зокрема, видають підприємству посвідчення (акти) про прийняття продукції оборонного призначення та етапів робіт (послуг) за встановленою державним замовником формою.

За умовам контракту поставка і приймання продукції здійснюється з видачею посвідчення, яким підтверджується відповідність продукції умовам контракту.

Наявність вказаного посвідчення, серед інших передбачених контрактом документів, обумовлює виконання зобов'язання з поставки

Відвантаження продукції можливе після її прийняття, що засвідчується видачею вказаного посвідчення.

Суд встановив, що продукція по державному контракту була передана військовому представництву 28.02.2015 р., що вбачається з виданого посвідчення, та взята на відповідальне зберігання відповідача як власність позивача.

Таким чином, слід дійти висновку, що продукція за контрактом була виготовлена і фактично поставлена позивачем 28.02.2015 р..

Претензій по кількості та якості продукції від позивача не надходило.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновком, що по суті з 28.02.2015 до позивача перейшло право власності на продукцію, що є предметом контракту.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне виходити з норм ст. 13 Цивільного кодексу України згідно з якою в межах здійснення цивільних прав не допускається зловживання правом.

В цьому контексті слід вказати, що по суті правового спрямування норми про відповідальність у вигляді пені в договірних правовідносинах виконують компенсаційну функцію, яка виражається в усуненні негативних майнових наслідків на стороні кредитора, які останній несе у випадку неналежного виконання іншим учасником договірних зобов'язань.

В іншому випадку інститут неустойки (пені) перетворюється у спосіб збагачення кредитора, що суперечить її компенсаційній функції.

За таких обставин покладення на відповідача санкцій слід визнати безпідставним, таким, що не узгоджується ні з метою притягнення до відповідальності, ні з функціями такої відповідальності, оскільки з видачею посвідчення представником відповідно до умов контракту та Положення № 1107 (1107-2009-п) продукція фактично була прийнята 28.02.2015 р..

Інший підхід до визначення моменту поставки продукції суперечатиме визначеним нормами Положення № 1107 (1107-2009-п) завданням, що покладаються на представництво державного замовника як одного з обов'язкових учасників спірних правовідносин з приймання продукції від підприємств згідно з умовами контрактів та контролю за своєчасним виконанням таких державних контрактів.

Суд визнає обгрунтованими висновки, що вимоги про виплату штрафних санкцій за порушення умов Контракту також суперечать умовам самого Контракту, оскільки термін поставки Продукції за контрактом добровільно змінено сторонами Контракту під час його виконання, а саме, продовжено з 15.12.2014 до 28.02.2015 згідно додаткової угоди, при цьому поставка продукції відбулася 28.02.2015, тобто згідно умов контракту.

Отже, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що відповідачем здійснено всі необхідні від нього заходи для належного виконання умов контракту, що підтверджується матеріалами справи.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р. у справі № 910/14201/15 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.