головуючого Остапенка М.І. суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України на рішення та постанову Господарського суду Житомирської області від 15 липня 2015 р. Рівненського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2015 р. у справі № 906/628/15 за позовом Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 13 485,89 грн.

У квітні 2015 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача (урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 10 472,71 грн., пені у сумі 860,05 грн., 3% річних у сумі 47,17 грн. та інфляційних втрат у сумі 1401,28 грн., а всього - 12 781,11 грн.

Рішенням господарського суду від 15.07.2015 р. (суддя Тимошенко О.М.), позов задоволено частково.

Стягнуто з ПП ОСОБА_4 на користь Новоград-Волинської КЕЧ району Міністерства оборони України 3465, 25 грн. боргу, 433,97 грн. пені, 640,34 грн. інфляційних втрат, 28,58 грн. 3% річних та судовий збір. В задоволенні позову в частині стягнення 7 542,39 грн. боргу, 433,97 грн. пені, 640,34 грн. інфляційних втрат, 28,58 грн. 3% річних відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 р. (головуючий - Філіпова Т.Л., судді - Бучинська Г.Б., Демянчук Ю.Г.) рішення суду першої інстанції змінено та викладено п.3 резолютивної частини рішення в такій редакції: "В задоволенні позову в частині стягнення 7 542,39 грн. боргу, 426,08 грн. пені, 18,59 грн. 3% річних та 760,94 грн. інфляційних - відмовити." В решті рішення залишено без змін.

Доручено господарському суду Житомирської області виправити описку у мотивувальній частині рішення, зазначивши, що у стягненні 7 542,39 грн. боргу, 426,08 грн. пені, 18,59 грн. 3% річних та 760,94 грн. інфляційних - відмовити.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення про їх задоволення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 31 жовтня 2013 року між Новоград-Волинською КЕЧ району Міністерства оборони України (орендодавець) та ПП ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди № 1 нерухомого військового майна, розташованого в Новоград-Волинському гарнізоні, за адресою: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2.

Пунктом 5.11 договору оренди, передбачено обов'язок орендаря здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна у тому числі фактичні комунальні платежі. Укласти прямі договори з постачальними організаціями або укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

01 листопада 2013 року між Новоград-Волинською КЕЧ району Міністерства оборони України (виконавець) та ПП ОСОБА_4 (споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення орендованого майна № 411, за умовами якого виконавець зобов'язався надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Пунктом 3 договору передбачено, що виконавець за цим договором може в односторонньому порядку змінити тариф з централізованого опалення.

Згідно п.4 договору № 411, розмір щомісячної плати за надані послуги згідно з нормативами споживання на момент укладання цього договору становить 807,69 грн.

Відповідно до п.6 договору № 411, розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата послуг за централізоване постачання проводиться споживачем до останнього дня місяця за який проводиться оплата.

Згідно п.11 договору, за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

За період з листопада 2014 по лютий 2015 позивач виставляв відповідачу рахунки № 525 від 20.11.2014 р. на суму 756,64 грн., № 531 від 25.11.2014 року на суму 2606,19 грн., № 570 від 12.12.2014 року на суму 2606,19 грн., № 05 від 27.01.2015 р. на суму 2 606,18 грн. та № 35 від 25.02.2015 р. на суму 2432,44 грн. Однак відповідач протягом семи днів не оплатив отримані послуги з теплопостачання у сумі 11 007,64 грн.

21.01.2015 р. позивач надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості за централізоване опалення, яка станом на 21.01.2015 р. становить 5 969,02 грн.

На вище вказану претензію відповідач надіслав відповідь у якій зазначив, що заявлені суми перевищують умови договору та просив здійснити перерахунок сум до сплати за теплопостачання за вказані періоди, з урахуванням частини 4 договору про надання послуг з централізованого опалення від 01.11.2013 р., та враховуючи акти комісії про температурний режим.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Спірні правовідносини випливають з договору про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 1 статті 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки пунктом 4 договору № 411 передбачена оплата за надані послуги в розмірі 807,69 грн. за місяць, то за 9 днів жовтня 2014 (опалювальний період згідно калькуляції) та за період з листопада 2014 по лютий 2015 плата становить 3 465,25 грн. (807,69:31х9)+(807,69х4місяці), а тому виставлені для оплати рахунки містять суми значно вищі за передбачені у договорі.

Проте, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки він прийшов до них внаслідок неправильної правової оцінки істотних обставин справи.

Так, за загальним правилом одностороння змін умов договору не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

У спірному випадку інше встановлено договором - право позивача в односторонньому порядку змінити тариф з централізованого опалення (п.3 договору), тобто для зміни визначеного цим пунктом договору тарифу згода відповідача, на відміну від зміни інших умов договору, не потрібна.

Позивач реалізував своє право на зміну тарифу шляхом вчинення відповідної дії - надсилання позивачу письмових рахунків із зазначенням нових тарифів на опалення (а.с. 11-15).

Можливість зміни позивачем тарифу на опалення випливає також із п.4 договору, в якому вказано, що 807,69 грн. це - тариф саме на момент укладення договору, а не на весь час дії договору.

Відповідно до підпунктів 2, 4 пункту 16 договору відповідач мав право вимагати від позивача надати йому в установленому законодавством порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну суму місячного платежу, структуру тарифів, нормативів (норм) споживання, режиму надання послуг, їх споживчі властивості та проведення відповідного перерахунку у випадку ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, але право не оплачувати надані послуги за зміненим позивачем в односторонньому порядку тарифу у нього відсутнє.

Що стосується стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, то слід звернути увагу на таке.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п.6 договору оплата послуг за централізоване постачання проводиться споживачем до останнього дня місяця, за який проводиться оплата.

Проте, позивач, розраховуючи суми цих нарахувань, визначав період прострочення платежу через сім днів з моменту вручення відповідачу рахунків, але ж такий порядок відповідно до правил частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України може застосовуватися у випадку невстановлення строку виконання боржником обов'язку або визначення його моментом пред'явлення вимоги.

У спірних правовідносинах строк виконання боржником обов'язку визначений - до останнього дня місяця, за який здійснюється оплата, тобто прострочення починається з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому мало місце теплопостачання.

За таких обставин, суду слід було перевірити правильність нарахування сум цих платежів позивачем, а не просто зменшити їх відповідно до суми стягнутого боргу за теплопостачання.

Враховуючи, що мало місце надання рахунків позивачем після закінчення поточного місяця, в якому мала були здійснена оплата, суд мав з'ясувати можливість виконання відповідачем свого обов'язку з оплати послуг теплопостачання при відсутності відповідного рахунку та перевірити чи мало місце в даному випадку прострочення кредитора відповідно до правил ст. 613 Цивільного кодексу України.

В порушення вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції на ці порушення місцевого господарського суду уваги не звернув.

Крім того, доручаючи в резолютивній частині своєї постанови господарському суду першої інстанції виправити описку у мотивувальній частині свого рішення із вказівкою як її виправити, суд апеляційної інстанції не врахував, що статтею 89 Господарського процесуального кодексу України передбачено виправлення описки за заявою сторони або за власною ініціативою суду, що допустив її, але аж ніяк за дорученням суду вищої інстанції.

Відповідно до пункту 4 статті 103 Господарського процесуального кодексу України серед повноважень суду апеляційної інстанції зазначено право змінити рішення суду.

Згідно з частиною 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Отже, системний аналіз цих процесуальних норм свідчить про те, що апеляційний суд вправі, за наявності передбачених законом підстав, внести зміни, в тому числі, і до мотивувальної частини рішення, адже стаття 103 Господарського процесуального кодексу України не містить обмежень щодо зміни ним лише резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, постановлені у справі рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, оскільки судами допущені порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, які суд касаційної інстанції в силу обмежень, визначених статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не може усунути.

При новому розгляд справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах, з урахуванням положень укладеного між ними договору, перевірити правильність здійснених позивачем нарахувань сум боргу, виходячи з наданих ним калькуляцій, а при стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат визначити відповідно до умов договору та вимог закону початок прострочення відповідачем обов'язку зі сплати послуг за опалення.

В залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 15 липня 2015 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2015 р. у справі за № 906/628/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.