розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ" - металургійний завод" на рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 р. (суддя: Топчій О.А.) та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 р. (судді: Пелипенко Н.М., Бондаренко В.П., Камишева Л.М.) у справі № 905/3367/14-908/4818/14 господарського суду Запорізької області за позовом Приватного акціонерного товариства "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ" - металургійний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Дон Стандарт" про стягнення 146 340 грн. 13 коп. за участю представників: від позивача від відповідача не з'явились не з'явились

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 р. у справі № 905/3367/14-908/4818/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 р., відмовлено в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ" - металургійний завод" (далі - ПрАТ "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ" - металургійний завод") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Дон Стандарт" (далі - ТОВ "Еко-Дон Стандарт") про стягнення 146 340 грн. 13 коп.

Вказані судові акти мотивовано відсутністю правових підстав для застосування до спірних правовідносин норм ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки розрахунки між сторонами відбувались на підставі договору поставки № 3300005127 від 26.10.2012 р.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ПрАТ "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ" - металургійний завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про задоволення позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, зазначає, що відповідно до умов додатку №1 до договору поставки у випадку зміни курсу євро більш ніж на 5% на дату оплати, здійснюється перерахунок несплаченої суми (курс євро на момент проведення тендерних торгів 9,733 грн. за 1 євро). Проте, на думку позивача, сторони не встановили відносно якої валюти слід визначати курс євро та не узгодили, яка із сторін має здійснити відповідний перерахунок. В свою чергу, господарські суди попередніх інстанцій безпідставно зробили висновок щодо зміни курсу євро лише відносно курсу гривні.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.10.2015 р., колегією суддів у складі: Ходаківської І.П., Бакуліної С.В., Яценко О.В., прийнято до провадження касаційну скаргу ПрАТ "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ" - металургійний завод". Розгляд скарги призначено на 12.11.2015 р.

У зв'язку з перебуванням судді - доповідача Яценко О.В. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 16.11.2015 р. № 08.03-04/1083 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 905/3367/14-908/4818/14, за результатами якого визначено по даній справі суддю - доповідача Ємельянова А.С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.11.2015 р., колегією суддів у складі: Карабаня В.Я., Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу позивача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 30.11.2015 р.

В судове засідання 30.11.2015 р. сторін не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.10.2012 р. між ПрАТ "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ"-металургійний завод" (покупцем) та ТОВ "Еко-Дон Стандарт" (постачальником) укладено договір поставки № 3300005127, з урахуванням протоколу розбіжностей від 07.11.2012 р., за умовами якого постачальник зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію виробничо-технічного призначення на умовах цього договору. Номенклатура, кількість, ціна та умови поставки продукції визначаються сторонами в додатку та/або додатковій угоді, які є невід'ємною частиною зазначеного договору.

В п. 3 додатку № 1 до вказаного договору сторони встановили, що покупець здійснює оплату продукції шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на підставі рахунку в наступному порядку:

- 50% від вартості партії товару перераховується авансовим платежем;

- 40% від вартості партії товару перераховується протягом 5-ти днів з дати готовності товару до відвантаження;

- 10% від вартості товару перераховується протягом 10 днів з дати введення товару в експлуатацію.

Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця.

Крім того, в додатку № 1 до договору № 3300005127 від 26.10.2012 р. сторони узгодили, що ціна продукції складає 4 498 000 грн. 00 коп., несплачена сума ціни продукції може бути перерахована у разі зміни курсу євро більш ніж на 5% на момент оплати (курс євро в період тендерних торгів складає 9,733 грн. за 1 євро)

Згідно з п. 8.1 договору поставки, з урахуванням протоколу розбіжностей від 07.11.2012 р., договір діє з моменту його підписання до 31.12.2013 р. Будь-які зміни, доповнення або додатки до договору є дійсними, якщо вони укладені в письмовому вигляді та підписані уповноваженими представниками сторін. Закінчення строку договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищевказаного договору постачальник виставив покупцю рахунок-фактуру № 19/1 від 17.05.2013 р. на оплату продукції на загальну суму 4 447 115 грн. 88 коп., перерахувавши вартість поставленої продукції з урахуванням зміни курсу євро, та направив позивачеві лист № 27/1259 від 17.05.2013 р. з пропозицією здійснити передплату.

Надалі, відповідач поставив позивачу продукцію на загальну суму 4 447 115 грн. 88 коп., що підтверджується видатковими накладним № 12 від 12.08.2013 р. на суму 2 626 351 грн. 66 коп. та № 14 від 21.10.2013 р. на суму 1 820 764 грн. 22 коп.

Покупець прийняв поставлену продукцію у повному обсязі без будь-яких зауважень або заперечень щодо її якості чи вартості.

Разом з цим, позивач лише частково оплатив виставлений відповідачем рахунок, а саме, на загальну суму 3 972 075 грн. 77 коп., про що свідчать відповідні платіжні доручення, що досліджувались господарськими судами попередніх інстанцій.

Зважаючи на заборгованість, що утворилась, сторонами було підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків від 18.11.2013 р.

Крім того, листами № 12-09/01 від 09.12.2013 р. та № 12-25/01 від 25.12.2013 р., відповідач повідомив позивача про наявність в останнього заборгованості в розмірі 718 405 грн. 19 коп. за поставлену за договором № 3300005127 від 26.10.2012 р. продукцію.

У відповіді на вказані листи позивач визнав заборгованість в розмірі 718 405 грн. 19 коп. та зобов'язався сплатити наявний борг протягом лютого-березня 2014 р., а саме: 359 000 грн. 00 коп. в лютому 2014 р. та 359 405 грн. 19 коп. в березні 2014 р. (лист № 58/001-1 від 30.01.2014 р.).

Однак, вказану заборгованість позивач сплатив частково, а саме: 84 365 грн. 08 коп. за платіжним дорученням № 1633 від 12.02.2014 р. та 159 000 грн. 00 коп. за платіжним дорученням № 1878 від 18.02.2014 р.

Разом з цим, у жовтні 2014 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, що розглядається в межах даної судової справи.

Як правильно визначено місцевим та апеляційним господарськими судами, свої позовні вимоги ПрАТ "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ"-металургійний завод" обґрунтувало тим, що, на думку позивача, відповідачем невірно визначено вартість поставленої продукції, у зв'язку з перерахунком несплаченої суми у відповідності до зміни курсу євро.

При цьому, позивач кваліфікував заявлені до стягнення 146 340 грн. 13 коп., як надмірно сплачені грошові кошти, що підлягають поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Однак, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, визнав помилковими твердження позивача щодо не погодження сторонами в договорі поставки валютного еквіваленту та механізму його застосування.

Крім того, зважаючи на договірний характер правовідносин, що склались між сторонами, господарські суди попередніх інстанцій визнали відсутнім у відповідача обов'язку повернути перераховані позивачем 146 340 грн. 13 коп., як безпідставно отримані грошові кошти.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставності заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Аналогічні приписи закріплено в ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що між сторонами справи виникли зобов'язальні правовідносини на підставі договору поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Вказане закріплено в ст. 632 Цивільного кодексу України.

Одночасно, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, які регулюють питання щодо набуття та збереження майна без достатньої правової підстави.

Так, згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі підстави відпали.

При цьому, норми ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна (грошових коштів) або його (їх) збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Вказана правова позиція, зокрема, викладена в постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 р. у справі № 910/1913/14 та від 17.06.2014 р. у справі № 13/096-12.

Разом з цим, в силу норм ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

З огляду на це, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження у учасників вiдповiдних правовідносин певних цивільних прав та обов'язків внаслідок тих чи інших юридичних фактів або правомірних дій, які передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Із встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що у даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору.

Зважаючи на це, місцевий та апеляційний господарські суди визнали, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача відповідної суми грошових коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є неправомірним, оскільки нормами вказаної статті регулюється порядок повернення безпідставно отриманого майна (грошей), а у даному випадку відповідач отримав від позивача 146 340 грн. 13 коп. на підставі укладеного між ними договору поставки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст. ст. 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти

докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДОНЕЦЬКСТАЛЬ" - металургійний завод" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 р. у справі № 905/3367/14-908/4818/14 залишити без змін.