Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників: ПуАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" розглянув касаційну скаргу Косинський В.М. Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 року у справі № 923/790/15 господарського суду Херсонської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" про тлумачення змісту правочину

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 15.07.2015 року (суддя Чернявський В.В.) провадження у справі було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 р. (судді: Разюк Г.П., Петрова М.С., Колоколова С.І.) ухвалу господарського суду Херсонської області від 15.07.15 р. № 923/790/15 залишено без змін.

Припиняючи провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суди послалия на те, що відповідач є підприємством з іноземними інвестиціями та на п.п. 10.1 договору, згідно умов якого сторони встановили, що всі спори за ним підлягають передачі на розгляд і кінцеве вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та ухвалу місцевого господарського суду скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, направити справу на новий розгляд.

Скаржник доводить, що необхідною передумовою прийняття рішення про припинення провадження у справі є встановлення господарським судом дійсності, чинності та можливості виконання арбітражної угоди, однак, жодна з зазначених обставин досліджена та перевірена не була. Також не з'ясовано чи є дана угода чинною, чи не визнавалась вона недійсною та чи розповсюджується дана угода на предмет спору. Припиняючи провадження по справі господарські суди позбавили права позивача на звернення до суду з вимогою про тлумачення змісту правочину, встановленого ч.2 ст. 213 Цивільного кодексу України.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись з позовом до суду позивач просив постановити рішення про тлумачення змісту п. 2.1 та 12.1 договору № 720-226 від 21.10.2010р. щодо загальної суми договору та порядку внесення змін до нього.

ПАТ "Херсонський суднобудівний завод" позов не визнав, стверджуючи про його непідвідомчість господарським судам України відповідно до п.10.1 договору від 21.10.2010 р. № 720-226 у зв'язку з його підвідомчістю Міжнародному комерційному арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України, до якого 10.03.2015 р. ним подано позов до ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" про стягнення заборгованості за ремонт судна, що здійснений за спірним договором, і 10.03.2015 р. арбітражний суд виніс постанову про прийняття справи до провадження / а.с. 41/.

Як встановлено судом, 21.10.2010 р. між ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (Замовник) і ПАТ "Херсонський суднобудівний завод" (Виконавець) укладено договір № 720-226, згідно до умов якого замовник розмістив, а виконавець прийняв до виконання замовлення на ремонт судна т/х "ОРЕЛЬ-2" (прапор - Україна), в обсязі затвердженої сторонами попередньої ремонтної відомості (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору попередня вартість ремонту судна складає 2477255 грн. в т.ч. НДС. Вартість визначається на основі переліку робіт, заявлених в попередній ремонтній відомості. Кінцева вартість ремонту визначається як сума вартості робіт, узгоджених сторонами шляхом підписання ремонтних відомостей і додаткових угод до даного договору, або на основі підписаної сторонами кінцевої ремонтної відомості.

Згідно з п. 10.1 договору любий спір виникаючий по договору або в зв'язку з ним і не врегульований шляхом переговорів на протязі 10 діб, підлягає передачі на розгляд і кінцеве вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Пунктом 12.1 договору визначено, що всі зміни і доповнення до договору, за виключенням умов передбачених п. 7.6, 7.12 договору, дійсні лиш у тому випадку, якщо вони оформлені письмово, підписані належним чином уповноваженими на то особами і скріплені печатками сторін.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Скаржник наголошував на тому, що господарський суд повинен був встановити дійсність арбітражної угоди, чинність арбітражної угоди, можливість виконання арбітражної угоди в розумінні ст. 8 Закону України "Про Міжнародний комерційний арбітраж".

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Судова колегія вважає, що судами вірно оцінено умови договору, як дійсні, чинні та такі, що можливо виконати, з огляду на те, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України в нашій державі встановлено презумпцію правомірності будь-якого правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Скаржник не стверджує, що арбітражна угода є недійсною, або не чинною, або її неможливо виконати. Останнє спростовується і фактом наявності в провадженні Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України спору між сторонами з приводу виконання умов цього ж договору.

Таким чином касаційна інстанція вважає,що суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки згідно до п.10.1 договору сторін від 21.10.2010 р. за № 720-226 любий спір виникаючий по договору або в зв'язку з ним і не врегульований шляхом переговорів на протязі 10 діб, підлягає передачі на розгляд і кінцеве вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Як правильно дійшов висновку апеляційний суд застосування третейської угоди є не позбавленням позивача права звернення до суду, а навпаки, реалізацією його права на захист в порядку ним же встановленому в третейській угоді, про що зазначено в п.4.2.3 Постанови Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11 р. № 18 (v0018600-11) .

Крім того, виходячи зі змісту ст. 1 Закону України "Про Міжнародний комерційний арбітраж" та ст.1 параграфу 2 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України розгляд позовів про тлумачення умов договору відноситься до компетенції цього суду.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що твердження скаржника неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини не доводять, визнаються такими, що не ґрунтуються на змісті та суті зазначених норм права, тому відхиляються.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 р. у справі № 923/790/15 господарського суду Херсонської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.