Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Владимиренко С.В.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

агрофірми "Хоружівка"

на рішення господарського суду Сумської області

від 17.03.2015 року

на постанову Харківського апеляційного господарського

суду від 09.06.2015 року

у справі № 920/213/15

господарського суду Сумської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Діома Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

агрофірми "Хоружівка"

про стягнення коштів

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - Дубяги Н.Я.

В лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діома Агро" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" про стягнення 1 866 752 грн. основного боргу, 18 616,38 грн. процентів, нарахованих на підставі статті 1048 ЦК України, 3 % річних в сумі 3 989,22 грн., 56 002,56 грн. інфляційних витрат та витрат по сплаті судового збору, внаслідок неналежного та несвоєчасного виконання останньою своїх зобов'язань щодо повернення грошових коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 2 від 20.12.2013 р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року (суддя Зражевський Ю.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року (судді: Івакіна В.О., Бондаренко В.П., Черленяк М.І.), позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ агрофірми "Хоружівка" на користь ТОВ "Діома Агро" 1 866 752 грн. основного боргу, 3 % річних в сумі 3 989,22 грн., 56 002,56 грн. інфляційних, 39 617,21 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ агрофірма "Хоружівка", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині стягнення 56 002,56 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 3 989,22 грн. При цьому, скаржник послався на те, що умовами вищевказаного договору не передбачено нарахування процентів або надання інших видів компенсацій, як плати за користування коштами.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.12.2013 року між ТОВ "Діома Агро" (позикодавець) та ТОВ агрофірмою "Хоружівка" (позичальник) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 2, згідно якого позикодавець надав позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу в сумі 2 395 500 грн., яку останній зобов'язався повернути шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку в строк до 31.12.2014 року в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Проте, позичальник, в порушення умов договору, покладені на нього обов"язки щодо своєчасного та в повному обсязі повернення суми отриманої фінансової допомоги не виконав, повернувши кошти лише в розмірі 528248 грн., внаслідок чого у ТОВ агрофірми "Хоружівка" перед ТОВ "Діома Агро" утворилась заборгованість у розмірі 1 866 752 грн.

В пункті 1.2. цього договору сторони домовились про те, що поворотна фінансова допомога - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до цього договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій, як плати за користування такими коштами.

Позовні вимоги обгрунтовані несплатою відповідачем решти суми позичених коштів у заявленому розмірі. Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 18 616,38 грн. процентів, нарахованих на підставі статті 1048 ЦК України, 3 % річних у розмірі 3 989,22 грн., 56 002,56 грн. інфляційних витрат.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В силу статті 530 цього ж Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статями 599, 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статей 525, 526 цього ж Кодексу зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, вказав на порушення відповідачем умов договору щодо своєчасного повернення позиченого розміру грошових коштів, а тому сума заборгованості у розмірі 1 866 752 грн. підлягає стягненню у примусовому порядку. При цьому суд врахував визнання відповідачем позовних вимог щодо стягнення з нього основного боргу.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 18 616,38 грн. процентів, нарахованих на підставі статті 1048 ЦК України за період з 01.01.2015 р. по 26.01.2015 р., з посиланням на наявність письмової домовленості з цього приводу, викладеної в пункті 1.2. договору, щодо не нарахування процентів.

Вказані позовні вимоги не є предметом оскарження в суді касаційної інстанції.

Водночас, судом першої й апеляційної інстанцій задоволено заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат у сумі 56002,56 грн. та 3 % річних у розмірі 3 989,22 грн., нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

При цьому, при вирішенні цих позовних вимог суди виходили з наступного.

Згідно статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 625 цього ж Кодексу передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначені норми матеріального права та факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення фінансової допомоги у визначений договором строк, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги №2 від 20.12.2013 р.

В пунктах 4.1., 6.1. - 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) зазначено, що: "Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.".

З огляду на доведення позивачем факту несвоєчасного повернення відповідачем суми грошових коштів, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3 % річних у заявлених розмірах.

Відтак, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо неправильності нарахування інфляційних витрат та 3 % річних, зважаючи на домовленість сторін, викладену в пункті 1.2. договору про не нарахування процентів або надання інших видів компенсацій, як плати за користування такими коштами, правильно спростовані судами попередніх інстанцій з посиланням на те, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто положення частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111-5 - 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року у справі № 920/213/15 залишити без змін.