головуючого Гончарука П.А. суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В. (доповідач) за участі представників: позивача: відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 Корх О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 15 червня 2015 року Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2015 року у справі № 910/23472/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Торгово-промислової палати України про стягнення 782 435, 00 грн

У жовтні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулася до господарського суду із позовом про стягнення з Торгово-промислової палати України 782 435, 00 грн заборгованості за укладеними між сторонами контрактами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 (головуючий - Яковенко А.В., судді - Гумега О.В., Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 (головуючий - Шапран В.В., судді - Буравльов С.І., Андрієнко В.В.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У письмових поясненнях, наданих в судовому засіданні представник позивача просив постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 2010-2013 р.р. між ФОП ОСОБА_6 та Торгово-промисловою палатою України було укладено контракти (які є ідентичними за своїм змістом), відповідно до п. 1.1. яких предметом контрактів є надання в оренду позивачу неофісних приміщень та обладнання для проведення виставок.

Пунктом 2.1. контрактів визначено, що ТПП надає в оренду для проведення виставки обладнання виставкової площі з правом розширення до 250 кв.м за ціною 245,00 грн на весь період виставки за кожен квадратний метр нетто.

Згідно із п. 2.2. контрактів визначено, що в зазначену в п. 2.1.1. вартість, включена вартість виконання ТПП зазначених у договорі робіт та послуг.

Умовами контрактів також визначено, що повна вартість робіт і послуг з організації і проведення виставки з урахуванням додаткової виставкової площі фіксується сторонами приймально-передавальним актом. Повний розрахунок з ТПП у відповідності із зафіксованими у приймально-передавальних актах організатор здійснює не пізніше 14 банківських днів після підписання акту (п. 3.2. контрактів).

Впродовж 2010 - 2013 р.р. між сторонам було підписано акти приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 1 599 685,00 грн.

Загальна вартість за контрактами становить 817 250,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що додаткових угод сторонами до контрактів щодо збільшення ціни не було укладено, а підписані між ними акти приймання-передачі наданих послуг не містять обов'язкових реквізитів, передбачених п. 2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" у зв'язку із чим останні згідно з ст. 215 ЦК України є нікчемними, а отже сума 782 435,00 грн підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 387, ст. ст. 1212- 1215 ЦК України.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За умовами ст. ст. 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Акт прийому-здачі наданих послуг за своє правовою природою є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і не є самою господарською операцією, тобто правочином, внаслідок якого встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки. Тобто акт приймання є засвідчувальним, а не правоустановчим документом.

За правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. До таких документів слід відносити, зокрема, акт приймання-передачі.

Господарські суди, встановивши, що акти прийому-здачі наданих послуг відповідають ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та були підписанні сторонами без заперечень і зауважень та оплачені позивачем, прийшли до правильного висновку, що вказанні акти є належними та допустими доказами, що підтвержують надання відповідачем та прийняття позивачем послуг в обсязі та вартістю, зазначених в цих актах.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України

Згідно з ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) за своєю правовою природою є речово-правовим, а не зобов'язально - правовим, тобто передбачає наявність як обов'язкової умови його подання відсутність зобов'язально-правових відносин між сторонами. Крім того, предметом такого позову може бути майн, визначене індивідуальними ознаками.

Питання витребування грошей регулюється ст. 389 ЦК України.

Оскільки, за період з 2010 року по 2013 року між сторонами було укладено контракти, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів згідно з вимогами ст. 387 ЦК України.

За положеннями ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1. набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2. відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_6 щодо стягнення 782 435, 00 грн, сплачених нею за контрактами за період з 2010 року по 2013 року та актами прийому-здачі наданих послуг на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Помилкове посилання суду в мотивувальній частині рішення на ст. 901 ЦК України, зроблене з урахуванням наявних у справі актів приймання - передачі наданих послуг, не вплинуло на правильність висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову, а тому не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

Щодо доводів позивача в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та фактично вирішив питання щодо дійсності актів прийому-здачі наданих послуг, то вказані доводи є безпідставними, адже судами було встановлено, що вказані акти відповідають ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку і є належними доказами, що підтверджують виконання сторонами своїх зобов'язань за контрактами і судами не було здійснено вихід за межі позовних вимог.

Щодо доводів позивача в касаційній скарзі про те, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. 79 ГПК України не було зупинено провадження у справі до вирішення Шевченківським районним судом міста Києва цивільної справи № 761/19780/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ТПП про визнання актів недійсними, то апеляційний суд прийшов до правомірного висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі до вирішення справи № 761/19780/15-ц Шевченківським районним судом міста Києва.

Інші посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

Враховуючи викладене, підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2015 року у справі за № 910/23472/14 - без змін.