розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця" на рішення господарського суду Запорізької області від 20 травня 2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12 серпня 2015 року у справі № 908/1542/15-г за позовом приватного акціонерного товариства "АВК" до державного підприємства "Донецька залізниця" про стягнення суми,-

У березні 2015 року приватне акціонерне товариство "АВК" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з державного підприємства "Донецька залізниця" 2 603 200 грн. вартості втраченого при транспортуванні вантажу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20 травня 2015 року у справі № 908/1542/15-г, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12 серпня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача відшкодування збитків в розмірі 2 603 200 грн. та 52 064 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 1, 4 та 6 серпня 2014 року товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "їм. Довженка" зі станції відправлення Яреськи, Південної залізниці до станції призначення Мандрикіно, Донецької залізниці на адресу ПрАТ "АВК" у вагонах №№ 24466146, 24589970, 26256693, 24531907 за залізничними накладними №№ 44621035, 44617322, 44647931, 44663383 згідно специфікації № 61 від 30 липня 2014 року був відправлений вантаж - "Цукор-пісок 3 категорії ДСТУ 4623:2006" загальною масою 271 960 кг. (+/- 5%).

2 жовтня 2014 року, відповідно до актів загальної форми від 7 жовтня 2014 року №№ 15-16, від 10 жовтня 2014 року №№ 19-20, а також комерційних актів форми ГУ-22 від 7 жовтня 2014 року та від 10 жовтня 2014 року, вантаж доставлений на станцію Кальміус Донецької залізниці, де, на виконання листа МНС у м. Макіївці, 3 жовтня 2014 року всі 4 вагони з вантажем подані станцією Кальміус на під'їзні колії ТОВ "Макіївпромтранс" з метою охорони вантажу, про що представниками станції Кальміус складені акти загальної форми від 3 жовтня 2014 року №№ 9, 12-14. Однак, 7 жовтня 2014 року вагони №№ 24466146, 24531907 повернуті з під'їзних колій порожні, без вантажу.

Зазначений вантаж, відповідно до довідки станції Мандрикіно Донецької залізниці від 29 січня 2015 року, у період з 1 серпня 2014 року по 29 січня 2015 року до місця призначення - Мандрикіно не доставлявся та позивачу виданий не був.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з ДП "Донецька залізниця" вартості втраченого вантажу у розмірі 2 603 200 грн.

Місцевий господарський суд, посилаючись на положення ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", ст.ст. 22, 23, 110, 113-115, 117 Статуту залізниць України (457-98-п) та встановивши факт втрати залізницею під час перевезення відправленого позивачу вантажу, дійшов висновку, що дійсна вартість втраченого вантажу з урахуванням провізної плати підтверджується специфікацією № 61 до договору поставки, довідкою вантажовласника від 4 лютого 2015 року № 444 по кожній залізничній накладній і становить 2 603 200 грн., а тому позов підлягає задоволенню.

Враховуючи приписи ст.ст. 623, 909, 920, 924 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, ст.ст. 12, 23, 26 Закону України "Про залізничний транспорт", ст.ст. 110, 113, 117, 129 Статуту залізниць України (457-98-п) , а також те, що факт втрати вантажу за спірним перевезенням підтверджено наявним у справі комерційним актом, залізницею не доведено, що втрата вантажу сталася з неналежних від нього причин, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення позову. Проте, посилаючись на ст. 115 Статуту залізниць (457-98-п) , апеляційною інстанцією зазначено, що належним доказом вартості втраченого вантажу є довідка вантажовідправника - ТОВ "Агрофірма "їм. Довженка" щодо вартості втраченого вантажу, надана позивачем апеляційному суду 24 липня 2015 року, а не специфікації № 61 до договору поставки, яка не має відношення до вантажовідправника, однак була прийнята до уваги місцевим господарським судом.

Висновки суду попередньої інстанції в даній справі є правильними з огляду на наступне.

Ст. 924 ЦК України, ст.ст. 12, 23 Закону України "Про залізничний транспорт", ст.ст. 110, 113 Статуту залізниць (457-98-п) передбачено, що перевізники повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях, несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, у разі втрати вантажу несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

При цьому, обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу, відповідно до ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт", засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України, а саме, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Вартість вантажу, згідно ст. 115 зазначеного Статуту (457-98-п) , визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Виходячи з встановлених судами обставин справи та керуючись визначеними нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості втраченого під час перевезення вантажу у розмірі 2 603 200 грн.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що прийнявши до уваги надану позивачем довідку вантажовідправника - ТОВ "Агрофірма "їм. Довженка" щодо вартості втраченого вантажу, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме ч. 1 ст. 101 ГПК України, оскільки зазначений доказ не досліджувався судом першої інстанції і був наданий суду вже після прийняття судового рішення першої інстанції, не заслуговують на увагу з огляду на те, що позивач не міг подати даний доказ до суду першої інстанції, оскільки вказана довідка видана вантажовідправником позивачу за його запитом від 14 травня 2015 року, після прийняття у справі рішення судом першої інстанції від 20 травня 2015 року, а тому на апеляційний господарський суд, при повторному розгляді справи прийняв додаткові докази з дотриманням вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Безпідставним є твердження скаржника щодо необхідності застосування у даному випадку норми природного убутку, оскільки згідно ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць (457-98-п) зазначена норма має застосовуватись лише до випадків недостачі маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в той час як у даній справі встановлено факт повної втрати вантажу, що унеможливлює застосування згаданої норми.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні скаржником зазначених положень матеріального права, а інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, при цьому, такі доводи були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, зважаючи на зміст поданої відповідачем апеляційної скарги, і їм надана правильна правова оцінка, а тому, зазначене скаржником не може бути підставою для зміни або скасування постановлених у справі оскаржуваних судових рішень.

З огляду на викладене, прийняті у справі рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 20 травня 2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12 серпня 2015 року у справі № 908/1542/15-г - без змін.