головуючого Плюшка І.А., суддів: Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 р. та на рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2015 р. у справі № 916/1799/15 господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквіла" (надалі - ТОВ "Аквіла") до Державного підприємства "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" (надалі - ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів") про стягнення 176 462,53 грн. за участю представників: від позивача- Бобров А.О. від відповідача- не з'явилися

У квітні 2015 року ТОВ "Аквіла" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" та просило суд стягнути з останнього 176 462,53 грн., з яких 117 700 грн. - основний борг, 9 799,33 грн. - 3 % річних, 48 963,20 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.06.2015 р. (суддя Гуляк Г.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 р. (головуючий суддя Шевченко В.В., судді: Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.), позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими постановою та рішенням, ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.10.2015 р. (головуючий суддя Плюшко І.А., судді: Самусенко С.С., Татьков В.І. (доповідач) касаційну скаргу ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" прийнято до провадження, зупинено виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 р. до закінчення перегляду справи № 916/1799/15 в касаційному порядку, розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 17.11.2015 р.

10 листопада 2015 року, через канцелярію Вищого господарського суду України, від ТОВ "Аквіла" надійшов відзив на подану касаційну скаргу, в якому заявник просить суд залишити без змін прийняті у справі рішення та постанову з підстав їх законності та обґрунтованості, а касаційну скаргу, відповідно, залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши доводи касаційної скарги, взявши до уваги заперечення, викладені у відзиві, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подана касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 14.02.2003 р. між сторонами у справі укладена угода № 3 про надання консультативних послуг та доповнення до цієї угоди № 1 від 14.02.2003 р., відповідно до умов яких позивач зобов'язався надавати відповідачеві послуги з абонентського обслуговування з питань фінансово-господарської діяльності, а останній зобов'язався щомісячно виплачувати товариству винагороду в розмірі 11 000 грн. в строк до 15 числа поточного місяця незалежно від фактично виконаних робіт останнім в цьому місяці.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ТОВ "Аквіла" зазначало, що станом на 01.05.2005 р. і до сьогоднішнього часу у відповідача наявна заборгованість щодо оплати наданих позивачем послуг в сумі 117 700 грн., оскільки з 28.01.2005 р. ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" припинив їх оплату, що підтверджується відповідним актом звірки взаємних розрахунків між сторонами від 18.04.2015 р.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором в частині оплати наданих позивачем послуг вартістю 117 700 грн., господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильних та обґрунтованих висновків про правомірність вимог щодо стягнення з відповідача не тільки суми основної заборгованості, але й відсотків річних та інфляційних втрат.

Водночас, заперечуючи проти заявленого позову, ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" вказувало на те, що ТОВ "Аквіла" пропущено строк позовної заяви для звернення з відповідними вимогами про стягнення заборгованості, про що було зроблено відповідну заяву.

Так, відповідно до ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) , якщо інші строки не встановлено цим Кодексом, а тому до спірних правовідносин сторін повинний бути застосований загальний строк позовної давності тривалістю у три роки згідно ст. 257 ЦК України.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 (v0010600-13) судам роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У відповідності з п. 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 (v0010600-13) у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правомірними висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що початком перебігу трьохрічного строку позовної давності щодо сплати відповідачем позивачеві 117 700 грн. боргу є дата підписання сторонами акту звірки взаємних розрахунків від 18.04.2005 р., так як надані послуги у квітні 2005 р. відповідач повинний був оплатити ще раніше, а саме 15.04.2005 р.

Разом з тим, господарські суди попередніх інстанцій необґрунтовано вказали, що позивачем не пропущено строк позовної давності, що призвело до прийняття рішення та постанови з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Так, відповідно до частин 3,4,5 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідач у справі заявляв про сплив позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, з огляду на що просив суд відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2008 р. порушено провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

04 серпня 2009 р. в газеті "Урядовий кур'єр" № 139 (4045) опубліковано оголошення про порушення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача.

01 вересня 2009 р. ТОВ "Аквіла" звернулося до місцевого господарського суду із заявою про вимоги до боржника у справі про банкрутство на суму 176 462,53 грн. в тому числі: 117 700 грн. - основний борг; 9 799,33 грн. - 3 % річних, 48 963,20 грн. - збитки від інфляції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.06.2010 р. у справі № 2/6-08-285 позивач визнаний кредитором відповідача з грошовими вимогами до нього на суму 176 462,53 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2010 р. у справі № 2/6-08-285 ухвала від 10.06.2010 р. залишена без змін з посиланням на те, що ТОВ "Аквіла" зверталося 25.09.2006 р. до господарського суду Одеської області із заявою з вимогами до боржника у справі № 2/268-05-11729 про банкрутство ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 14.10.2008 р., провадження у справі № 2/268-05-11729 про банкрутство ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" було припинено на стадії підготовчого засідання.

Також, ухвалою господарського суду Одеської області від 14.09.2011 р. включено вимоги позивача в сумі 176 462,53 грн. до затвердженого вказаною ухвалою реєстру визнаних судом грошових вимог конкурсних кредиторів до Управління, а ухвалою від 20.11.2010 р. справі про банкрутство відповідача присвоєно номер 21-2/6-08-285

Крім того, ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2014 р., що залишена без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 р. та Вищого господарського суду України від 10.03.2015 р., провадження у справі № 21-2/6-08-285 про банкрутство відповідача припинено, а мораторій та інші заходи по забезпеченню заяви, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2008 р. скасовано.

Так, суд звертає увагу на те, що пунктом 54 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" (v0015700-09) роз'яснено, що закон і ГПК (1798-12) не містять приписів стосовно заборони прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також стосовно вирішення спору за цим позовом по суті. Порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК (1798-12) порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК ухвалою суду зупиняє позовне провадження і роз'яснює позивачу зміст і наслідки частини другої статті 14 Закону

Таким чином, можна зробити висновок, що позивач у даній справі не був позбавлений права починаючи з квітня 2005 року звернутися поза межами справ про банкрутство позивача з окремим позовом про стягнення утвореної заборгованості.

Водночас, колегія суддів доходить висновку, що підстав, вважати, що строки позовної давності були пропущеними з поважних причин, немає, при цьому, жодних доказів, які б свідчили про поважність підстав пропуску позивачем строку позовної давності надано не було.

Частиною 2 ст. 111-7 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 24.10.2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" (v0011600-11) у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (пункт 2 статті 111-9 ГПК України).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій припустилися порушень норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору.

При цьому, касаційна інстанція не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки фактичні обставини, які входять до предмету доказування, судами встановлені з достатньою повнотою.

Враховуючи наведене, суд вважає, що рішення господарського суду Одеської області та постанова Одеського апеляційного господарського суду у даній справі підлягають повному скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.