Головуючого судді суддів Корсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства БК "Твій дім" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 921/1209/14-г/9 Господарського суду Тернопільської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕН" до Приватного підприємства БК "Твій дім" про стягнення суми в судовому засіданні взяли участь представники : - позивача Свірський Т.В. - відповідача не з'явився

В жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕН" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Приватного підприємства БК "Твій дім", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 57 699 грн. 10 коп., з яких: 39 467 грн. 10 коп. основного боргу, 4268 грн. 80 коп. пені, 3512 грн. 50 коп. інфляційних втрат, 583 грн. 90 коп. трьох процентів річних та 9866 грн. 80 коп. штрафу.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2014 (суддя Гевко В.Л.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 (головуючий Бойко С.М., судді: Марко Р.І., Якімець Г.Г.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства БК "Твій дім" 35 763 грн. 02 коп. основного боргу, 4268 грн. 20 коп. пені, 3512 грн. 50 коп. інфляційних втрат, 583 грн. 90 коп. трьох процентів річних, 9 866 грн. 80 коп. штрафу. В частині стягнення 3704 грн. 08 коп. основного боргу, припинено провадження. Стягнуто з Приватного підприємства БК "Твій дім" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТеН" 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Приватне підприємство БК "Твій дім" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕН" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Приватне підприємство БК "Твій дім" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.05.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕН", як Постачальником, та Приватним підприємством БК "Твій дім", як Покупцем, укладено договір поставки № 271, за умовами якого, Постачальник зобов'язався постачати (передавати) у власність Покупцеві товар, вказаний в накладних, а Покупець зобов'язався оплачувати його вартість.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору протягом березня 2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕН" поставило Приватному підприємству БК "Твій дім" товар загальною вартістю 101 581 грн. 42 коп., що підтверджується відповідними накладними (т.1, а.с. 14-20), які відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (996-14) .

Відповідно до пункту 4.1. договору поставки (із змінами, внесеними додатковою угодою від 14.11.2013; т.1., а.с.13) оплата вартості товару здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 14-ти календарних днів від дня отримання товару.

Судами встановлено, що відповідач отримав товар без зауважень, однак розрахувався за нього частково.

Отже, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у сумі 35 763, 02 грн., що підтверджується карткою рахунку 36.1. (а.с. 24) та підписаним сторонами актом звірки розрахунків станом 26.06.2014 (а.с. 25). При цьому, враховано, що відповідачем проведено оплату на розрахунковий рахунок позивача на суму 3 704, 08 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою банку від 08.12.2014 (т.1, а.с.51).

Претензія позивача № 458 від 29.08.2014 (т.1., а.с.26, 27) про погашення боргу у вказаній сумі залишена відповідачем без належного реагування та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, трьох процентів річних, пені та штрафу.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України (435-15) ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України (436-15) ).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

В частині першій статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 35 763, 02 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі. При цьому, провадження у справі в частині стягнення 3 704, 08 грн. боргу припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України (1798-12) ) із-за відсутності спору. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана відповідна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів, у тому числі: накладним, картці рахунку 36.1., акту звірки розрахунків від 26.06.2014, претензії позивача № 458 від 29.08.2014, банківській довідці про часткову сплату боргу від 08.12.2014.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу та разовий штраф у розмірі 25 % від неоплаченої суми за отриманий товар.

Крім того, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пунктах 3.1., 4.1. своєї постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, підставою для задоволення позову в частині інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та штрафу став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати прийнятого товару, передбачену пунктом 5.4. договору відповідальність за прострочення оплати у вигляді пені та штрафу, а також передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

За розрахунками позивача, перевіреними судами, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 583 грн. 90 коп. трьох процентів річних за період з 15.04.2014 по 13.10.2014, 3 512 грн. 50 коп. інфляційних втрат за травень-вересень 2014 року та 9 866 грн. 80 коп. штрафу.

Крім того, за розрахунками судів у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 4 306 грн. 54 коп. пені за період з 15.04.2014 по 13.10.2014, яка є більшою від заявленої позивачем суми. Враховуючи межі позовних вимог, суди дійшли висновку про стягнення з відповідача 4 268, 20 грн. пені, тобто в межах заявленого позивачем розміру пені.

На думку колегії суддів, встановивши зазначені обставини суди правильно застосували до спірних відносин норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування, відсутні.

Стосовно доводів, як викладені скаржником в касаційній скарзі слід зазначити наступне.

В своїй касаційній скарзі касатор посилається на неотримання товару, тяжкий фінансовий стан відповідача і на те, що судами попередніх інстанцій залишилось не вирішеним питання про зменшення розміру неустойки.

Проте, судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матерів справи доказів встановлено, що протягом березня 2014 року позивачем поставлено відповідачу товар, який прийнято останнім без зауважень. Доказів оплати вартості поставленого товару відповідач до матеріалів справи не надав. Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки матеріали справи не містять.

Касатором не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення його, як покупця за договором, від обов'язку оплатити отриманий товар, в передбачений договором строк.

Доводи касатора про те, що він не був повідомлений про час та місце розгляду справи колегія не приймає до уваги, оскільки відповідно до матеріалів справи, про час і місце судових засідань усі учасники судового процесу були повідомлені належним чином, у передбачений законом спосіб.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зазначені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.