Божок В.С. - головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М. перевіривши матеріали касаційної скарги Сєвєродонецької міської ради Луганської області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2015 у справі господарського суду Луганської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Антекс-автоматика" до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Сутковий А.М. - дов. № 159 від 04.09.2015; від відповідача: не з'явились;

Рішенням від 08.06.2015 господарського суду Луганської області (суддя: Зюбанова Н.М.) задоволено позовні вимоги. Визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 18.08.2011 (державна реєстрація від 27.10.2012 за № 441290004000337) до договору оренди земельної ділянки № 718 від 05.12.2003, яка укладена ТОВ НВП "Антекс-автоматика" та Сєвєродонецькою міською радою, а також припинено дію додаткової угоди на майбутнє. Стягнено з Сєвєродонецької міської ради на користь ТОВ НВП "Антекс-автоматика" 1218,00грн. судового збору.

Постановою від 20.07.2015 Донецького апеляційного господарського суду (судді: Будко Н.В. - головуючий, Геза Т.Д., Сгара Е.В.) рішення від 08.06.2015 господарського суду Луганської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки рішення № 431 від 29.03.2011 скасовано як протиправне, тому з моменту прийняття воно не може породжувати жодних правових наслідків.

Не погоджуючись з судовими рішеннями Сєвєродонецька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 202, 207, 215, 236, 251, 261, 267 Цивільного кодексу України; ст. 4 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що рішення міської ради № 431 від 29.03.2011 є скасованим з дати набрання законної сили ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 у справі № 2а/1227/3807/2012, а на момент укладання спірної додаткової угоди рішення № 431 від 29.03.2011 було чинним, тому підстави для скасування додаткової угоди до договору відсутні.

ТОВ НВП "Антекс-автоматика" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову від 20.07.2015 Донецького апеляційного господарського суду залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 05.12.2003 Сєвєродонецька міська рада (орендодавець) та ТОВ НВП "Антекс-автоматика" (орендар), на виконання рішення Сєвєродонецької міської ради № 837 від 02.09.2003, уклали договір оренди земельної ділянки № 718, за умовами якого орендар набув право на оренду земельної ділянки площею 0,6326 га, яка знаходиться за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, 3Г. Грошова оцінка земельної ділянки складає 623933,38 грн.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 623933 грн. 38 коп.

Договір оренди укладений на строк до 05.12.2028 включно, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди (п.2.2 договору)

У пункті 2.3 договору сторони передбачили, що орендна плата за землю вноситься орендарем самостійно в грошовій формі та розмірі: 6863,26 грн. на рік. Розмір орендної плати щорічно переглядається при індексації грошової оцінки земельної ділянки відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, а також у інших випадках, передбачених діючим законодавством України.

Господарськими судами також встановлено, що 18.08.2011 на виконання рішення сесії Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" та керуючись рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради" № 516 від 28.04.2011, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки № 4121 від 13.05.2011, сторони уклали спірну додаткову угоду, яка пройшла державну реєстрацію 27.10.2012 за № 441290004000337.

Пунктом 1 додаткової угоди змінено абз.4 та 5 розділу 1 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий № 4412900000:04:001:0050 становить - 1607626,38 грн.

Внесено зміни до абз. 1 та 2 розділу 2.3 договору оренди землі, зокрема, змінено на: "Орендна плата вноситься "Орендарем" самостійно у грошовій формі в розмірі на рік:

- з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 56266 грн. 92 коп. на рік, що складає 3,5% від нормативної грошової оцінки;

- з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 72343 грн. 19 коп. на рік, що складає 4,5% від нормативної грошової оцінки;

- з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 80381 грн. 32 коп. на рік, що складає 5% від нормативної грошової оцінки;

- з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 88419 грн. 54 коп. на рік, що складає 5,5% від нормативної грошової оцінки;

- з 01.01.2015 - 96457 грн. 58 коп. на рік, що складає 6,0% від нормативної грошової оцінки.

Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 4688 грн. 91 коп., з 01.01.2012 по 31.12 2012 - 6028 грн. 60 коп., з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 6698 грн. 44 коп., з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 7368 грн. 29 коп., з 01.01.2015 - 8038 грн. 13 коп. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно п.3 додаткової угоди від 18.08.2011 вона є невід'ємною частиною договору оренди та діє з 01.07.2011.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 у справі № 1227/3807/2012, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України № К/9991/65360/12 від 01.04.2014, визнано протиправним та скасовано вказане вище рішення Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011.

Відповідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, які у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, до предмету доказування входить відповідність додаткової угоди від 18.08.2011 вимогам законодавства на момент її вчинення.

За ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно абзацу другого частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Також за підпунктом 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За п.п. 288.1., 288.4., 288.5.1., 288.5.2., п.288.5. статті 288 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" № 2756-VI від 02.12.2010 (2756-17) , який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) , до ч.2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, відповідно яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) ).

Таким чином, відповідно наведених вище положень Податкового кодексу України (2755-17) , Закону України "Про оренду землі" (161-14) зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковий кодекс України (2755-17) передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) .

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

За ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Частинами 1 та 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Як встановлено господарськими судами реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення № 431 від 29.03.2011.

Господарські суди дійшли висновку, що оскільки рішення № 431 від 29.03.2011 скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України), а в разі визнання його недійсним судом, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України).

Щодо строку позовної давності, то господарські суди встановили, що відповідно до положень ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тому днем початку перебігу вказаного строку є не дата реєстрації спірної додаткової угоди у Держкомземі (28.10.2012), а дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення № 431 від 29.03.2011, що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014 (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 про скасування рішення № 431 від 29.03.2011), тому позовну заяву подано до місцевого господарського суду 16.04.2015 в межах встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку, відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.