розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на ухвалу та постанову у справі господарського суду Хмельницької області від 10.06.2015 Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 № 13/253-Б господарського суду Хмельницької області за заявою Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", від імені якого діє дирекція Хмельницької філії "ПриватБанк" до Приватного підприємця Римського Андрія Вікторовича про визнання банкрутом за участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Басій К.С.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 20.10.2006 за заявою Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", від імені якого діє дирекція Хмельницької філії "ПриватБанк" порушено провадження у справі № 13/253-Б про банкрутство Приватного підприємця Римського Андрія Вікторовича з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Хмельницької області від 25.01.2007 боржника - Приватного підприємця Римського Андрія Вікторовича визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.

20.04.2015 на адресу господарського суду від Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") надійшла заява про визнання поточних грошових вимог у сумі 19 515,72 грн.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 10.06.2015 у справі № 13/253-Б в задоволенні заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання поточних грошових вимог до банкрута в сумі 19 515,72 грн. відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 у справі № 13/253-Б апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Хмельницької області від 10.06.2015 у справі № 13/253-Б залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати ухвалу господарського суду Хмельницької області від 10.06.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 у справі № 13/253-Б, та передати заяву про визнання поточних грошових вимог кредитора на розгляд місцевого господарського суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалі та постанові, в обґрунтування поданої заяви про визнання поточних грошових вимог у сумі 19 515,72 грн. заявник (кредитор) ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначило, що кредитною угодою № 0209/469 від 11.09.2002, встановлено відсоткову ставку з користування кредитом 18% річних (п. 1.4).

Відповідно до п. 3.2 Кредитної угоди від 11.09.2002, відсотки за кредит нараховуються щоденно, при цьому кількість днів у році приймається рівною 360 і в одному місяці - фактична кількість днів.

Пункт 3.3 Кредитної угоди від 11.09.2002 встановлює, що у випадку прострочки погашення кредиту відсотки на суму кредиту нараховуються і за період прострочки. Дана угода діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п.10.6 Кредитної угоди від 11.09.2002).

Постановою господарського суду Хмельницької області, визнано безспірні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 146 667,71 грн., що підтверджені рішенням господарського суду Хмельницької області у справі № 13/5394 від 22.12.2003, встановлено заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в розмірі 20 000 Дол. США.

За період з 20.10.2006 (дата порушення провадження у справі про банкрутство по 25.01.2007 (дата визнання боржника банкрутом), всього 91 день поточні вимоги КБ "ПриватБанк" становлять 910 Дол. США, що за курсом 2 144, 5856 грн. за 100 Дол. США станом на 17.04.2015, становить 19 515,72 грн.

Враховуючи викладене, кредитор ПАТ КБ "ПриватБанк" просив суд визнати поточні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПП Римського А.В. по кредитній угоді № 0209/469 від 11.09.2002 в сумі 19 515,72 грн. та включити їх до реєстру вимог кредиторів ПП Римського А.В.

Разом з тим, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі встановлено, що присутній в судовому засіданні ліквідатор у своїх усних поясненнях та у поданому письмовому запереченні просив суд застосувати встановлені законом строки позовної давності та відмовити в задоволенні заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання поточних грошових вимог до банкрута в сумі 19 515,72 грн.

Дослідивши заяву кредитора ПАТ КБ "ПриватБанк" та наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд встановив, що постановою господарського суду Хмельницької області від 25.01.2007 визнано безспірні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 146 667, 71 грн., що підтверджені рішенням господарського суду Хмельницької області у справі № 13/5394 від 22.12.2003, однак, заявником (кредитором) ПАТ КБ "ПриватБанк" заява про визнання поточних грошових вимог до банкрута в сумі 19 515,72 грн. за період з 20.10.2006 (дата порушення провадження у справі про банкрутство) по 25.01.2007 (дата визнання боржника банкрутом) подана 20.04.2015, цим самим, на думку суду першої інстанції, порушено норми ст. 257 ЦК України, якою встановлено що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Крім цього, господарським судом зазначено, що кредитор не навів поважних причин пропущення встановлених законом строків, клопотання про їх поновлення не надав.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволені заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання поточних грошових вимог до банкрута в сумі 19 515,72 грн. у зв'язку із пропуском заявником строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 05.10.2015 погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені заяви ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання поточних грошових вимог до банкрута в сумі 19 515,72 грн. у зв'язку із пропуском заявником строку позовної давності.

постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що постанова про визнання Приватного підприємця Римського А.В. банкрутом прийнята судом першої інстанції 25.01.2007, таким чином із 25.01.2007 у ПАТ КБ "Приватбанк" виникло право на стягнення із Приватного підприємця Римського А.В. додатково нарахованих сум відсотків за кредитним договором.

Проте, в даному випадку ПАТ КБ "Приватбанк" своє право щодо стягнення додатково нарахованих відсотків за кредитними договором (поза межами виконавчого документу) могло реалізувати до 26.01.2010.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, строк, у межах якого ПАТ КБ "Приватбанк" міг звернутися до господарського суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, сплив.

Суд другої інстанції в постанові встановив, що причин пропущення встановлених законом строків заявник не навів ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції. Обґрунтованого клопотання про їх поновлення також не надано.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала господарського суду про відмову в задоволенні заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання поточних грошових вимог до банкрута в сумі 19 515,72 грн. та постанова суду апеляційної інстанції прийняті із порушенням вимог ст. 43 ГПК України, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно вимог статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Хмельницької області від 20.10.2006 за заявою ЗАТ КБ "ПриватБанк", від імені якого діє дирекція Хмельницької філії "ПриватБанк" порушено провадження у справі № 13/253-Б про банкрутство Приватного підприємця Римського А.В. з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Хмельницької області від 25.01.2007 боржника - Приватного підприємця Римського А.В. визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.

20.04.2015 на адресу господарського суду від ПАТ КБ "ПриватБанк" надійшла заява про визнання поточних грошових вимог у сумі 19 515,72 грн., нарахованих заявником за період з 20.10.2006 (дата порушення провадження у справі про банкрутство по 25.01.2007 (дата визнання боржника банкрутом).

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що виходячи з вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд.

Виходячи із вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проте, як вбачається із тексту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, в даному випадку фактично ухилився від надання належної правової оцінки заяві кредитора - ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання поточних грошових вимог до банкрута у сумі 19 515,72 грн., зокрема, господарським судом належним чином не з'ясовано складові чистини заявлених вимог даного кредитора до боржника, з яких підстав вони нараховані, період їх виникнення, а також не встановлено з посиланням на відповідні норми права з яких саме правових підстав заявник звернувся із даними вимогами до банкрута, на що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, в порушення вимог ст.ст. 99, 101 ГПК України, уваги не звернув та неповноту розгляду судом першої інстанції матеріалів справи не усунув.

Разом з тим, господарський суд в оскаржуваній ухвалі за заявою ліквідатора банкрута застосував до заявлених кредитором ПАТ КБ "ПриватБанк" вимог строки позовної давності встановлені законом, зокрема, ст. 257 ЦК України, з підстав пропуску кредитором строку позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що позовна давність застосовується у розгляді вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у провадженні зі справ про банкрутство, за винятком випадків, коли підставою цих вимог є виконавчі документи або якщо у відповідних вимогах судом вже було відмовлено в порядку позовного провадження.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд касаційної інстанції вважає, що за змістом вказаної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В даному випадку, застосувавши до заявлених вимог позовну давність, суд першої інстанції не з'ясував в мотивувальній частині ухвали та не зробив з посиланням на відповідні норми права обґрунтованого висновку щодо наявності чи відсутності порушеного права ПАТ "КБ "Приватбанк", на що суд апеляційної інстанції погоджуючись в оскаржуваній постанові з висновками суду першої інстанції про пропуск заявником строку позовної давності, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, уваги не звернув та неповноту розгляду судом першої інстанції матеріалів справи не усунув.

Таким чином, місцевий господарський суд в порушення приписів ч. 1 ст. 261 ЦК України застосував позовну давність без встановлення факту порушення прав заявника.

Крім того, господарським судом в оскаржуваній ухвалі не визначено початку перебігу строку позовної давності, тобто з якого моменту на його думку слід відраховувати перебіг позовної давності і коли строк позовної давності для даних вимог кредитора сплив (закінчився).

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що з 25.01.2007 у ПАТ КБ "Приватбанк" виникло права на стягнення із Приватного підприємця Римського А.В. додатково нарахованих сум відсотків за кредитним договором і таке право заявник міг реалізувати до 26.01.2010, проте, в порушення вимог ст. 43, 84 ГПК України, апеляційний господарський суд не мотивував та не надав правового аналізу, з посиланням на відповідні спеціальні норми Закону, у тому числі ті, які регулюють загальні положення про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина, чому, на його думку, право на стягнення з банкрута додатково нарахованих сум відсотків за кредитним договором виникло у ПАТ КБ "Приватбанк" саме з 25.01.2007.

Крім того, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалі та постанові не проаналізовано обставини справи виходячи із вимог ч. 6 ст. 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно якої, копію постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і інформацію про відкриття ліквідаційної процедури господарський суд направляє всім відомим кредиторам із зазначенням строку пред'явлення кредиторами вимог, який не може перевищувати два місяці.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушень приписів ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала суду першої інстанції від 10.06.2015 та постанова суду апеляційної інстанції від 05.10.2015 у справі № 13/253-Б - підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 10.06.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 у справі № 13/253-Б скасувати. Справу № 13/253-Б передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.