Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О. Чернов Є.В., за участю представників: ПуАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" Довгалюк А.В. розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року у справі № 910/13936/15 господарського суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Абетон Елемент" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення заборгованості

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2015 р. (суддя: Отрош І.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 34382,60 грн. основного боргу, 1159,20 грн. 3% річних, 20866,20 грн. інфляційних втрат та 1712,86 грн. судового збору.

В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 р. (судді: Алданової С.О., Коршун Н.М., Рудченка С.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2015 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині задоволення вимог позову про стягнення 56408 грн заборгованості з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд.

Суд в порушення норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей не надали оцінки первинним документам, а саме довіреностям та видатковим накладним, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, доказів отримання матеріальних цінностей не підтверджують; судом порушено норми ст. 530 ЦК України, оскільки сторонами не погоджено строк виконання зобов'язання, тому до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми права, які встановлюють семиденний строк виконання зобов'язання з дня пред'явлення вимоги, так як договір, який зазначено у видаткових накладних, відповідачем не укладався, тому не може бути підставою для вимог здійснити оплату. При нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат не було враховано дату надіслання претензії від 20.02.2015 р. № 14-3/02 та не враховано місячний строк для її розгляду.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 15.04.2014 р., 16.04.2014 р., 18.04.2014 р. та 19.05.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Абетон Елемент" поставило Публічному акціонерному товариству "Акціонерна компанія "Київводоканал" узгоджений між сторонами товар на загальну суму 34382,60 грн., що підтверджується видатковими накладними № 83 від 15.04.2014 р. на суму 15700,00 грн., № 88 від 16.04.2014 р. на суму 16800,00 грн., № 91 від 18.04.2014 р. на суму 649,00 грн. та № 144 від 19.05.2014 р. на суму 1233,60 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Таким чином, оскільки надані до матеріалів справи видаткові накладні № 83 від 15.04.2014 р. на суму 15700,00 грн., № 88 від 16.04.2014 р. на суму 16800,00 грн., № 91 від 18.04.2014 р. на суму 649,00 грн. та № 144 від 19.05.2014 р. на суму 1233,60 грн. містять найменування товару, його кількість та ціну, то враховуючи вищезазначені правові норми між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2014 р. відповідач отримав поставлений товар на суму 15700,00 грн. за видатковою накладною № 83 від 15.04.2014 р., 16.04.2014 р. - на суму 16800,00 грн. за видатковою накладною № 88 від 16.04.2014 р., 18.04.2014 р. - на суму 649,00 грн. за видатковою накладною № 91 від 18.04.2014 р. та 19.05.2014 р. - на суму 1233,60 грн. за видатковою накладною № 144 від 19.05.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли правомірного висновку, що свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач повинен був здійснити 15.04.2014 р. за видатковою накладною № 83 від 15.04.2014 р., 16.04.2014 р. - за видатковою накладною № 88 від 16.04.2014 р., 18.04.2014 р. - за видатковою накладною № 91 від 18.04.2014 р. та 19.05.2014 р. за видатковою накладною № 144 від 19.05.2014 р.

Так само судами досліджено з копій довіреностей Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на отримання матеріальних цінностей від Товариства з обмеженою відповідальністю "Абетон Елемент" за певними рахунками.

У видатковій накладній № 83 від 15.04.2014 р. та видатковій накладній № 88 від 16.04.2014 р. є посилання на довіреність відповідача № 175 від 15.04.2014 р. Вказана довіреність була долучена позивачем до матеріалів справи та з неї вбачається, що представник відповідача уповноважений на отримання товару, зокрема - кришки ПП 10-2 загальною кількістю 70 шт. та кілець КС 10.9 Євро загальною кількістю 20 шт., які в повному обсязі і були поставлені відповідачу за вказаними видатковими накладними.

У видатковій накладній № 91 від 18.04.2014 р. є посилання на довіреність № 181 від 17.04.2014 р., яка долучена позивачем до матеріалів справи, та з якої вбачається, що представник відповідача уповноважений на отримання товару - розчину цементного РЦМ 150 об'ємом 4 куб.м.; у видаткові накладній № 91 від 18.04.2014 р. зазначено, що позивач поставив відповідачу розчин цементний РЦМ 150 об'ємом 1 куб.м.

У видатковій накладній № 144 від 19.05.2014 р. є посилання на довіреність № 259 від 19.05.2014 р. Водночас, позивачем була долучена до матеріалів справи довіреність № 260 від 19.05.2015 р., з якої вбачається, що представник відповідача уповноважений на отримання товару - БСГ В15 З1 F50 (М-200) об'ємом 2 куб.м.

З огляду на те, що найменування і кількість товару, які зазначені у довіреностях, поданих позивачем, в тому числі у довіреності № 260 від 19.05.2015, та у долучених до матеріалів справи видаткових накладних, у тому числі у видатковій накладній № 144 від 19.05.2014, збігаються, та представник відповідача не надав будь-яких доказів щодо отримання будь-якого іншого товару відповідачем за довіреностями на отримання матеріальних цінностей (в тому числі, за довіреністю № 260 від 19.05.2015 р.), які наявні в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком, що товар за видатковими накладними (в тому числі, за видатковою накладною № 144 від 19.05.2014 р.) був отриманий відповідачем.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості відповідача у розмірі 34382,60 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, які відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 34382,60 грн. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 34382,60 грн.

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1159,20 грн. 3% річних за період з 16.04.2014 р. по 02.06.2015 р., нарахованих щодо кожного простроченого платежу окремо, та 20866,20 грн. інфляційних втрат за період з травня 2014 року по квітень 2015 року, нарахованих щодо кожного простроченого платежу окремо.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) , сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У відповідності до положень п.п. 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду, що вказані санкції відповідають передбаченим чинним законодавством порядку та способу нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 3% річних у розмірі 1159,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20866,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника про наявність посилань на договір № 132 від 19.03.2014 р. та не укладення такого договору відхиляються з огляду на те, що у видаткових накладних сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, відтак сторони уклали договори поставки у формі видаткових накладних, натомість посилання у видаткових накладних на договір № 132 від 19.03.2014 р., не спростовують встановлених обставин, зводяться до намагання заперечити висновки суду на підставі встановлення інших обставин та переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду судового рішення з огляду на повноваження касаційної інстанції.

Твердження скаржника про безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат з огляду на відсутність прострочення виконання зобов'язання, не грунтується на встановлених обставинах прострочення виконання обов'язку з оплати видаткових накладних № 83 від 15.04.2014 р., № 88 від 16.04.2014 р., № 91 від 18.04.2014 р. та № 144 від 19.05.2014 р., відхиляються з огляду на вищенаведені мотиви щодо застосування ст. 692 ЦК України та моменту виникнення у відповідача обов'язку з оплати.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2015 р. у справі № 910/13936/15 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.