Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О., Чернов Є.В. за участю представників: позивача відповідача розглянув касаційну скаргу Можейко Т.М. Капінос Н.В. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року у справі № 5023/1305/12(29/442-09) господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" про стягнення за форвардним контрактом

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.10.2015 р. (суддя Чеберяк П.П.) задоволено заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Визнано наказ господарського суду Харківської області від 08.10.2014 р. у справі № 5023/1305/2012 (н. р. 29/442-09) таким, що не підлягає виконанню.

Суд дійшов висновків, що наказ від 08.10.2014 р. у справі № 5023/1305/12 (н. р. 29/442-09) виданий судом помилково, а постанова Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р., на підставі якої видано наказ, виконана у зв'язку з проведеним заліком зустрічних однорідних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 р. (судді Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.) ухвалу господарського суду Харківської області від 01.10.2015 р. скасовано.

В задоволенні заяви боржника про визнання наказу господарського суду Харківської області від 08.10.2014 р. по справі № 5023/1305/12 (н. р. 29/442-09) таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) дозволяють проводити залік зустрічних однорідних вимог лише у процедурі ліквідації і лише у випадках, якщо це не порушує майнові права інших кредиторів.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник доводить, що судом апеляційної інстанції не враховано, що за нормою ст. 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних однорідних вимог є правочином, яке може здійснюватися за заявою однієї сторони, його чинність не спростована, в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) відсутні прямі заборони на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог; суд не врахував, що виконавче провадження з виконання наказу господарського суду закінчено, а постанова державного виконавця про закінчення такого провадження не оскаржувалася, позивачем не подавалася заява про виконання наказу від 08.10.2014 р., виконання наказу від 08.10.2014 р. за межами відкритого державною виконавчою службою виконавчого провадження суперечить ст.ст. 18, 26, 36, 50 Закону України "Про виконавче провадження"; суд апеляційної інстанції неправомірно мотивував висновки про неможливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог затвердженням судом мирової угоди в провадженні про банкрутство, оскільки ухвала господарського суду м. Києва від 22.06.2015 р. у справі № 910/3207/14, якою затверджена мирова угода у справі про банкрутство, скасована.

Скаржник також вважає, що при ухваленні постанови апеляційний господарський суд не врахував висновки, що доводять правомірність здійсненого зарахування зустрічних однорідних вимог, що відображено в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 р. у справі № 914/2492/14 господарського суду Львівської області, постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 р. № 4/246, постанові Вищого господарського суду України від 14.01.2014 р. № 922/3871/13, постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2015 р. № 5011-64/1736-2012.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу доводи скарги заперечив з мотивів, викладених у постанові апеляційного господарського суду, тому вважає, що вона не підлягає задоволенню, просить оскаржувану постанову залишити без зміни.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, відзиву, заслухавши представників учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом 23.09.2014 р. постановою Харківського апеляційного господарського суду, залишеною без змін Вищого господарського суду України від 04.11.2014 р., задоволено заяву ДВС про зміну способу та порядку виконання рішення виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 р. на стягнення вартості сільськогосподарської продукції у сумі 700000,00 грн.

08.10.2014 р. видано наказ на виконання постанови ХАГС від 23.09.2014 р., яким змінено спосіб та порядок виконання судового рішення про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" на користь Відкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект": пшениці 4-го класу у кількості 120 тонн, пшениці 3-го класу у кількості 110 тонн, пшениці 5-го і 6-го класу у кількості 119,7 тонн, ячменю фуражного у кількості 100 тонн, кукурудзи фуражної в кількості 90 тонн, жита групи А у кількості 120 тонн, соняшника у кількості 120 тонн, цукру в кількості 50 тонн за форвардним контрактом № 16 від 04.03.2003 р. з додатковими угодами на стягнення вартості цієї сільськогосподарської продукції у розмірі 700000,00 грн. Строк пред'явлення наказу до виконання у кредитні установи (державному виконавцю) до 24.09.2015 р..

Боржник у заяві про визнання наказу господарського суду Харківської області від 08.10.2014 р. у справі № 5023/1305/12 (н.р.29/442-09) таким, що не підлягає виконанню зазначає, що наказ господарського суду Харківської області від 08.10.2014 р. у справі № 5023/1305/12 (н.р. 29/442-09) виданий помилково, оскільки новий наказ після зміни способу та порядку виконання рішення суду видаватись не повинен, а заборгованість, яка підлягає стягненню на підставі цього наказу, погашена в результаті проведення заліку зустрічних однорідних вимог.

Відмовляючи в задоволенні заяви про визнання наказу господарського суду Харківської області від 08.10.2014 р. по справі № 5023/1305/2012 (н.р. 29/442-09) таким, що не підлягає виконанню за необґрунтованістю та скасовуючи ухвала місцевого господарського суду, апеляційна інстанція керувалася тими мотивами, що погашення заборгованості, яка підлягає стягненню на підставі цього наказу, в результаті проведення заліку зустрічних однорідних вимог суперечить особливостям порядку погашення заборгованості боржника в процесі банкрутства.

Касаційна інстанція визнає правомірними висновки апеляційного господарського суду, враховуючи наступні мотиви.

За приписами ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

В силу ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (частина перша ст. 116 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема, визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з ч. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

08.10.2014 р. судом видано наказ на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р., яким змінено спосіб та порядок виконання судового рішення про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" на користь Відкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект": пшениці 4-го класу у кількості 120 тонн, пшениці 3-го класу у кількості 110 тонн, пшениці 5-го і 6-го класу у кількості 119,7 тонн, ячменю фуражного в кількості 100 тонн, кукурудзи фуражної в кількості 90 тонн, жита групи А у кількості 120 тонн, соняшника у кількості 120 тонн, цукру в кількості 50 тонн за форвардним контрактом № 16 від 04.03.2003 р. з додатковими угодами на стягнення вартості цієї сільськогосподарської продукції у розмірі 700000,00 грн. Строк пред'явлення наказу до виконання у кредитні установи (державному виконавцю) до 24.09.2015 р.

У відповідності до п. 7.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) , господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати відповідний наказ.

Зазначена норма передбачає, що в результаті зміни господарським судом способу виконання рішення, він видає новий наказ.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ від 08.10.2014 р. у справі № 5023/1305/12 (н. р. 29/442-09) виданий господарським судом Харківської області у відповідності до вимог законодавства та із значенням передбаченого ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" строку для його пред'явлення.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" встановлені підстави закінчення виконавчого провадження.

Матеріали справи містять копію постанови ВДВС Шевченківського районного управління юстиції Харківської області від 29.01.2015 р. про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 5023/1305/12 виданого 13.06.2012 р. господарським судом Харківської області на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р. у справі № 5023/1305/12 наказ від 13.06.2012 р. визнано таким, що втратив чинність.

Судом також встановлено, що ухвалою господарського суду м. Києва від 19.03.2014р. порушено провадження у справі № 910/3207/14 про банкрутство ПАТ "Атоменергокомплект", введено процедуру розпорядження майном боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Юзвенка Василя Григоровича.

Боржник після зміни порядку та способу виконання рішення суду у справі № 5023/1305/12 (н. р. 29/442-09) направив на адресу стягувача та розпоряднику майна ПАТ "Атоменергокомплект" Юзвенко В.Г. заяву від 02.10.2014 р. про проведення заліку зустрічних однорідних вимог.

Проте, арбітражним керуючим ПАТ "Атоменергокомплект" Юзвенком В.Г. не проведений залік зустрічних однорідних вимог з підстав, що вимоги які представлені до заліку, заявлені у процедурі банкрутства ПАТ "Атоменергокомплект", а отже на них розповсюджується дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Касаційна інстанція звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" погашені вимоги кредиторів - задоволені вимоги кредиторів, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну зобов'язання або припинення зобов'язання в інший спосіб, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Крім того, під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Згідно з ч. 5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів у разі одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном керуючим санацією згідно з планом санації або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому цим Законом.

В даному випадку плану санації не затверджено, рішення про ліквідацію не прийнято та не затверджено, а також боржник одночасно не задовольняє всі вимоги кредиторів.

Таким чином, аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог слід розглядати як дію кредитора, спрямовану на погашення його вимоги боржником щодо якого порушено справу про банкрутство, що за встановлених обставин суперечить наведеним нормам закону.

Слід зазначити, що Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) дозволяє проводити залік зустрічних однорідних вимог лише у процедурі ліквідації і лише у випадках, якщо це не порушує майнові права інших кредиторів.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції правомірно не визнав заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог в обґрунтування факту відсутності обов'язку у зв'язку з його припиненням, а, відтак, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 01.11.2011 р. при розгляді питання про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 34/517.

Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи скарги про відсутність в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) заборони на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог не можуть бути враховані та відхиляються з вищевикладених мотивів; доводи про те, що виконавче провадження закінчено, постанова державного виконавця про закінчення такого провадження не оскаржувалася, що позивачем не подавалася заява про виконання наказу від 08.10.2014 р., тому виконання наказу від 08.10.2014 р. за межами відкритого державною виконавчою службою виконавчого провадження суперечить ст.ст. 18, 26, 36, 50 Закону України "Про виконавче провадження" слід відхилити з тих мотивів, що в даному провадженні суд не вирішує питання зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконавчого провадження та пов'язаних з таким зарахуванням дій чи бездіяльності державного виконавця, перевірка правомірності виконавчого провадження з виконання судового рішення не входить до предмету розгляду даного провадження, на правильність правових висновків, що спростовують можливість зарахування за встановлених обставин порушення справи про банкрутство та введення мораторію не впливають; доводи про скасування ухвали господарського суду від 22.06.2015 р. у справі № 910/3207/14, якою затверджено мирова угода у справі про банкрутство, не спростовують правильності правових висновків, що ґрунтуються на обставинах введення мораторію з порушення справи про банкрутство, та в тому числі, на необхідності дотримання порядку припинення обов'язку боржника та можливості зарахування зустрічних однорідних вимог в процедурі ліквідації у випадках, якщо це не порушує майнові права інших кредиторів.

Касаційна інстанція відхиляє посилання на судову практику, зазначену скаржником у скарзі та доповненнях, зокрема, постанову Верховного Суду України від 24.06.2015 р. у справі № 914/2492/14 господарського суду Львівської області, постанову Вищого господарського суду України від 19.01.2011 р. № 4/246, постанову Вищого господарського суду України від 14.01.2014 р. № 922/3871/13, постанову Вищого господарського суду України від 18.02.2015 р. № 5011-64/1736-2012, з таких мотивів.

Касаційна інстанція враховує, що за суттю норм процесуального закону про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, застосування норм права згідно з висновками попередніх судових рішень має за мету уникнення неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах, що, однак, може бути враховано за умови подібного предмету спору, підстав позову, змісту позовних вимог та однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

У згаданій правовій позиції Верховного Суду України у справі № 914/2492/14 при вирішенні спору про стягнення заборгованості вирішувалося питання можливості зарахування зустрічних однорідних вимог та наявності умов для застосування норм ст.ст. 601, 602 Цивільного кодексу України, що не можна визнати подібними правовідносинами щодо розглядуваної справи, оскільки вищевикладені висновки суду про неможливість визнати зарахування обумовлені обставинами введення мораторію після порушення щодо однієї із сторін проведеного зарахування справи про банкрутство.

Інші судова практика суду касаційної інстанції оцінюється в даному провадженні з врахуванням вищенаведених критеріїв щодо однаковості спірних відносин, внаслідок чого суд вважає, що правові висновки щодо застосування ст.ст. 601, 602 Цивільного кодексу України у наведених справах не свідчать про розгляд в даному провадженні аналогічної справи за предметом спору, підставами позову, встановленими обставинами.

Таким чином, на думку касаційної інстанції суд апеляційний господарський суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права щодо основного правового питання від якого залежить результат вирішення даного спору, тому в задоволенні скарги слід відмовити, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без зміни.