головуючого Іванової Л.Б. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення та постанову Господарського суду Запорізької області від 12.05.2015 Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 908/6130/14 Господарського суду Запорізької області за позовом ОСОБА_1 до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гарант-М"; 2. ОСОБА_2 треті особи 1. Державний реєстратор Реєстраційної служби Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області; 2. Вільнянська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області про припинення юридичної особи шляхом ліквідації за участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-2: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-2: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.05.2015 у справі № 908/6130/14 (суддя - Мойсеєнко Т.В.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Агапов О.Л., судді - Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.) рішення Господарського суду Запорізької області від 12.05.2015 у справі № 908/6130/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що відповідно до статуту ТОВ "Компанія "Гарант-М", затвердженого загальними зборами учасників товариства (протокол від 15.04.2008 № 1), учасниками товариства є ОСОБА_3. та ОСОБА_4 з вкладами по 26250,00 грн, що становить по 50 часток статутного капіталу загальною сумою 52500,00 грн.

Розділом ІІ статуту передбачено, що до моменту державної реєстрації кожний з учасників вносить суму 13125,00 грн майном, що складає 50 відсотків внесків до статутного капіталу, яке вони вносять згідно акту оцінки та передачі-приймання майна і який є невід'ємною частиною статуту товариства.

Суди також встановили, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.08.2014, засновниками товариства є ОСОБА_3. та ОСОБА_4 із розмірами внесків до статутного фонду - по 26250,00 грн кожний. Товариство зареєстровано за адресою: вул. Леніна 5 "б", м. Вільнянськ, Запорізька обл. Одночасно до реєстру внесений запис про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 послався на те, що учасники товариства не внесли в повному обсязі свої вклади в статутний капітал товариства; з моменту створення товариством не велось жодної діяльності; до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням; товариство не має банківського рахунку і не має наміру в подальшому здійснювати будь-яку діяльність.

З огляду на зазначене, позивач просив припинити ТОВ "Компанія "Гарант-М" шляхом ліквідації на підставі ст. 110 ЦК України, ст. 52 Закону України "Про господарські товариства".

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з який погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст. 50, 52 Закону України "Про господарські товариства", п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог зазначивши, що учасник товариства може звернутись до суду із позовом про припинення юридичної особи з підстав, передбачених законодавством, лише у випадках, коли має місце факт порушення його суб'єктивного матеріального права або законного інтересу. На момент звернення позивача до суду спору між учасниками з приводу припинення товариства в установленому порядку не було.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Статтею 52 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації ТОВ "Компанія "Гарант-М") визначено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом, питання про проведення загальних зборів щодо припинення товариства шляхом ліквідації, позивачем не порушувалось. Лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем направлено учаснику товариства ОСОБА_3. пропозицію підписати протокол № 1 загальних зборів учасників ТОВ "Компанія "Гарант-М" від 23.03.2015 з питання припинення товариства.

Пунктом 8.3 статуту ТОВ "Компанія "Гарант-М" визначено, що товариство ліквідується у зв'язку із закінченням строку, на який створювалось товариство або при досягненні мети, заради якої воно було створено; за рішенням зборів; на підставі рішення суду про визнання недійсною державної реєстрації товариства через допущені при його створенні порушення, які не можна усунути, господарського суду по представленню банківських органів у випадку неплатоспроможності товариства, а також по представленню органів, що контролюють діяльність товариства у випадку систематичного чи грубого порушення законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації ТОВ "Компанія "Гарант-М"), юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 150 ЦК України визначено, що товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду - у випадках, встановлених законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації ТОВ "Компанія "Гарант-М"), підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема, є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Частиною 1 ст. 59 ГК України передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, врахувавши норми вищенаведеного законодавства України, попередні судові інстанції встановили, що при створенні у 2008 році ТОВ "Компанія "Гарант-М" порушень допущено не було.

Крім того, позивач не послався на наявність на той час порушень, які б були допущені саме при створенні товариства та не зазначив, в чому полягали, на його думку, такі порушення, які не можна усунути.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки господарських судів відносно відмови в позові, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Судова колегія Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015 та рішення Господарського суду Запорізької області від 12.05.2015 у справі № 908/6130/14 - без змін.