розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівдіпрокомунбуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2015 року у справі №914/38/15 за позовом державного підприємства "Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівдіпрокомунбуд" до комунальної корпорації "Київавтодор" про стягнення суми, -

У січні 2015 року державне підприємство "Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівдіпрокомунбуд" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з комунальної корпорації "Київавтодор" 150 000 грн. безпідставно отриманих коштів.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15 січня 2015 року справу № 914/38/15 передано за встановленою підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15 квітня 2015 року у справі № 914/38/15 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 150 000 грн. та судовий збір у розмірі 3 000 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 12 жовтня 2010 року між ДП "Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівдіпрокомунбуд" (виконавець) та КП "Київавтодор" (замовник) укладено договори на виконання проектно-вишукувальних робіт № 4813 (а.с. 7-11), № 4814 (а.с. 12-16) та № 4815 (а.с. 19-23) на загальну суму 456 335,20 грн.

На підставі вказаних договорів відповідачем були виконані роботи, вартість яких була сплачена позивачем в повному обсязі.

6 липня 2012 року позивач повернув відповідачу 150 000 грн. як зайво сплачені кошти згідно претензії відповідача № 01-19/1000 від 15 червня 2012 року (а.с. 91).

У відповіді № 04/281 від 3 липня 2012 року (а.с. 92) на претензію відповідача позивач вказав, що "між сторонами було укладено договори на ведення авторського нагляду відповідно № 4813/ан, № 4814/ан, № 4815/ан та на коригування проектно-кошторисної документації (яка вже неодноразово коригувалась), що відповідачу в найкоротший час буде повернуто суму коштів з врахуванням вартості договорів на ведення авторських наглядів, а саме кошти, на які було зменшено вартість проектних робіт після розгляду кошторисної документації ДП "Укрдержбудекспертиза" по об'єктах відповідно до договорів № 4813, № 4814, № 4815.

Позов про повернення 150 000 грн., заявлений ДП "Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівдіпрокомунбуд" з підстав, передбачених ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов вказав, що перераховані позивачем на рахунок корпорації грошові кошти у розмірі 150 000 грн. з урахуванням приписів ст. 1212 ЦК України є такими, що безпідставно набуті відповідачем, оскільки їх перерахування здійснено в результаті помилки; переплати за вказаними договорами про проектно-вишукувальні роботи не існувало.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, а в позові відмовив. При цьому, посилаючись на положення ст.ст. 509, 526, 887, ч. 2 ст. 891, ст. 1212 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, суд другої інстанції вказав, що суму проектних робіт, виконаних позивачем, на підставі експертних звітів щодо розгляду кошторисних документацій по об'єктам за договорами про проектно-вишукувальні роботи, зменшено на 186 607,60 грн.; у відповіді на претензію відповідача позивач визнав факт наявності переплати за даними договорами та надав згоду на зменшення вартості проектних робіт, тобто перерахування 150 000 грн. з відповідним призначенням платежу "повернення зайво сплачених коштів" свідчить про те, що позивач погодився із завищенням ним вартості проектних робіт та не заперечував щодо повернення переплачених бюджетних коштів, а отже спірна сума коштів, отримана як оплата за договором, тобто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувана відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції є правильним з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 891 ЦК України встановлено, що у разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документації або в пошукових роботах підрядник на вимогу замовника зобов'язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документацію або здійснити необхідні додаткові пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 5.1.3. договорів сторони домовились, що виконавець бере на себе зобов'язання усунути за свій рахунок допущені з його вини всі недоліки у проектно-кошторисній документації, які будуть виявлені замовником при її прийнятті, погодженні або в процесі виконання будівельно-монтажних робіт, з узгодженням строків внесення виправлень, а п. 4.8. договорів погодили, що якщо після оплати виконаної роботи у замовника є претензії або зауваження, останній має право заявити їх виконавцю в порядку та в строки, встановлені чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вказана норма Цивільного кодексу України (435-15) застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень даної норми.

Встановивши наявність між сторонами договірних відносин, на підставі яких позивач перерахував відповідачу спірну суму коштів, апеляційний господарський суд правильно вказав про помилковість висновків місцевого господарського суду про наявність правових підстав застосовувати до даних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України.

Висновки апеляційного господарського суду, викладені у постанові є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні позивачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанову апеляційного господарського суду слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу державного підприємства "Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівдіпрокомунбуд" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2015 року у справі № 914/38/15 - без змін.