розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Придніпровська залізниця" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 р. у справі № 904/268/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" до 1.ДП "Придніпровська залізниця"; 2.Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" про стягнення вартості недостачі в розмірі 10692,25 грн.

У січні 2015 року ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до двох відповідачів: державного підприємства "Придніпровська залізниця" та ВАТ "Часівоярський вогнетривний комбінат" про стягнення 10692,25 грн. вартості недостачі піску формовочного у вагоні № 65698417, який перевозився за груповою залізничною накладною № 51144731 і не прибув на адресу позивача-вантажоодержувача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2015 (суддя Новікова Р.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 ( судді Кузнецова І.Л., Герасименко І.М., Сизько І.А.) позов ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" задоволено частково, стягнуто вартість недостачі піску 10692,25 грн. з ДП "Придніпровська залізниця", в позові до вантажовідправника ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" відмовлено.

Ухвалою від 20.08.2015 Дніпропетровський апеляційний господарський суд замінив позивача у справі Відкрите акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на правонаступника, яким є Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь".

Не погоджуючись із судовими рішеннями, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог за рахунок ДП "Придніпровська залізниця" відмовити повністю.

Касаційна скарга вмотивована посиланням на неправильне застосування судами норм 924 ЦК, 314 ГК України (436-15) , Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) , Статуту залізниць України (457-98-п) , Закону України "Про боротьбу з тероризмом" (638-15) .

Спірний відчеплений вагон № 65698417 знаходиться на станції Микитівка Донецької залізниці, яка відноситься до Антрацитівського району Луганської області і визначена як територія проведення антитерористичної операції АТО, спірний вагон перебуває на території Донецької залізниці, тимчасово непідконтрольній органам державної влади України, на територію Придніпровської залізниці не надходив.

Заявник касаційної скарги вважає, що у відповідності із ст. 307 ГК України та п.п.4 п."е" ст.111 Статуту залізниць України (457-98-п) залізниця повинна бути звільнена від відповідальності за втрату, недостачу вантажу у разі, коли втрата відбулась внаслідок обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Крім того, за змістом ст.ст. 224, 225 ГК України для відшкодування збитків необхідно встановити наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, що судами попередніх інстанцій не було зроблено.

Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні 04.11.2015 представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.09.2013 між ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (покупцем) та ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" (постачальником) укладено договір № 20/2013/1677, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити вогнетривкі матеріали (ресурси). Кількість, номенклатура та ціна ресурсів визначається в специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.

П.3.5 договору встановлено, що право власності на ресурси та ризик випадкового знищення або пошкодження ресурсів переходить від постачальника до покупця з дати поставки ресурсів.

Згідно з п.2 специфікації № 7 від 07.07.2014 до вказаного договору ресурси поставляються на умовах поставки FCA (станція Часів Яр Донецької залізниці) залізничним транспортом відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 р.

В п.7 специфікації сторони узгодили, що датою поставки є дата календарного штемпелю станції відправлення в графі 56 "Календарний штемпель станції відправлення" залізничної накладної.

На виконання умов договору та специфікації ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" відвантажив на адресу позивача групу вагонів № 67182204, № 65285256, № 65698417 пісок формувальний за груповою залізничною накладною № 51144731. Датою поставки згідно відмітки в залізничній накладній № 51144731 є 16.07.2014.

З урахуванням положень пункту 3.5 договору, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що з цієї дати до позивача перейшло право власності на ресурси (пісок формувальний).

21.07.2014 на станції призначення Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці був складений комерційний акт РА№ 003982/852, в якому зафіксовано, що по груповому відправленню за накладною № 51144731 фактично прибули два напіввагона з вантажем "пісок формувальний" та не прибув вагон № 65698417 вагою 69000кг.

Згідно з актом загальної форми № 5587 від 18.07.2014, складеним на станції Микитівка Донецької залізниці, вагон № 65698417 вага 69000кг з вантажем "пісок формувальний" відчеплений від групи через технічну несправність. Відомості про характер несправності та опис обставин, за яких виявлена несправність, в актах не містяться.

Задовольняючи позовні вимоги за рахунок Придніпровської залізниці, суди попередніх інстанцій виходили з приписів ст.31 Статуту залізниць України (457-98-п) , яка покладає на залізницю обов'язок подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Відповідно до ст.ст.22, 23 Статуту (457-98-п) за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж в пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Ст.110 Статуту (457-98-п) передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до ст.113 Статуту (457-98-п) за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин.

Згідно із ст.129 Статуту (457-98-п) обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. У даному випадку, як вірно було зазначено судами, неприбуття на станцію призначення одного вагону з групової відправки слід розглядати саме як недостачу, а не втрату вантажу.

Ст. 314 Господарського кодексу України, яка кореспондується із ст.110 Статуту залізниць України (457-98-п) , встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За положеннями ст.ст.114, 115 Статуту (457-98-п) залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу за втрату чи недостачу, у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Судами зазначено, що розрахунок суми недостачі виконано позивачем виходячи з вартості ресурсів, вказаної у специфікації № 7 від 07.07.2014 і рахунку-фактурі № 28839 від 16.07.2014 та з урахуванням норми недостачі для даного виду продукції. Відповідно до розрахунку вартість недостачі складає 10692,25 грн., які судами було стягнуто з Придніпровської залізниці.

Проте, з таким висновком судів попередніх інстанцій не може погодитись колегія суддів Вищого Господарського суду з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги за рахунок Придніпровської залізниці як залізниці призначення вантажу на підставі ст.ст.131, 136 Статуту залізниць (457-98-п) , суди виходили із того, що залізницею прийнято вантаж до перевезення без жодних зауважень та претензій до маси, стану вантажу згідно залізничної накладної, отже, залізниця повинна відшкодувати вартість вантажу у вагоні, який не прибув на станцію призначення.

Однак, за змістом ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що саме особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

Звертаючись до суду з позовом до ДП "Придніпровська залізниця", позивач керувався положеннями статті 131 Статуту залізниць України (457-98-п) , згідно яких претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів,а відтак і позови, заявляються залізниці призначення вантажу.

З викладеного вбачається, що вищенаведеними правовими нормами Господарського кодексу (436-15) по-іншому, ніж Статутом залізниць України, визначається учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, і має відповідати за завдання збитків.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (457-98-п) , і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 року № 1973 (1973-2002-п) (крім тих, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 № 720 (720-2014-п) після виникнення спірних правовідносин, і стосувались деяких питань перерозподілу надходжень від перевезень залізничним транспортом під час проведення антитерористичної операції). ГК України (436-15) , який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 і набув чинності з 01.01.2004. У прикінцевих положеннях ГК України (436-15) Кабінет Міністрів України був зобов'язаний привести свої нормативні акти, в т.ч. і Статут залізниць України, (оскільки він суперечить ГК України (436-15) ) у відповідність до норм ГК України (436-15) , а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України (436-15) , що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

За таких обставин особа, яка вважає, що їй завдано збитків, має право звернутися із позовом до особи, яка порушила господарське зобов'язання, і яка має відповідати за завдані збитки.

З урахуванням наведеного, судами неправомірно не досліджувались обставини щодо порушення зобов'язань за договором перевезення та щодо спричинення позивачу збитків саме державним підприємством "Придніпровська залізниця", яке не є перевізником частково втраченого вантажу.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявність реальних збитків у позивача та не надано правової оцінки неоплаті позивачем постачальнику за неотриманий пісок у спірному вагоні ( а.с.64-67).

Також в порушення статей 34, 43 ГПК України, суди не дали оцінки матеріалам справи щодо знаходження вантажу, відправленого позивачем, у зоні проведення антитерористичної операції.

При цьому судами не враховано, що спірний вагон із піском на Придніпровську залізницю не надходив, судами не надано оцінки відомостям про фактичне місцезнаходження вагону ( а.с.42-43, а.с. 51-55), не враховані доводи, які містяться у додаткових поясненнях до апеляційної скарги Придніпровської залізниці (а.с.176-181).

Доводи ДП "Придніпровська залізниця" про те, що залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок форс-мажорних обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало, а саме те, що станція Микитівка, на якій було відчеплено вагон № 65698417, перебуває у зоні проведення антитерористичної операції, судами попередніх інстанцій не прийняті до уваги, оскільки настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) засвідчує сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо), а такого документу на підтвердження своїх доводів Придніпровською залізницею судам не надано.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що перевізник за договором не мав права відмовляти відправникові у перевезенні вантажу у зв'язку з незапровадженням ДАЗТ "Укрзалізниця" на час виникнення спірних правовідносин обмежень щодо перевезень в районі проведення антитерористичної операції в порядку ст. 29 Статуту залізниць (457-98-п) , відтак перевізник може доводити відсутність своєї вини посиланням на обставини звільнення від відповідальності, унормовані у пп.4 п. "е" статті 111 Статуту залізниць України (457-98-п) , відповідно до яких залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Враховуючи, що в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі і передачі її на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Державного підприємства "Придніпровська залізниця", дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і повністю встановивши фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського, процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 р. у справі № 904/268/15 та рішення господарського суду Дніпропетровської області 17.03.2015 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.