головуючого судді: Погребняка В.Я., суддів: Жукової Л.В., Коваленка В.М., розглянувши касаційну скаргу Компанії "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) на ухвалу господарського суду Одеської області від 27.08.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у справі № 916/2242/13 господарського суду Одеської області за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Наталка-Трейд" про банкрутство за участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" - Юрченко В.Я., дов. № 33-21/27318 від 03.08.2015 року; Карпів О.Я., дов. № 4194 від 13.11.2014 року,

Ухвалою господарського суду Одеської області 27.08.2015 року у справі № 916/2242/13 (суддя - Бахарєв Б.О.) в задоволені заяви Компанії "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень магазину, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 12А від 16.08.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Наталка-Трейд" (далі - ТОВ "Наталка-Трейд") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наталка-Торгсервіс" (далі - ТОВ "Наталка-Торгсервіс") - відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у справі № 916/2242/13 (головуючий суддя - Воронюк О.Л., суддя - Лашин В.В., суддя - Мирошниченко М.А.) апеляційну скаргу Компанії "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) на ухвалу господарського суду Одеської області від 27.08.2015 року у справі № 916/2242/13 залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Одеської області від 27.08.2015 року у справі № 916/2242/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою господарського суду Одеської області 27.08.2015 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у справі № 916/2242/13, Компанія "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Одеської області 27.08.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у справі № 916/2242/13 і прийняти нове рішення.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI (4212-17) , що набрав чинності з 19.01.2013 року) (далі - Закон про банкрутство), ст. 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Наталка-Трейд" порушено ухвалою суду від 10.09.2013 року; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а також процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна ТОВ "Наталка-Трейд" призначено арбітражного керуючого Афоніна Д.О.

Постановою господарського суду Одеської області від 11.03.2014 року у справі № 916/2242/13 ТОВ "Наталка-Трейд" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТОВ "Наталка-Трейд" призначено розпорядника майна арбітражного керуючого Афоніна Д.О., якого зобов'язано виконувати повноваження ліквідатора у відповідності до вимог Закону про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2014 року до господарського суду Одеської області від Компанії "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) надійшла заява, в якій заявник просив (з урахуванням додаткових пояснень до заяви від 18.08.2015 року) визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлових приміщень магазину, які вцілому складаються з приміщень літ. "А", загальною площею 5186,6 кв. м., які знаходяться за адресою м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 12-А, укладений між ТОВ "Наталка-Трейд" та ТОВ "Наталка - Торгцентр" та визнати право власності на нежитлові приміщення магазину, які вцілому складаються з приміщень літ. "А" загальною площею 5186, 6кв.м., які знаходяться за адресою м. Одеса,вул. Середньофонтанська, 12-А за ТОВ "Наталка - Трейд" та повернути ТОВ "Наталка - Трейд" з чужого незаконного володіння нежитлові приміщення магазину, які вцілому складаються із приміщень літ. "А" загальною площею 5186,6 кв.м., які знаходяться за адресою м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 12-А.

Розглянувши вказану заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в її задоволенні, мотивуючи своє рішення тим, що Компанією "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) не надано доказів, які б свідчили, що ТОВ "Наталка - Трейд" при виконанні оспорюваного договору було безоплатно відчужено належне йому майно або вартість майна була занижена та взято на себе зобов'язання без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, а також не доведено, що в результаті виконання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, будинок 12А., ТОВ "Наталка - Трейд" стало неплатоспроможним.

Суд першої інстанції вказав на те, що умови договору, укладеного 16.08.2013 року між ТОВ "Наталка-Трейд" та ТОВ "Наталка-Торгцент" щодо оплати за придбане майно на користь третьої особи, яка встановлена у договорі та обізнаність сторін щодо перебування майна під забороною відчуження, відповідають вимогам встановленим законодавством України, що регулюють правовідносини, які виникають при вчиненні правочинів.

Переглянувши ухвалу господарського суду Одеської області від 27.08.2015 року у справі № 916/2242/13 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції та залишив її без змін, вказавши на те, що доводи апеляційної скарги Компанії "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) не спростовують правильних висновків господарського суду, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції зроблені без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та без дослідження та належної оцінки всіх доказів у даній справі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, не погодившись з ухвалою господарського суду Одеської області від 27.08.2015 року у справі № 916/2242/13 Компанією "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) було подано апеляційну скаргу (вх. ГСОО № 2265/15 від 01.09.2015 року), яка судом першої інстанції разом з додатками 02.09.2015 року надіслана в порядку ст. ст. 91, 106 ГПК України до суду апеляційної інстанції. При цьому, до суду апеляційної інстанції всі матеріали справи № 916/2242/13 не надсилалися, а були надіслані лише матеріали оскарження вказаної ухвали.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року у справі № 916/2242/13 апеляційну скаргу Компанії "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) прийнято до провадження і призначено її розгляд на 17.09.2015 року.

17.09.2015 року в судовому засіданні судом апеляційної інстанції було оголошено перерву до 22.09.2015 року в порядку ст. 77 ГПК України.

22.09.2015 року постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у справі № 916/2242/13 апеляційну скаргу Компанії "Велгевос Ентерпрайзіс Лімітед" (Velgevos Enterprises Limited) залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 27.08.2015 року у справі № 916/2242/13 - без змін.

При цьому, перегляд ухвали господарського суду Одеської області від 27.08.2015 року у справі № 916/2242/13 в апеляційному порядку здійснено судом апеляційної інстанції шляхом дослідження лише матеріалів оскарження вказаної ухвали.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 17.05.2011 року (v0007600-11) у разі коли в апеляційному порядку оскаржуються ухвали зі справ про банкрутство, в яких вирішується питання по суті і які фактично є рішеннями суду (про визнання або відмову у визнанні вимог кредитора, про затвердження плану санації, про затвердження звіту ліквідатора боржника та припинення провадження у справі тощо), до суду апеляційної інстанції надсилаються матеріали справи (в оригіналі), а не їх копії.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати: поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Виходячи з аналізу ст. 20 Закону про банкрутство, норма вказаної статті регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Ухвала про задоволення чи відмову в задоволенні заяви поданої в порядку ст. 20 Закону про банкрутство фактично є рішеннями суду, в якому вирішується питання по суті, тому перегляд такого рішення в апеляційному порядку повинен здійснюватися шляхом дослідження всіх матеріалів справи (в оригіналі), а не їх копій.

Відповідно до цього, а також з урахуванням предмету спору про визнання договору недійсним, суд апеляційної інстанції повинен був витребувати у суду першої інстанції всі матеріали справи № 916/2242/13, що відповідало б принципам всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, відповідно до положень п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проте, в оскаржуваній постанові від 22.09.2015 року у справі № 916/2242/13 суд апеляційної інстанції послався на обставини та докази, які відсутні в матеріалах оскарження ухвали суду першої інстанції, зокрема щодо наявності кредитних відносин та заборгованості у боржника перед одним із кредиторів - ПАТ "Марфін банк".

Відповідно до п. п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам не відповідає, оскільки апеляційний господарський суд припустився неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111-7 ГПК України).

Згідно зі ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у справі № 916/2242/13 прийнята з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже, підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, усім доводам сторін надати належну правову оцінку, і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому, суду апеляційної інстанції слід врахувати, що ст. 20 Закону про банкрутство встановлено спеціальні підстави, за наявності яких можливе визнання правочинів (договорів) недійсними у межах провадження у справі про банкрутство. Тому, звернення арбітражного керуючого або конкурсного кредитора із заявою в порядку ст. 20 Закону про банкрутство, зумовлює необхідність встановлення судом наявності чи відсутності підстав, які передбачені саме даною статтею, а не нормами Цивільного кодексу України (435-15) .