Борденюк Є.М. - головуючого, Кривди Д.С. (доповідача), Могил С.К., за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), відповідача Будя К.С., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 у справі № 910/11015/15 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про стягнення грошових коштів,

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" грошових коштів в порядку регресу у розмірі 49500 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 (суддя Комарова О.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 (судді: Лобань О.І. - головуючий, Федорчук Р.В., Майданевич А.Г.), позов задоволено повністю; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" основний борг - 49500 грн та судовий збір - 1827 грн.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати частково і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково у розмірі 34116,41 грн. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Справу позивач просить розглядати за відсутності його представника.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 12.11.2014 між Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Країна" (страховик) та ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № ТП 44048, за яким застраховано транспортний засіб "Subaru Outback", державний реєстраційний номер АА 9375.

За умовами договору страховими ризиками є події, наслідком яких є втрата, знищення або пошкодження застрахованого транспортного засобу чи додаткового обладнання, зокрема, дорожньо-транспортна пригода.

21.05.2015 на Столичному Шосе в м. Києві відбулося зіткнення автомобіля "Renault Kangoo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходився під керуванням ОСОБА_7, та автомобіля "Subaru Outback", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8

В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль "Subaru Outback", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, зазнав механічного пошкодження, що підтверджується довідкою, виданою органами МВС України.

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди на підставі рахунку-фактури № 0502-1 від 05.02.2015 позивачем було перераховано страхове відшкодування в розмірі 51655 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1911 від 17.02.2015 копію якого додано до матеріалів справи.

Крім того, позивач зазначає що вказаний розмір страхового відшкодування підтверджується також страховим актом № 43/34979/2.1.5.1 від 17.02.2015.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.01.2015 у справі № 752/1332/15-п встановлено, що зазначена дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_7 п.п.12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (1306-2001-п) . ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

При цьому суди встановили, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_7, який керував транспортним засобом марки "Renault Kangoo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на момент скоєння ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством АТ "Київський страховий дім", за полісом № АІ/1607315. Згідно полісу серії № АІ/1607315 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50000 грн, розмір франшизи - 500 грн.

Відповідно до приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, за змістом зазначених норм, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такою особою, в даному випадку, є винний у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водій транспортного засобу ОСОБА_7 Однак, у разі якщо його цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою, тобто, бере на себе відповідальність за свого страхувальника, що виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

За таких обставин колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо виникнення у позивача права вимоги до відповідача в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика за вирахуванням франшизи.

Доводи скаржника про те, що належним доказом розміру відновлювального ремонту може бути висновок особи, яка згідно чинного законодавства України має право на проведення експертної оцінки майна (суб'єкт оціночної діяльності або аварійний комісар), не приймаються до уваги, оскільки вони були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та обґрунтовано ним відхилені.

Так, норми законодавства про страхування не покладають на страховика за договором добровільного страхування обов'язок доводити розмір збитків виключно шляхом проведення його оцінки відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) , а згідно з частиною 2 статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. При цьому частина 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки на страховика, що уклав договір добровільного страхування, також не покладає. Законами України "Про страхування" (85/96-ВР) та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.