головуючого суддів Кота О.В., Кочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 908/1327/15-г господарського суду Запорізької області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" до приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" про стягнення 246 055,10 грн за участю представників сторін:

від позивача: Філатова О.Б., дов. від 01.09.2015

від відповідача: не з'явилися

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті" звернулося до господарського суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" про стягнення 246 055,10 грн, з яких: 160 392,96 грн - сума заборгованості, 36 552,02 грн - сума пені, 44 456,53 грн - сума інфляційних втрат, 4 653,59 - сума трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару за договором на придбання сировинних, паливо-енергетичних чи матеріально-технічних ресурсів № 243 від 01.10.2013, укладеним між сторонами у справі.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.04.2015 (суддя Корсун В.Л.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" на користь ТОВ "Трініті" 160 392,96 грн основного боргу, 14 712,21 грн пені, 4 653,59 грн 3% річних, 44 456,53 грн індексу інфляції та 4 484,31 грн судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення сум основного боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних є обґрунтованими, оскільки відповідач договірні зобов'язання з повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару не виконав, розмір основної заборгованості підтверджено наявними у справі доказами, а докази добровільної сплати спірної суми заборгованості відповідачем не надано, наданий позивачем розрахунок вказаних сум є вірним та обґрунтованим.

Крім того, суд здійснив власний розрахунок пені за шість місяців з моменту порушення відповідачем зобов'язання у відповідності до положень ч.6 ст. 232 ЦК України та у зв'язку з цим задовольнив позовні вимоги про стягнення пені частково.

Постановою Донецької апеляційного господарського суду від 08.07.2015 (склад колегії суддів: Колядко Т.М. - головуючий, Татенко В.М., Скакун О.А.) апеляційну скаргу ПАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" задоволено. Рішення господарського суду Запорізької області від 08.04.2015 скасовано. Провадження у справі № 908/1327/15-г припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з тим, що в укладеному між сторонами договорі № 243 від 01.10.2013 існує третейське застереження про розгляд спорів у Постійно діючому Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група". Стягнуто з ТОВ "Трініті" на користь ПАТ "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 460,55 грн.

В касаційній скарзі ТОВ "Трініті" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 01.10.2013 між приватним акціонерним товариством "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" (покупець, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Трініті" (постачальник, позивач) укладено договір на придбання сировинних, паливо-енергетичних чи матеріально-технічних ресурсів № 243 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити засоби індивідуального захисту на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.п. 10.3., 10.4. договору останній вступає в дію з 01.10.2013 та діє до 01.10.2015. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань по цьому договору.

В пункті 9.2. договору передбачено, що якщо спори та розбіжності, що виникли у зв'язку з даним договором чи його укладенням, порушенням, розірванням, недійсності, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється в Постійно діючому Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" відповідно до регламенту вказаного суду. Рішення Регіонального Третейського суду є кінцевим та обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами в строки вказані у рішенні суду.

Частиною другою статті 1 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного Закону юридичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з ч.ч. 1, 6, 9 ст. 12 зазначеного Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Частиною другою статті 12 ГПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Врахувавши наведені норми закону, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що в укладеному між сторонами договорі № 243 від 01.10.2013, зокрема в п. 9.2. договору, існує третейська угода про розгляд спорів у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група". Як вірно встановлено апеляційним господарським судом зазначена третейська угода є чинною, докази визнання її недійсною в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України встановлено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Норми Цивільного кодексу України (435-15) визначають що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

За правилами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Уклавши з відповідачем договір № 243 від 01.10.2013, позивач фактично погодився з передбаченим в ньому порядком вирішення спорів в третейському суді (пункти 9.1., 9.2. договору).

Відповідно до п. 4.2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК (1798-12) . Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то:,

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення господарського суду Запорізької області у даній справі від 08.04.2015 було прийнято місцевим господарським судом за відсутності представника відповідача, без з'ясування позиції останнього щодо позовних вимог та без з'ясування думки сторін з приводу наявної в договорі № 243 від 01.10.2013 третейської угоди, про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

Відповідач у справі в апеляційній скарзі вказав на наявну в договорі № 243 від 01.10.2013 третейську угоду та наполягав на розгляді спору в третейському суді, у зв'язку з чим просив припинити провадження у даній справі.

Встановивши, що між сторонами у справі була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного в .п 9.2. договору, про передачу спорів за даним договором на вирішення Постійно діючого Третейського суду України при Асоціації "Регіональна правова група", апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що така форма третейського застереження відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди" (1701-15) , є однією з умов укладеного сторонами договору № 209 від 01.10.2013 та може бути виконана сторонами. При цьому, одна сторона за договором - ПАТ "ЦЗФ "Колосниківська" наполягає на вирішенні спору саме третейським судом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з укладенням сторонами угоди про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Враховуючи викладене, прийнята апеляційним господарським судом постанова, якою було скасовано рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог у даній справі, відповідає матеріалам справи та вимогам закону, підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі 908/1327/15-г - без змін.