розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 у справі № 922/1038/14 за позовом фізичної особи ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Дружнє підприємство Технологічної групи "Екіпаж" та Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання права власності,-

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.07.2015 року (суддя Присяжнюк О.О.) у позові фізичної особи ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю дружнє підприємство Технологічні групи "Екіпаж" про визнання права власності відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 (колегія суддів: Черленяк М.І. - головуючий, Івакіна В.О., Терещенко О.І.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 28 липня 2014 року залишено без змін.

Фізична особа ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 скасувати та прийняти нове рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2014 року фізична особа ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Дружнє підприємство Технологічної групи "Екіпаж" про визнання за ним права власності на квартиру, яка має будівельний номер 170, кількістю чотири кімнати, загальною площею 219,11 кв.м, поверх 23/24, секція 1 в житловому будинку (ІІ черга будівництва) по АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.07.2014 року позов задоволено, визнано за фізичною особою ОСОБА_4 право власності на чотирьохкімнатну квартиру, яка має будівельний номер 170, загальною площею 219,11 кв.м, поверх 23/24, секція 1 в житловому будинку (ІІ черга будівництва) по АДРЕСА_1 та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю дружнє підприємство технологічної групи "Екіпаж" витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,50 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 року рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2014 року рішення суду першої інстанції від 22.07.2014 та постанову від 15.09.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд, зокрема, з тих підстав, що суд першої інстанції не з'ясував чи є ТОВ Дружнє підприємство Технологічної групи "Екіпаж" належним відповідачем у даній справі, не дослідив чи є воно саме тією особою, яка оспорює право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру та в чому полягає невизнання чи оспорювання відповідачем права власності ОСОБА_4 на спірне майно. Крім того, розглядаючи дану справу суди попередніх інстанцій не перевірили чи стосується даний спір прав та обов'язків ПАТ "Укрсоцбанк" та не вирішили питання про залучення його до участі у справі.

Під час нового розгляду справи, суд першої інстанції залучив до участі у справі в якості другого відповідача у справі - ПАТ "Укрсоцбанк".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що позивач - фізична особа ОСОБА_4 не довів, в чому саме полягає порушення його права та яким саме чином ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" порушує саме його право власності на квартиру в житловому будинку по АДРЕСА_1 Отже, у зв'язку з недоведеністю факту оспорювання чи невизнання права позивача ТОВ ДП ТГ "Екіпаж", вимоги позивача не відповідають нормам чинного законодавства, не підтверджуються наявними матеріалами справи, а тому не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.01.2006 між ОСОБА_4 (Інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю дружнє підприємство технологічної групи "Екіпаж" (Організація) укладено інвестиційний договір № КШ-1-170, відповідно до якого Організація зобов'язується забезпечити виконання всіх необхідних будівельних та інших робіт відповідно до розробленої проектно-кошторисної документації, а Інвестор зобов'язується прийняти виконані роботи у вигляді квартири та/або Місця для стоянки автомобіля, сплативши домовлену Сторонами Ціну Інвестиції, після чого отримати від організації правовстановлюючі документи та оформити своє право власності на результат інвестиції. Передача об'єкту інвестування здійснюється на підставі акту прийому-передачі відповідно до Попереднього плану квартири або удосконаленого плану квартири та/або попереднього плану стоянки автомобіля за умови своєчасного та повного виконання Інвестором інвестиційних зобов'язань (п.1.1 в редакції додаткової угоди № 1 від 13.01.2006).

Інвестор (позивач) на виконання своїх зобов'язань за договором сплатив суму початкового внеску за будівництво квартири, що підтверджується квитанцією № 284 від 24.11.2008 на суму 4206,91 грн.

За змістом п.п.3.1.3 договору належним підтвердженням виконання позивача за договором є довідка про інвестування, яка видається протягом 30-ти календарних днів після внесення 100 відсотків інвестиції у квартиру.

25 листопада 2008 року ТОВ ДПТГ "Екіпаж" надало позивачу довідку № 720/1 про інвестування у будівництво Будинку з офісними приміщеннями, підземною автостоянкою, по АДРЕСА_1, фактично розташованому на розі вулиць Пермська та Комсомольське шосе в м. Харкові.

Довідка підтверджувала факт закріплення квартири згідно умов договору за інвестором.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2., 5.3. договору передача виконаних будівельних робіт за цим Договором у вигляді квартири та/або місця для стоянки автомобіля у власність Інвестору та правовстановлювальних документів здійснюється Організацією після здійснення Інвестором повних розрахунків за цим Договором з урахуванням їх фактичної загальної плащі, яка встановлюється після відповідних обмірювань БТІ та визначається в технічному паспорті на Будинок, на підставі відповідних актів приймання-передачі, які підписуються сторонами. Плановий строк введення до експлуатації - 1 квартал 2010 року.

Пунктами 8.1., 8.2. договору сторони передбачили, що зобов'язання сторін за договором припиняються у випадку їхнього виконання належним чином, договір діє з дня його підписання до належного виконання сторонами своїх зобов'язань, підтвердженням належного виконання сторонами взаємних зобов'язань, що випливають з умов договору є акт приймання - передачі квартири та/або акту прийому-передачі місця для стоянки автомобіля.

В подальшому, ОСОБА_4 звернувся до ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" щодо неналежного виконання умов інвестиційного договору № КШ -1-170 від 05 січня 2006 року та вимогою передати у власність квартиру АДРЕСА_1 та всі правовстановлюючі документи на квартиру для подальшої реєстрації права власності.

У відповіді на вказаний лист товариство повідомило, що постановою господарського суду Харківської області від 09.08.2011 у справі № 5023/2837/11 про банкрутство ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" підприємство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується. Крім того, на підставі рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2011 по справі № 5023/3306/11 права забудовника житлового будинку передано ПАТ "Укрсоцбанк". ТОВ ДПТГ "Екіпаж" здійснювалось будівництво одного житлового будинку, фактично розташованого на розі вулиці Пермської та Комсомольського шосе.

Вважаючи, що відповідач ТОВ ДПТГ "Екіпаж" формальною відповіддю відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань за інвестиційним договором, чим порушив його права, ОСОБА_4 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю дружнє підприємство технологічної групи "Екіпаж" про визнання права власності на чотирьохкімнатну квартиру № 170 загальною площею 219,11 кв.м., яка розташована на 23 та 24 поверхах у першому під'їзді 24-х поверхового житлового будинку (ІІ черга будівництва) по АДРЕСА_1.

В своїй позовній заяві позивач вказав на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 серпня 2013 року по цивільній справі 2012/4995/2012 (2/639/278/2013) за позовом ОСОБА_4 до ТОВ ДПТГ "Екіпаж", ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії про визнання майнових прав та права на отримання в натурі об'єкту незавершеного будівництва, зокрема, визнано за ОСОБА_4 майнові права на отримання об'єкту інвестування - квартири з будівельним номером 170, загальною площею 219,11 кв.м. розташовану на 23/24 поверсі у 1 під'їзді незавершеного будівництва житлового будинку літ. " А-24" за адресою: АДРЕСА_1.

На момент звернення з даним позовом у позивача відсутня інформація чи проведено реєстрацію права власності на будинок по АДРЕСА_1 у визначеному законом порядку.

Отже, на думку позивача, він як суб'єкт інвестиційної діяльності набув право власності на об'єкт та результат інвестиції (квартиру), яке підлягає захисту відповідно до чинного законодавства, а саме, шляхом визнання права власності на вказану квартиру у судовому порядку.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Як встановлено судами, предметом позову у даній справі є визнання за позивачем права власності на чотирьохкімнатну квартиру № 170 на 23/24 поверсі секцiя 1 в житловому будинку по АДРЕСА_1, право на яку отримано позивачем відповідно до укладеного 05.01.2006 року iнвестицiйного договору № КШ-1-170 та пiдтвердженi рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова вiд 08.08.2013 р. у справі № 012/4995/2012 (2/639/278/2013)

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України (435-15) "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Отже, позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

При цьому, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.

Позов про визнання права власності може подати лише власник майна, а не особа, яка володіє майновими правами.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Разом з тим, частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 р. у справі № 6-318-цс-15 та від 18.11.2015 у справі № 6-1858-цс-15.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між ПАТ "Укрсоцбанк" як "Управителем" та ТОВ ДПТГ "Екіпаж" як "Забудовником" 08.06.2006 року було укладено договір № 1 про організацію спорудження об'єкта будівництва.

Разом з тим, між першим та другим відповідачами було створено Фонд фінансування будівництва 24-ох поверхового житлового будинку, квартири в якому на момент створення не були продані та іншим чином не обтяжені, що підтверджується додатком № 1 до договору № 1 від 08.06.2006 року "Перелік об'єктів інвестування" серед яких вказується квартира № 170 на 23/24 поверсі, але зазначена інша кількість кімнат та проектна площа цієї квартири, а саме 5 кімнат та загальна площа 208,87 кв.м., в той же час як в інвестиційному договорі, 4 кімнати та площа вказується в розмірі 219,11 кв.м.

Згідно протоколу про визначення поточних цін вимірних одиниць відповідних об'єктів інвестування станом на день укладення договору, тобто 08.06.2006 року, який ТОВ ДПТГ "Екіпаж" був направлений ПАТ "Укрсоцбанк" для виконання своїх зобов'язань за договором № 1 від 08.06.2006 року про організацію спорудження об'єкта будівництва, 11.01.2007 року за вихідним № 17, згідно якого остаточний загальний розмір інвестицій визначається у гривнах на момент встановлення фактичної загальної площі квартири після проведення відповідних замірювань БТІ м. Харкова та оформлення технічного паспорта на будинок. Встановлення організацією остаточного загального розміру інвестиції є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами цього договору.

Відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2011 по справі № 5023/3306/11 права забудовника житлового будинку передано від ТОВ ДПТГ "Екіпаж" до ПАТ "Укрсоцбанк".

Однак, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження звернення позивача до ПАТ "Укрсоцбанку" як забудовника щодо отримання технічного паспорту або визначення остаточної вартості квартири.

Як зауважив суд апеляційної інстанції, згідно з договором № КШ-1-170, від 05.01.2006 р., інвестор зобов'язався виконати такі умови як внесення початкового внеску - 4206,91 грн., сплату планових щомісячних інвестиційних внесків, як сум інвестиційних коштів, які інвестор повинен сплатити згідно з графіком інвестування щомісячно, сплати можливої різниці між остаточним загальним розміром інвестиції, який визначається на момент встановлення фактичної загальної площі об'єкта інвестування та оплаченими плановими щомісячними інвестиційними внесками. Виключно після виконання всіх умов інвестор має право отримати Акт приймання - передачі для подальшого права власності на об'єкт інвестування. З матеріалів справи вбачається лише сплата інвестором початкового внеску у розмірі 4206,91 грн., що не є свідченням виконання інвестором повного інвестиційного зобов'язання за договором.

Позивачем не було дотримано порядку оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкту до експлуатації.

Таким чином, дослідивши всі фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, вислухавши доводи та заперечення сторін, надавши їм належну правову оцінку відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову, оскільки позивач належним чином не довів порушення його права власності з боку відповідачів.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Відповідно до статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, встановлених ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи.

Отже, оскаржувані постанова Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 прийняті з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.