Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників: НВФ тов "Бріг" Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 розглянув касаційну скаргу ОСОБА_5 ОСОБА_6 Науково-виробничої фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бріг" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року у справі № 910/3115/15-г господарського суду міста Києва за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Науково-виробничої фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бріг" про стягнення 133180, 57 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2015 р. (ОСОБА_7) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Науково-виробничої фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріг" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованість за комунальні послуги в розмірі 3715 грн. 35 коп., за електроенергію в розмірі 135 грн. 35 коп., за телекомунікаційні послуги в розмірі 1229 грн. 87 коп. та судовий збір в розмірі 133 грн. 94 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 р. (судді: Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А., Пономаренко Є.Ю.) рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2015 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, провадження у справі припинити.

Скаржник доводить, що судом порушено ст.ст. 4, 4- 7, 80 ГПК України так як його не було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи, в порушення ст. 80 ГПК України суд не врахував, що спір у справі не підлягає розгляду в господарському судочинстві, оскільки спірні правовідносини виникли на підставі договору від 31.01.2013 р., предметом якого є оренда житла для проживання фізичних осіб. Скаржник вважає, що судом не встановлено обставин існування господарських відносин між сторонами спору, що виключає підвідомчість спору господарському суду. Суд доводить, що суд не встановив обставин, пов'язаних з статусом позивача як фізичної особи - підприємця, а також обставини, що підтверджують право власності позивача на об'єкт оренди.

Відповідач надіслав суду заяву від 26.10.2015 р. в якій вимоги скарги підтримав повністю, просить долучити до справи додаткові докази.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.01.2013 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68, 92 кв. м. (далі - Договір).

Згідно з п. 3.1. Договору, за домовленістю сторін щомісячна плата за користування Об'єктом нерухомості (орендна плата) вноситься в грошовій формі в розмірі 6 000, 00 грн. за кожен місяць користування Об'єктом нерухомості.

Відповідно до п. п. 3.1.4., 3.1.5., 3.1.7. Договору, оплата комунальних послуг, інших послуг (інтернет, охоронна сигналізація, водопостачання), що відноситься до Об'єкту нерухомості, а також оплата рахунків за телефонні переговори, здійснюється Відповідачем.

Пунктом 4.1. Договору встановлено термін дії цього Договору з 31.01.2013 по 31.01.2014.

Моментом закінчення фактичного використання Об'єкту нерухомості за даною угодою є підписання сторонами Акту здачі житлового приміщення (п. 4.1.2. Договору).

На виконання умов Договору, позивач передав відповідачу приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68, 92 кв. м.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За нормами ст. 763 Цивільного кодексу України Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до вимог п. 2.2.8. Договору, сторони передбачили, що орендар (Відповідач), відповідно до умов цього Договору, зобов'язується звільнити та здати Позивачу Об'єкт нерухомості в належному стані, з урахуванням нормального фізичного зносу протягом двох днів з моменту закінчення терміну дії (розірвання) цього Договору, згідно з Актом здачі житлового приміщення.

В той же час, згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, в разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Судом не встановлено на підставі належних доказів, що позивач заперечив щодо продовження користування відповідачем об'єктом нерухомості. Натомість, відповідач сплачував орендну плату за користування об'єктом нерухомості за січень та лютий 2014. Доказів повернення коштів сплачених за орендну плату матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що Договір оренди нерухомого майна від 31.01.2013 вважається автоматично поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором.

Щодо твердження скаржника, що між сторонами відсутні господарські відносини та, що даний спір не підлягає вирішенню в господарським судом, колегією суддів визнається невірним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України Господарським судам підвідомчі, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

Відповідно до 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Так, в спірних правовідносинах, позивач виступає як суб'єкт підприємницької діяльності (фізична особа-підприємець), а укладений між сторонами Договір є господарським договором, на підставі якого між сторонами виникають правовідносини, що мають господарський характер.

Враховуючи вищевикладене, касаційна інстанція відхиляє доводи скарги про порушення судом норм процесуального права щодо підвідомчості спору.

Суд не визнає обґрунтованими доводи про порушення права скаржника на участь в засіданні суду через неналежне повідомлення про час та місце розгляду справи в суді з таких підстав.

Згідно з наявними матеріалами справи суд як першої, так і апеляційної інстанції вчиняв процесуальні дії з повідомленням про це скаржника за адресою, що зазначена позивачем та яка, зокрема, відповідає адресі в договорі оренди від 31.01.2013 р. і є адресою місцезнаходження скаржника згідно статуту.

Разом з тим, суд враховує, що в матеріалах справи містяться, зокрема, повідомлення місцевого господарського суду на адресу скаржника з відміткою поштового відділення "у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання", що свідчить, зокрема, що адресат не з'являвся в поштове відділення для їх отримання.

Таким чином відповідні обставини дозволяють суду дійти висновку, що відповідач не вживав всіх залежних від нього заходів для отримання поштової кореспонденції від суду, тому він повинен нести ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів до отримання інформації про рух справи.

Також суд враховує, що відповідач був ініціатором апеляційного провадження, звернувшись з апеляційною скаргою у справі.

Розгляд справи відкладався неодноразово - 13.07.2015 р. на 11.08.2015 р., 11.08.2015 р. на 25.08.2015 р., однак скаржник не доводить, що він цілковито не мав інформації щодо руху справи, посилаючись лише на неотримання одного з листів від суду.

Суд зазначає, що учасник судового процесу повинен добросовісно користуватися процесуальними правами, що на думку суду передбачає також, що ним самостійно повинні вживатися заходи до отримання інформації про рух справи усіма доступними йому засобами.

За таких обставин касаційна інстанція, беручи до уваги наявність в матеріалах справи доказів, що доводять вчинення судами процесуальних дій з повідомленням на адресу місцезнаходження відповідача, обставин, що вказують, що скаржник не вживав залежних від нього заходів для прояву максимального інтересу до провадження та не з'являвся в поштове відділення за адресованою йому судом кореспонденцією, при не доведенні надзвичайних чи непередбачуваних обставин, які б свідчили про неможливість вжиття скаржником заходів до отримання інформації щодо руху провадження чи таких, що перешкоджали отриманню такої інформації, приходить до висновку, що відповідач при добросовісному користуванні процесуальними правами міг вжити розумних заходів для забезпечення свого права на участь в судовому процесі.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи скаржника зводяться до заперечення висновків суду на підставі іншої оцінки доказів, намагання встановити інші обставини справи, що з огляду на норми ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, якою виключено з повноважень касаційної інстанції встановлення обставин справи, переоцінка доказів, яким надано оцінку судом першої та апеляційної інстанцій, надання переваги одним доказам над іншими.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду та постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 р. та господарського суду міста Києва від 14.05.2015 р. у справі № 910/3115/15-г господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.