розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Сумський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у справі № 910/7054/15-г господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Сумський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" про повернення коштів 100 000,00 грн та 15% річних у сумі 246,57 грн в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явилися

- відповідача: Сільванович С.В., дов. № 122 від 17.11.2015

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2015 у справі № 910/7054/15-г (суддя Яковенко А.В.) задоволено позов Державного підприємства "Сумський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", зобов'язано ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" перерахувати кошти за договором про розміщення грошових коштів на депозитному вкладі "спринт" № KDSG1.23046.009 від 27.11.2014 у розмірі 100 246,57 грн за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ 02568064, р/р 2600100014198 і філії АТ "Укрексімбанк" в м. Суми, МФО 397003.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у справі № 910/7054/15-г (у складі головуючого судді Руденко М.А., суддів Дідиченко М.А., Ткаченка Б.О.) скасовано рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2015 у даній справі, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою у даній справі постановою суду апеляційної інстанції, ДП "Сумський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 509, 525, 629, 1060, 1066, 1073, 1074 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , просить залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2015 у справі № 910/7054/15-г.

Від ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" надійшов відзив на касаційну скаргу, вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у даній справі - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 27.11.2014 між ДП "Сумський регіональний науково-виробничий центр стандартизації метрології та сертифікації" (як клієнтом) та ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" був укладений договір про розміщення грошових коштів на депозитному вкладі "спринт" № KDSG1.23046.009, за умовами якого банк приймає від клієнта грошову суму вкладу (депозиту) у розмірі 100 000,00 грн на вкладний (депозитний) рахунок (вкладний рахунок) № 2610.9.028184006 та зобов'язується сплачувати клієнту проценти. Грошові кошти на вкладний рахунок перераховуються з поточного рахунку клієнта ( п. 1.1. договору).

Пунктами 1.2. та 1.3. договору передбачено, що банк приймає від клієнта вклад на термін з 27 листопада 2014 р. до 04 грудня 2014 р. За використання грошових коштів, розміщених клієнтом на вкладному рахунку, банк сплачує клієнту проценти у розмірі 15% річних.

Сторони погодили, що за повернення суми вкладу та нарахованих процентів за договором здійснюється банком у день закінчення терміну дії договору, зазначеного в п. 1.2. цього договору, шляхом безготівкового перерахування меморіальним ордером суми вкладу за договором на поточний рахунок клієнта, вказаний у пункті 8 цього договору або на поточний рахунок згідно з реквізитами, вказаним у листі клієнта (п. 1.5 договору).

Згідно з п. 3.4.4 договору банк зобов'язується повернути клієнту вклад та нараховані проценти не пізніше дня закінчення терміну його розміщення, передбаченого пунктом 1.2. цього договору, з урахуванням умов пункту 1.5 цього договору.

Однак ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" у визначений договором про розміщення грошових коштів на депозитному вкладі "спринт" № KDSG1.23046.009 від 27.11.2014 строк зобов'язання щодо повернення вкладу та сплати нарахованих процентів не виконав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 27.11.2014 Правлінням Національного банку України прийнята постанова № 743 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" до категорії неплатоспроможних". На підставі вищевказаної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 27.11.2014 прийнято рішення № 132 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР", згідно якого в ПАТ "ВБР" з 28.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію. Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.11.2014 призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "ВБР" - Міхна Сергія Семеновича.

Керуючись ч. 1 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 44 від 27.02.2015 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" до 27.03.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна С.С. до 27.03.2015 включно. Згідно з протоколом засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 077/15 від 27.03.2015 продовжуються повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна С.С. до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов'язання банку перерахувати грошові кошти, оскільки обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо заборони здійснення задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників згідно з п. 1 ч.6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Також судом першої інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду України щодо застосування положень ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які мають враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Правові висновки щодо застосування положень п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 3-24гс15 від 25.03.2015, № 3-25гс15 від 01.04.2015, № 3-34гс15 від 01.04.2015, та № 3-63гс15 від 22.04.2015, № 3-217гс15 від 27.05.2015, які згідно зі ст. 111-28 ГПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

З урахуванням викладеного, на спірні правовідносини не поширюються положення п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду України призвело до неправильного застосування положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність обмежень, встановлених п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, і відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ДП "Сумський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" про зобов'язання ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку", в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, перерахувати кошти за договором про розміщення грошових коштів на депозитному вкладі "спринт" № KDSG1.23046.009 від 27.11.2014 у розмірі 100 246,57 грн.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі № 910/7054/15-г.