головуючого судді Євсікова О.О., суддів: Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача: Біла Д.В. (дов. від 20.10.2015р. б/н) від відповідача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського національного університету будівництва та архітектури на рішення та постанову Господарського суду Харківської області від 02.06.2015 р. Харківського апеляційного господарського суду від 29.07.2015 р. у справі № 922/1973/15 Господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол" до Харківського національного університету будівництва та архітектури про стягнення 25 630,25 грн.

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мізол" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківського національного університету будівництва та архітектури про стягнення 25 630,25 грн.

Позов обґрунтований приписами статей 525, 526, 892 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, з огляду на обставини прострочення з боку відповідача виконання зобов'язань за договором на виконання науково-технічної продукції № 110/14 від 07.10.2014 р. більш ніж на 7 днів, у зв'язку з чим позивач скористався своїм правом, передбаченим умовами даного договору, та розірвав його в односторонньому порядку, а тому відповідач зобов'язаний повернути сплачений авансовий платіж в сумі 25 630,25 грн. Також у позовній заяві позивач зазначив, що виконані відповідачем роботи не було ним прийнято, оскільки розроблені технологічні карти не є результатом наукової діяльності відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.06.2015 р. (суддя Чистякова І.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.07.2015 р. (головуючий суддя Черленяк М.І., судді Ільїн О.В., Хачатрян В.С.), позов задоволено повністю. Стягнуто з Харківського національного університету будівництва та архітектури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол" 25 630,25 грн. та 1 827 грн. судового збору.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 525, 526, 530, 629, 610, 612, 651, 894, 900 Цивільного кодексу України, застосовуючи які суди дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого ним авансового платежу за договором на виконання науково-технічної продукції № 110/14 від 07.10.2014 р., з огляду на встановлення обставин прострочення з боку відповідача виконання першого етапу робіт більше ніж на 7 днів за умови пункту 4.6 даного договору, яким передбачена можливість позивача за таких підстав розірвати договір в односторонньому порядку, шляхом повідомлення про це відповідача.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статті 129 Конституції України, статей 42, 47, 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (щодо рівності сторін перед законом і судом та порушення прав сторони), а також статей 5, 6 Господарського процесуального кодексу України (щодо недотримання позивачем процедури досудового врегулювання спору). В касаційній скарзі відповідач наголошував на тому, що суди не надали належну правову оцінку обставинам стосовно прострочення відповідачем строку внесення авансового платежу та надання вихідних даних за договором на виконання науково-технічної продукції № 110/14 від 07.10.2014 р., а також надсилання ним результатів роботи по першому етапу засобами електронного зв'язку позивачу вчасно.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 07.10.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мізол" (замовник) та Харківським національним університетом будівництва та архітектури (виконавець) укладений договір на виконання науково-технічної продукції № 110/14 (далі - Договір), у відповідності до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по розробці трьох технологічних карт на облаштування: не експлуатованої покрівлі із застосуванням ПВХ-мембрани Vinitex; експлуатованої покрівлі із застосуванням ПВХ-мембрани Vinitex; гідроізоляції підземних споруд і підземних частин будівель із застосуванням ПВХ- мембрани Viniteх (пункт 1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування та строки здачі робіт визначаються технічним завданням та календарним планом, які є невід'ємними частинами договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору за виконану науково-технічну продукцію згідно вказаного договору замовник перераховує виконавцю у відповідності з протоколом про договірну ціну - 42 717,00 грн., крім того ПДВ 20% - 8 543,40 грн., всього до оплати - 51 260,40 грн.

Згідно із пунктом 2.2. Договору оплата здійснюється з авансовим платежем в розмірі 50 % від вартості робіт. Кінцева оплата здійснюється після виконання робіт та підписання акту здачі-приймання науково-технічної продукції.

В розділі 3 Договору сторонами встановлено порядок здачі та приймання робіт.

Так, у пункті 3.1. Договору при завершені робіт виконавець передає замовнику акт здачі-приймання проектної документації, а відповідно до п.3.2. договору замовник на протязі 3 днів з дня отримання акта здачі-приймання проектної документації, зобов'язався направити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від приймання робіт.

Пунктом 4.6. Договору сторони погодили, що у разі порушення строків, вказаних в пункті 1.2. цього договору, більше ніж на 7 днів, з вини виконавця, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, попередивши виконавця за 5 днів до розірвання. При цьому сплачені у відповідності з п. п. 2.1., 2.2. грошові кошти повертаються замовнику на протязі 5 календарних днів у повному обсязі.

В кошторисі на виконання науково-технічної продукції (додаток № 2 до Договору) зазначено характеристику робіт, розрахунок вартості та загальну вартість робіт, що склала 51 260,40 грн.

Також сторонами Договору складено та погоджено календарний план робіт, в якому зазначено найменування робіт за договором, основні етапи, строк отримання вихідних даних та строки виконання робіт (додаток № 3 до Договору).

Згідно вказаного календарного плану робіт зазначено строки виконання робіт по першому етапу - розробка технологічної карти на облаштування не експлуатованої покрівлі із застосуванням ПВХ-мембрани Vinitex: початок - 13.10.2014 р. та кінець - 14.11.2014 р.

Відповідно до статті 892 Цивільного кодексу України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Частиною 1 статті 894 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.

Відповідно до частини 1 статті 900 Цивільного кодексу України виконавець відповідає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, 14.10.2014 р. відповідачем був виставлений позивачу до оплати рахунок-фактура № 44 на суму 25 630,20 грн., який сплачено позивачем 20.10.2014 р.

Договором було визначено закінчення строку виконання робіт по першому етапу - 14.11.2014 р.

Також судами встановлено, що відповідач лише 27.11.2014р. направив позивачу проектну документацію за першим етапом робіт.

З огляду на встановлені обставини суди дійшли висновку про прострочення з боку відповідача строків виконання робіт за Договором по першому етапу більше ніж на 7 днів.

У зв'язку з цим, позивач 02.12.2014 р. направив відповідачу лист, в якому повідомив про розірвання Договору, мотивуючи його порушенням відповідачем строків виконання робіт більше ніж на 7 днів та висунув вимогу про повернення авансового платежу в розмірі 25 630,25 грн. У листі позивач також зазначив, що роботи ним не прийняті, оскільки розроблені технологічні карти не є результатом наукової діяльності відповідача.

Як встановлено судами даний лист був отриманий відповідачем 09.12.2014 р.

Відповідно до частин 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Оскільки право на односторонню відмову від Договору було узгоджено сторонами у пункті 4.6. та позивач листом попередив відповідача про його розірвання, суди дійшли обґрунтованих висновків, що через 5 днів після вказаного попередження Договір є розірваним.

Доводи Харківського національного університету будівництва та архітектури в касаційній скарзі стосовно відсутності правових підстав для задоволення позову через прострочення саме позивачем строку внесення авансового платежу, визнаються касаційною інстанцією необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки умовами Договору не визначено строків здійснення оплати авансового платежу, а рахунок-фактура за № 44 про сплату авансу виставлено відповідачем 14.10.2014 р., суди правомірно вказали про здійснення позивачем сплати авансового платежу 20.10.2014р. у межах семиденного строку без прострочення.

Доводи відповідача щодо прострочення позивачем надання йому вихідних даних для виконання робіт за Договором не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна інстанція визнає непереконливими посилання відповідача на своєчасність надсилання ним результатів роботи по першому етапу засобами електронного зв'язку, оскільки умовами Договору не передбачений такий спосіб передачі виконаних робіт, та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Отже, за умови встановлення прострочення з боку відповідача строків виконання робіт за Договором по першому етапу більше ніж на 7 днів та відмови позивача на цій підставі від Договору відповідно до його умов, зважаючи на положення пункту 4.6. Договору, яким передбачено повернення замовнику сплачених у відповідності з пунктами 2.1., 2.2. грошових коштів на протязі 5 календарних днів у повному обсязі в разі розірвання Договору, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно наявності підстав для задоволення позову про стягнення 25 630,25 грн. сплаченого авансового платежу.

Доводи заявника касаційної скарги з приводу порушення судом першої інстанції його права на участь представника в судовому засіданні, подання у ньому доказів, надання усних та письмових пояснень, визнаються касаційною інстанцією безпідставними, оскільки як вбачається з протоколу судового засідання 12.05.2015 р. в ньому були присутні представники відповідача, які в ході розгляду справи давали пояснення по суті заявлених позовних вимог і відповіді на запитання судді та були повідомлені про оголошення перерви до 14:20 02.06.2015 р., яке відбулося з запізненням на 2 години не з вини суду, а у зв'язку з повідомленням про замінування приміщення та необхідністю всім присутнім його покинути для проведення відповідної перевірки працівниками міліції.

Твердження Харківського національного університету будівництва та архітектури у касаційній скарзі про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами статей 5 та 6 Господарського процесуального кодексу України є помилковим, оскільки у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. (v015p710-02) , зазначено, що: - можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; - обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;- обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.