розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.О. на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. у справі № 910/8389/15-г господарського суду міста Києва за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Полтавської міжрайонної виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про зобов'язання вчинити дії та стягнення пені 314,50 грн. за участю представників:

позивача не з'явились;

відповідача не з'явились;

Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Полтавської міжрайонної виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" зобов'язати ПАТ "КБ "Надра" виконати платіжні документи від 29.01.2015 р., 30.01.2015 р. про перерахування коштів у сумі 42025,84 грн. з поточного рахунку № 25604140845003 та платіжні документи від 30.01.2015 р., 03.02.2015 р. про перерахування коштів у сумі 12581,57 грн. з поточного рахунку № 25603140845004 у ПАТ КБ "Надра" належних Полтавській міжрайонній виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, стягнути з ПАТ "КБ "Надра" пеню в розмірі 314,50 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору банківського рахунку № 99165 від 24.10.2011р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. (суддя Мандриченко О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 р. (колегія суддів у складі головуючого судді: Сулім В.В., суддів: Корсакова Г.В., Яковлєв М.Л.) позовні вимоги задоволено. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" перерахувати з рахунку Полтавської міжрайонної виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 25604140845003 грошові кошти в сумі 42025,84 грн. згідно платіжних документів № 229, 242, 235, 238, 232, 225, 223, 234, 226, 227, 220, 245, 236, 231, 230, 248 від 29.01.2015 р., № 250, 249 від 30.01.2015 р.; з рахунку № 25603140845004 грошові кошті в сумі 12516,57 грн. згідно платіжних документів № 1203 від 30.01.2015 р. та № 1204 від 03.02.2015р. на рахунки отримувачів, що зазначені в платіжних дорученнях. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Полтавської міжрайонної виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 314,50грн. пені. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3045грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. у справі № 910/8389/15-г скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Полтавською міжрайонною виконавчою дирекцією Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (відповідач) 24.10.2011 р. було укладено договір № 99165 банківського рахунку та договір № 99165/КБ про встановлення та обслуговування системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк", який є невід'ємною частиною договору № 99165 банківського рахунку.

Відповідно до п.1.1 договору банківського рахунку з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.02.2012 р., відповідач відкрив позивачу поточні рахунки № 25604140845003 та № 25603140845004 у національній валюті для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України і зобов'язався виконувати розпорядження позивача про перерахування відповідних сум з рахунків.

Пунктом 2.2.1 договору визначено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, крім випадків обмеження прав розпорядження коштами на Рахунку за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 2.3.3 договору ПАТ "КБ "Надра" зобов'язався своєчасно здійснювати розрахунково - касове обслуговування клієнта, у відповідності з чинним законодавством України. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта для здійснення операції та сплати відповідної комісії за РКО на момент подання розрахункових документів до банку, здійснювати списання коштів з рахунку в межах суми встановленого овердрафту, якщо це обумовлено окремо укладеним договором між клієнтом та банком, в іншому випадку повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою про причини повернення.

Договір укладений на невизначений строк та набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (п. 8.1 договору)

Відповідно до укладеного між сторонами договору про встановлення та обслуговування системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк" відповідач зобов'язався приймати по відповідних каналах зв'язку платіжні документи позивача, завірені електронним підписом і зашифровані за допомогою програмного забезпечення та ключових дискет, отриманих від відповідача (п. 2.22., п. 4.1.) Підписані електронним підписом, зашифровані та передані відповідачу з допомогою комплексу "Клієнт-Банк" електронні документи мають однакову юридичну силу з документами, оформленими на паперових носіях відповідно до чинного законодавства (п. 4.2.).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач передав відповідачу через систему "Клієнт-Банк" електронні платіжні документи на перерахування з рахунків позивача коштів, а саме: з рахунку № 25604140845003 в операційний час 29.01.2015 р. платіжні доручення №№ 229, 242, 235, 238, 232, 225, 223, 234, 226, 227, 220, 245, 236, 231, 230, 248 на загальну суму 36925,75грн. та в операційний час 30.01.2015 р. платіжні доручення №№ 250, 249 на загальну суму 5100,09 грн.; з рахунку № 25603140845004 в операційний час 30.01.2015 р. платіжне доручення № 1203 та в операційний час 03.02.2015 р. платіжне доручення № 1204 на загальну суму 12516,57 грн.

Вказані платіжні документи були залишені відповідачем без виконання.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.02.2015 р. № 83 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Надра" до категорії неплатоспроможних", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.02.2015 року прийнято рішення № 26 про запровадження з 06.02.2015 рік по 06.05.2015 рік тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Вирішуючи спір по суті, пославшись на ст. 173, абз.2 п.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 6, п.1 ч. 2 ст. 11, ст.ст. 525, 526, 530, ч.1 ст. 627,ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч.ч.1, 3 ст. 1066, ч.1 ст. 1067, ст. 1068 ЦКУ, п.1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п.п. 2.2.1, 2.3.3 договору, п.8 ч.1 ст. 2, п.16 ч.1 ст. 2, п.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність", постанову Правління Національного банку України від 05.02.2015 р. № 83, вказав про невиконання банком станом на час звернення до суду з даним позовом наданих позивачем платіжних доручень, запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ"Надра" не може перешкоджати здійсненню розрахунково-касових операцій позивача, позивач не є кредитором відповідача, а є клієнтом банку, оскільки просить здійснити виконання умов договору банківського рахунку та є власником грошових коштів, які є на його банківському рахунку, відповідач лише виконує розпорядження позивача щодо перерахування грошових коштів, вказав, що спірні платіжні доручення надані в період з 29.01.2015р. по 03.02.2015р., до запровадження тимчасової адміністрації, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, задовольнив їх, зобов'язав ПАТ "Комерційний банк "Надра" перерахувати з рахунку Полтавської міжрайонної виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 25604140845003 грошові кошти в сумі 42025,84 грн. згідно платіжних документів № 229, 242, 235, 238, 232, 225, 223, 234, 226, 227, 220, 245, 236, 231, 230, 248 від 29.01.2015 р., № 250, № 249 від 30.01.2015 р.; з рахунку № 25603140845004 грошові кошті в сумі 12516,57 грн. згідно платіжних документів № 1203 від 30.01.2015 р. та № 1204 від 03.02.2015 р. на рахунки отримувачів, що зазначені в платіжних дорученнях. Крім цього, пославшись на ч.1 ст. 549, ст.ст. 611, 1092 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 216, ст. 217, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, п.32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п.3.1 договору, вказав про прострочення відповідачем при виконанні умов договору банківського рахунку, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 314,50 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, задовольнив їх у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із вказаним висновком місцевого господарського суду та залишив без змін оскаржуване рішення. При цьому, суд апеляційної інстанції пославшись на п.4 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 р. № 4452-VІ, п.1.16 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. № 2 зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.09.2012 р. за № 1581/21893 (z1581-12) (далі - Положення № 2), вказав, що обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 цієї статті (зокрема, на задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час дії тимчасової адміністрації) не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо. Такі зобов'язання виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду, а саме Положення № 2.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Відповідно до пункту 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Частинами першою, другою та третьою статті 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За приписами ч.1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до пунктів 6, 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Наслідки запровадження тимчасової адміністрації регулюються статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідно до п. 1 ч. 5 якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

За приписами ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (яка була чинна на дату винесення оскаржуваних судових актів) з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Отже, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак у цьому випадку позивач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами, на якого поширюються обмеження встановлені п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015р. у справі № 910/5560/14.

Згідно зі ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Викладене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про не визнання позивача кредитором неплатоспроможного банку внаслідок неврахування судами попередніх інстанцій ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також про неправильність визначення судами попередніх інстанцій характеру зобов'язальних правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі на підставі договору банківського рахунку.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про зобов'язання відповідача виконати платіжні документи № 229, 242, 235, 238, 232, 225, 223, 234, 226, 227, 220, 245, 236, 231, 230, 248 від 29.01.2015 р., № 250, 249 від 30.01.2015р. про перерахування коштів у сумі 42025,84 грн. з поточного рахунку № 25604140845003 та платіжні документи від 30.01.2015 р. № 1203, 03.02.2015 р. № 1204 про перерахування коштів у сумі 12581,57 грн. з поточного рахунку № 25603140845004 на рахунки отримувачів, що зазначені в платіжних дорученнях є майновими вимогами кредитора щодо розпорядження належними йому коштами, а тому виконання зазначених операцій банком обмежується положеннями пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не було враховано судами попередніх інстанцій.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що обов'язок перерахування коштів виник у відповідача до введення тимчасової адміністрації не спростовують необхідності дотримання банком вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) під час здійснення тимчасової адміністрації, яка була введена на момент звернення позивача до суду з даним позовом.

Посилання суду апеляційної інстанції на п.4 ч.6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким передбачені виключення щодо зобов'язань банку з виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо з обмежень встановлених п.1 ч.5 ст. 36 вказаного закону, в обґрунтування залишення без змін рішення суду є невірним, оскільки положення запроваджені цією нормою матеріального права не розповсюджують свою дію на спірні правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі. Цією нормою права визначено здійснення під час тимчасової адміністрації виплат фізичним особам аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю тощо, на рахунки яких надійшли кошти зазначеного призначення. Про що зазначено і в п.1.16 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 р. за № 1581/21893 (z1581-12) (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваних судових актів), в якому вказано, що зобов'язання банку перед фізичними особами з виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо виконуються банком протягом тимчасової адміністрації в межах суми коштів, що надійшли на рахунки фізичних осіб з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку. Водночас, в цьому пункті розділу ІІІ названого Положення визначено здійснення цих виплат банком в межах його фінансових можливостей після виплати зарплати (із сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

Разом з тим, задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 314,50 грн. нарахованої до введення тимчасової адміністрації за несвоєчасне зарахування (списання) з рахунку суми переказу з вини банку є невірним внаслідок неврахування судами попередніх інстанцій положень визначених статтями 46, 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки наведеними нормами встановлено спеціальний порядок здійснення ліквідації банку, що унеможливлює задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та визначеної черговості.

Враховуючи вищевикладене висновки судів попередніх інстанцій про задоволення заявлених позовних вимог є невірними внаслідок неправильного застосування вищенаведених норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

За приписами ч.1 ст. 111 -10 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення місцевого суду чи постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування судами цих інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, на підставі п.2 ч.1 ст. 111-9 та ч.1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. у справі № 910/8389/15-г підлягають скасуванню, як такі що прийняті з порушенням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.