Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О. Чернов Є.В., за участю представників: Тов "ТОС" ОСББ "Просперіті Хоум" Самарцев Я.Ю., Лукаш О.Ю. Коваль О.С., Барабан Є.Г. розглянув касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 року у справі № 910/17491/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОС" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" про зобов'язання вчинити дії

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2015 р. (суддя: Ковтун С.А.) позов задоволено частково.

Зобов'язано Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" звільнити нежитлове приміщення (в літ. А), група приміщень № 80, площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Російська, 45-Б, передавши його Товариству з обмеженою відповідальністю "ТОС".

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. (судді: Скрипка І.М., Гончарова С.А., Шаптала Є.Ю.) рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2015 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить порушення вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, оскільки факт використання спірного приміщення відповідачем не доведено належними доказами; судом не враховано вимоги ст. 35 ГПК України щодо обов'язковості врахування обставин про неправомірність набуття права власності позивачем на спірне приміщення, встановлених рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2011 р. у справі № 62/22. доводить порушення ст. 1 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, оскільки суд без належних правових підстав поклав на відповідача зобов'язання вчинити дії, що не передбачені законодавством чи цивільно-правовими зобов'язаннями, позовних вимог про повернення майна суду не заявлялося, тому суд вийшов за межі позовних вимог задовольнивши такі вимоги. Суд неправомірно без належних спеціальних знань без проведення експертних досліджень дійшов висновків про статус спірних приміщень. Судом порушено ст.ст. 62, 80 ГПК України, оскільки спір у справі № 62/22 є тотожним та вирішено судом, що зумовлювало припинення провадження у справі. Судом порушені ст.ст. 44, 49 ГПК України, оскільки до судових витрат на правову допомогу включені витрати, пов'язані з розглядом інших справ.

Заявник просить зупинити виконання оскарженого судового рішення до закінчення його перегляду в порядку касації.

Розглядаючи клопотання, суд касаційної інстанції виходить з наступних мотивів.

За нормою ст. 121-1 ГПК України суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу, що за нормою ст. 122 ГПК України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Касаційна інстанція вважає, що хоча процесуальний закон не визначає підстави за яких суд використовує право на зупинення виконання оскарженого судового рішення, таке право суду не є безумовним, а зупинення виконання слід розглядати як винятковий захід.

При реалізації свого права на зупинення виконання судового рішення, суд виходить з аналізу наведених норм процесуального закону в сукупності, що дозволяє дійти висновку про необхідність доведення заявником, який вимагає зупинення, обставин, що вказують на неможливість чи утруднення проведення повороту виконання судового рішення.

Разом з тим, таких обставин заявник не надводить, не обґрунтовує неможливість чи значне утруднення повороту виконання оскарженого ним судового рішення у випадку його скасування.

За наведених мотивів касаційна інстанція не вбачає виняткових обставин, що зумовлюють необхідність зупинення виконання, тому таке клопотання відхиляє.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, відзиву, заслухавши представників учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору є усунення перешкод в користуванні та розпорядженні нежитловим приміщенням (в літ. А), група приміщень № 80, загальною площею 14,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Російська, 45Б, оскільки позивач доводить, що йому перешкоджають у здійсненні його права користування та розпорядження спірним нежилим приміщенням.

Судом встановлено, що 15.11.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОС" (позивач, довіритель за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФК "Укрреставрація" (управитель за договором) укладено договір доручення № 50, відповідно до п. 1.1. якого предметом цього договору є участь довірителя у ФФБ типу А з метою будівництва житлового будинку по вул. Російській, 45 в Дарницькому районі м. Києва.

Відповідно до п. 1.3. договору довіритель приймає участь в інвестуванні будівництва об'єкта шляхом внесення грошових коштів - інвестування своєї частки нежитлової площі приміщення адміністративно-офісного призначення з подальшим утриманням її у власність на умовах цього договору.

Згідно п. 1.7. договору довіритель може отримати відповідну частину приміщення адміністративно-офісного призначення лише за умови інвестування у 100% загальної площі даного приміщення на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору часткою інвестора є нежитлове приміщення адміністративно-офісного призначення на 1-му поверсі площею 14,34 кв.м. Вказані розмірі площі нежитлового приміщення адміністративно-офісного призначення - проектні. Фактичні розміри площі будуть встановлені за результатами технічної інвентаризації.

30.06.2007 р. між ВАТ ПБК "СХІД" (забудовником) та ТОВ "ТОС" підписано акт приймання-передачі вбудованого приміщення № 80 поверху І літера "А", розташованого в житловому будинку за адресою: вул. Російська, 45-Б у Дарницькому районі м. Києва, загальною площею 15,2 кв.м. (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).

У 2009 році було проведено технічну інвентаризацію переданого позивачу приміщення, за даними якої площа приміщення становить 14,7 кв.м.

21.05.2013 р. Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОС" на нежитлове приміщення (в літ. А), група приміщень № 80, площею 14,7 кв.м., за адресою: м. Київ, вулиця Російська, будинок 45Б. Цього ж дня, 21.05.2013 р., позивачу Реєстраційною службою видано на згадане приміщення свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер якого 3705237 (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).

Відповідно до статті 18 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" свідоцтво про право власності на нерухоме майно є документом, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка визначає засади державної реєстрації прав, передбачено, що: держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень; права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Правомірність рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо реєстрації права власності на спірне приміщення за позивачем та видачу свідоцтва про право власності були предметом судового розгляду окружним адміністративним судом міста Києва, постановою якого від 20.11.2014 р. у справі № 8261/14688/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 р., відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_9 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, терті особи Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум", Товариство з обмеженою відповідальність "ТОС", Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Укрреставрація" про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

В даних судових провадженнях досліджувався статус спірного приміщення та встановлено, що воно є вбудованим нежитловим приміщенням та не підпадає під ознаки допоміжного приміщення будинку, що визначені в Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) .

Отже, з огляду на норми ст. 35 ГПК України, обставини щодо статусу нежитлового приміщення (в літ. А), група приміщень № 80, площею 14,7 кв.м., за адресою: м. Київ, вулиця Російська, будинок 45Б, звільнені від доказування в даному позовному провадженні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОС" є власником нежитлового приміщення (в літ. А), група приміщень № 80, загальною площею 14,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Російська, 45Б, і дане приміщення не належить до допоміжних приміщень будинку.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Одним із способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, є право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Отже, право позивача на користування та розпорядження нежитловим приміщенням площею 14,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Російська, 45Б, належним йому на праві власності, є порушеним діями відповідача та підлягає судовому захисту.

Пунктом 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що припинення дії, яка порушує право, є одним із способів захисту права власності.

Відповідно до ст. 16 вказаного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на вищевикладене, вимога позивача про примусове звільнення спірного приміщення, пов'язана з усуненням перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, тобто є вимогою про припинення дії, яка порушує право, є обґрунтованою, а тому такою, що підлягає задоволенню.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Твердження скаржника про те, що він не користується спірними приміщеннями суперечить обставинам справи, тобто скаржник намагається встановити інші обставини справи, що виходить за межі касаційного перегляду.

Посилання на те, що спір між сторонами вже вирішено у справі № 62/22 господарського суду м.Києва слід відхилити з підстав нетотожності спору до даного, зокрема, учасники справ різні.

Також відхиляються доводи про характеристику спірних приміщень, як допоміжних, оскільки вони суперечать встановленим обставинам справи, зокрема, рішенням окружного адміністративного суду м.Києва у справі № 8261/14688/14. При цьому, доводи щодо оскарження цього рішення до касаційної інстанції не спростовують його чинності на час вирішення даного спору.

Скаржник невірно тлумачить вимоги ст. 35 ГПК України щодо факту незаконності набуття права власності, встановленого у справі № 62/22, оскільки відмова у позові про визнання права власності не свідчить одночасно про незаконність самого права особи, якій відмовлено у захисті з мотивів не доведення порушення права відповідачем.

Так само відхиляються як недоведені твердження про включення до витрат на послуги адвоката витрат, не пов'язаних з розглядом даного спору, оскільки такі доводи стосуються інших обставини справи, що виходить за межі касаційного перегляду.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2015 р. у справі № 910/17491/13 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.