Дроботової Т.Б. - головуючого, Гоголь Т.Г., Рогач Л.І. (доповідач) за участю представників: позивача Богдан І.В. - предст. дов. від 24.11.2015 Поштар Т.П. - предст. дов. від 01.06.2015 відповідача Грушовець Є.А..- предст. дов. від 27.07.2015 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Анфас" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 у справі № 910/15304/15 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Анфас" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс 2006" про стягнення 156831,13 грн,

15 червня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Анфас" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс 2006" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в розмірі 156831,13 грн, з яких: 141488,16 грн - основний борг, 3% річних в розмірі 15342,97 грн, а також просило стягнути з відповідача витрати з оплати судового збору та за надання правової допомоги. Позовні вимоги обґрунтовано статтями 526, 530, статтею 610, частиною першою статті 612, статтями 625, 837 Цивільного кодексу України та вмотивовано неповним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати за надані ремонтні послуги, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, вказавши, що кореспонденцію про зміну реквізитів договору не отримував, а договір, на підставі якого позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості, відсутній у відповідача, підписані акти виконаних робіт є неналежними доказами, оскільки складені у формі, яка не відповідає встановленим вимогам щодо форми акта виконаних підрядних робіт КБ-2в, затвердженим Наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 № 554, їх неможливо ідентифікувати щодо будь-якого договору, а акти приймання виконаних робіт саме за договором підряду № 42 М від 16.09.2011 відсутні, акт виконаних робіт за вересень 2011 датований 14 вересня 2011 року, тобто, раніше, ніж укладено договір.

Також відповідач подав заяву, якою просив застосувати позовну давність (а.с.76).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2015 у справі №910/15304/15 (суддя Головатюк Л.Д.) у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Анфас" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 у цій справі (судді: Чорногуз М.Г.- головуючий, Мальченко А.О., Агрикова О.В.) вказане рішення залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарського суду, прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з відповідача суму заборгованості, 3% річних, судовий збір та понесені витрати. Касаційну скаргу вмотивовано неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 256, 261, 264 Цивільного кодексу України, оскільки судом помилково застосовано позовну давність у даному спорі, та не взято до уваги доказ її переривання сплатою частини боргу 18.07.2012; крім того, скаржник вважає, що дії відповідача щодо часткової сплати заборгованості свідчать про визнання боргу відповідачем, в заперечення доводів останнього, що між сторонами не існує договору, за яким виникла заборгованість.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив суд залишити прийняті рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У додаткових поясненнях позивач підтримав вимоги касаційної скарги та додав, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав застосування позовної давності, суди дослідили матеріали справи та дійшли вірного висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем доведено та документально підтверджено, строк оплати виконаних робіт настав відповідно до умов укладеного договору.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що 16.09.2011 Товариством з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс 2006" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АНФАС" (виконавець) укладено договір № 42М, при укладанні допущено помилку в його номері та даті, про що позивач направив відповідачу лист вих. № 17-09/14 від 17.09.2011 із зазначенням відповідних вірних реквізитів.

Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що підрядник бере на себе зобов'язання виконати за технічним завданням замовника (додаток № 1) ремонтні роботи по улаштуванню покрівельного покриття виробничих приміщень із застосуванням ТПО мембрани 1, 2 мм за адресою: м. Ужгород, вул. Болгарська, 3, згідно з схемою покрівлі (додаток № 2), а змовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

За пунктом 2.1 договору договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Замовник перераховує аванс у розмірі 30 % від вартості будівельно-монтажних робіт на розрахунковий рахунок підрядника протягом 5 банківських днів з дня підписання договору. Подальше фінансування здійснюється замовником згідно з графіком фінансування (додаток № 5), який є невід'ємною частиною договору. Замовник здійснює оплату вартості виконаних підрядником робіт щомісячно, до 5 числа місяця, наступного за звітнім, на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт з врахуванням авансових платежів (пункти 3.2, 3.3, 3.4).

Також суд встановив, що 19.09.2011 сторони підписали акт виконаних робіт № 1 за вересень місяць 2011 на суму 35078,50 грн, а 12.12.2011 - акт виконаних робіт № 2 за грудень місяць 2011 на суму 484488,16 грн.

Відповідач 19.09.2011, 24.10.2011, 28.10.2011 здійснив на користь позивача авансові платежі згідно з договором підряду на загальну суму 310000 грн.

За твердженням суду, в подальшому відповідач сплатив за договором 18000 грн. та 50000 грн.

На підставі наведених вище обставин справи місцевий господарський суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, що виникають з договору підряду, позивач виконав умови договору в повному обсязі, натомість відповідач не надав доказів на підтвердження сплати вартості виконаних робіт в повному обсязі; разом з тим, місцевий господарський суд, вказав, що зобов'язання відповідача по оплаті виконаних робіт належало виконати до 06.01.2012, отже, позовна давність сплинула 06.01.2015, та дійшов висновку про наявність підстав для відмови у захисті порушеного права позивача з огляду на застосування позовної давності за заявою відповідача.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість встановив, що 29 серпня 2011 Товариством з обмеженою відповідальністю "Технобудсервіс 2006" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АНФАС" (виконавець) укладено договір № 3/2908-11, відповідно до пункту 1.1. якого підрядник бере на себе зобов'язання виконати за технічних завданням замовника (додаток № 1) ремонтні роботи по улаштуванню покрівельного покриття виробничих приміщень із застосуванням ТПО мембрани 1, 2 мм за адресою: м. Ужгород, вул. Болгарська, 3, згідно з схемою покрівлі (додаток № 2), а змовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи. Сторони погодили, що замовник перераховує аванс у розмірі 30 % від вартості будівельно-монтажних робіт на розрахунковий рахунок підрядника протягом 5 банківських днів з дня підписання договору. Подальше фінансування здійснюється замовником згідно графіку фінансування (додаток № 5), який є невід'ємною частиною договору. Замовник здійснює оплату вартості виконаних підрядником робіт щомісячно, до 5 числа місяця, наступного за звітнім, на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт з врахуванням авансових платежів (пункти 3.2, 3.3, 3.4).

19 вересня 2011 року сторони підписали акт виконаних робіт № 1 за вересень місяць 2011 на загальну суму 35078,50 грн., а 12 грудня 2011 сторони підписали акт виконаних робіт № 2 за грудень місяць 2011 на загальну суму 484488,16 грн.

Відповідач сплатив за договором від 16.09.2011 № 42М 378000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що позивач виконав, а відповідач прийняв роботи, обумовлені сторонами в договорі, доказів оплати заборгованості по договору відповідачем до матеріалів справи не надано.

Водночас, за висновком суду апеляційної інстанції зобов'язання відповідача по оплаті виконаних робіт належало виконати до 06.01.2012, отже позовна давність сплинула 06.01.2015, а позивач звернувся з позовом 15.06.2015.

Розглянувши доводи позивача про допущену при укладанні договору помилку в його номері та даті, в зв'язку з чим позивач направив відповідачу лист вих. № 17-09/14 від 17.09.2011 із зазначенням вірних реквізитів, суд апеляційної інстанції не взяв його до уваги, як належний доказ, оскільки позивач не надав доказів надсилання такого листа, та вказав, що відсутні підстави вважати, що сторонами виконувався договір № 42 М від 16 вересня 2011 року, а не договір № 3/2908-11 від 29 серпня 2011 року, а оплата відповідача, здійснена 18.07.2012 з призначенням платежу "згідно договору підряду № 42М від 16.09.2011", не перериває позовну давність за договором № 3/2908-11 від 29 серпня 2011 року.

Колегія суддів зазначає, що за приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України). За змістом статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суди встановили, що між сторонами виникли відносини, які відповідають правовідносинам за договором підряду, визначеним частиною першої статті 837 Цивільного кодексу України, за якими одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з приписами статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна договору або способи її визначення, ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, достроково.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, за частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язано довести обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення належними та допустимими доказами; рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками судового процесу, докази, на підставі яких прийнято рішення вказуються в мотивувальній частині судового рішення.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало на підставі належних та допустимих доказів встановити, які саме роботи були предметом договору, на підставі яких документів здійснювалась оплата за виконані роботи, та чи здійснювалась така оплата взагалі і на яку суму відповідач оплатив за надані послуги, відобразивши вказані обставини в судових рішеннях.

Застосовуючи передбачену розділом 19 Цивільного кодексу України (435-15) позовну давність у даному спорі, апеляційний господарський суд не взяв до уваги як належний доказ переривання позовної давності банківську виписку від 18.07.2012 з призначенням платежу "доплата згідно договору підряду № 42М від 16.09.2011", при цьому суд водночас визначив належну до стягнення суму основного боргу, нарахованого у відповідності до погоджених сторонами актів виконаних робіт, прийнявши як належні докази виконання грошових зобовязань в межах підрядних правовідносин сторін усі надані до справи банківські виписки з призначенням платежу: "згідно з договором підряду № 42М від 16.09.2011", що свідчить про взаємну суперечність та невмотивованість судового рішення.

Посилаючись на відсутність доказів надіслання повідомлення про зміну реквізитів договору, суд апеляційної інстанції не надав оцінки реквізитам документів, складених самим відповідачем, не з'ясував, чи існували між сторонами будь-які інші правовідносини та в чому вони полягали.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з мотивів спливу позовної давності, залишив поза увагою приписи частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України, не перевірив відповідні обставини, не з'ясував повністю строки здійснення платежів та їх відповідність ознакам дій відповідача з визнання боргу, у зв'язку з чим його висновки щодо спливу позовної давності не є належно обґрунтованими і мають передчасний характер.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, у зв'язку з чим їх висновки не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.