Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 (головуючий суддя Зеленін В.О., судді Зубець Л.П., Шевченко Е.О.) у справі № 910/9602/15 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод" до Публічного акціонерного товариства "Дельта - Банк" про зобов'язання повернути 500.000,00 грн., за участю представників позивача Луцький Я.І., відповідача не з'явились,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 у справі № 910/9602/15 позов задоволено: зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" повернути Публічному акціонерному товариству "Рокитнянський цукровий завод" грошові кошти у розмірі 500.000,00 грн., які були помилково перераховані за платіжним дорученням № 419 від 07.11.2014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 у справі № 910/9602/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству "Рокитнянський цукровий завод" відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 387, 1066, 1068, 1073, 1212 ЦК України, ст.ст. 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Позивач просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.11.2014 позивач платіжним дорученням № 419 перерахував грошові кошти в сумі 500.000,00 грн. на рахунок ТОВ "Донантрацит".

10.11.2014 позивач направив на адресу ТОВ "Донантрацит" лист № 838, в якому повідомив про здійснення помилкового перерахування коштів та просив повернути їх.

12.11.2014 позивач повторно направив на адресу ТОВ "Донантрацит" лист з вимогою повернути помилково перераховані кошти.

Листом від 20.11.2014 ТОВ "Донантрацит" повідомило позивача про те, що з 10.11.2014 ТОВ "Донантрацит" намагається повернути вказані кошти, проте ПАТ "Дельта Банк", без зазначення причин та законних підстав, не перераховує їх з рахунку ТОВ "Донантрацит" на рахунок позивача.

12.12.2014 позивач звернувся до Національного банку України і до ПАТ "Дельта Банк" з листом, у якому просив Національний банк України проконтролювати ситуацію переказу платежу в сумі 500.000,00 грн. та застосувати до ПАТ "Дельта Банк" відповідні заходи впливу.

Листом від 29.12.2014 Національний банк України направив звернення позивача до ПАТ "Дельта Банк", просив розглянути його по суті, надати відповідь товариству, а також повідомити Національний банк України в строк до 06.01.2015.

Листом від 09.01.2015 ПАТ "Дельта Банк" повідомив, що запитувана позивачем інформація є банківською таємницею та може бути отримана безпосередньо клієнтом банку.

Оскільки відповідач не перерахував позивачу зазначені грошові кошти, останній звернувся до суду з даним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 500.000,00 грн., перераховані помилково на рахунок ТОВ "Донантрацит".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог ст.ст. 1066, 1073, 1074, 1089, 1090, 1091 Цивільного кодексу України, ст.ст. 51, 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які регулюють відносини банківського рахунка, відповідач не виконав розпорядження ТОВ "Донантрацит" щодо перерахування даних коштів на рахунок позивача.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача з позовом до суду у відповідача було запроваджено тимчасову адміністрацію, позивач є кредитором відповідача щодо майнового зобов'язання з перерахування коштів, а тому, з урахуванням встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (п. 1 ч. 5 ст. 36) заборони на задоволення вимог кредиторів банку щодо майнових зобов'язань, вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права, з огляду на таке.

Як зазначалось вище, місцевий суд з посиланням на ст.ст. 1065, 1073, 1074, 1089, 1090, 1091 Цивільного кодексу України, ст.ст. 51, 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які регулюють відносини банківського рахунка, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 500.000,00 грн. є цілком обґрунтованими.

Водночас, як вбачається з позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача спірні кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Колегія суддів відзначає, що господарський суд чинним законодавством не наділений правом на свій розсуд змінювати предмет та підстави позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України. Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Вищий господарський суд України в п. 3.12 постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) також зазначив, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як зазначалось вище, позивач звернувся до суду з позовом про повернення безпідставно набутого майна на підставі ст. 1212 ЦК України.

Фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, полягають у тому, що відповідач зберігає у себе безпідставно набуті кошти, що належать позивачу.

Проте місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до ст. 629 ЦК України договір, в т.ч. договір банківського рахунка, укладений між відповідачем та ТОВ "Донантрацит", є обов'язковим до виконання.

Однак колегія суддів відзначає таке. Як вбачається зі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, будь-який договір (про розрахунково-касове обслуговування тощо) між позивачем та відповідачем відсутній. З наведеного випливає, що, з урахуванням складу учасників судового процесу, у суду першої інстанції при задоволенні позову не було підстав застосовувати норми чинного законодавства, які регулюють саме договірні зобов'язання між клієнтом та банком, в т. ч. ст.ст. 1066, 1073, 1074, 1089, 1090, 1091 Цивільного кодексу України.

Отже, як місцевим, так і апеляційним судом з урахуванням фактичних обставин справи не визначено правової природи заявлених до стягнення сум, що зумовило прийняття судових рішень при неповному з'ясуванні обставин справи та унеможливило надання спірним правовідносинам вірної юридичної оцінки.

Відповідно ж до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Колегія суддів також відзначає, що предметом спору у даній справі є кошти, що перебувають на ранку ТОВ "Донантрацит", яке по суті є номінальним власником цих коштів.

Відтак, у судів попередніх інстанцій були наявні усі підстави вважати, що даний спір про стосується прав та інтересів ТОВ "Донантрацит", про залучення до участі у справі якого просив позивач у позовній заяві.

Однак суди безпідставно не залучили ТОВ "Донантрацит" до участі у справі та не визначили його процесуального статусу, що унеможливило прийняття рішення, яке ґрунтувалося б на належному дослідженні всіх обставин справи та застосуванні відповідних норм законодавства. Адже виключно за участі ТОВ "Донантрацит" у вирішенні цього спору є можливість достовірно встановити, хто є чи вважає себе дійсним власником (чи володільцем, розпорядником, утримувачем тощо) спірної суми, хто є належним відповідачем у справі, встановити інші необхідні обставини та надати їм належну правову оцінку в сукупності з урахуванням заявлених позивачем предмету і підстав позову.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності з урахуванням визначених позивачем об'єкта і предмета спору, а отже дійшли передчасних висновків.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Незалучення до участі у справі ТОВ "Донантрацит", прав та інтересів якого стосується спір у даній справі, неповне встановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/9602/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.