головуючого суддів: Демидової А.М., Акулової Н.В. (доповідач), Шевчук С.Р. розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року у справі № 910/3380/15-г господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до відповідача Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 71 161,93 грн.

За участю представників:

від позивача: Овдіна Ю.Б. (дов.№ 2-262 від 29.12.2014 року);

від відповідача: Шерега І.П. (дов. № 27-У від 26.12.2014 року);

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. у справі № 910/3380/15-г (суддя: Ярмак О.М.) позов задоволено частково, стягнуто з ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 31 491,02 грн. основного боргу, 7 868,05 грн. інфляційних втрат, 2 728,07 грн. 3% річних, 1 080,54 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року у справі № 910/3380/15-г (судді: Дикунська С.А., Алданова С.О., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. у справі № 910/3380/15-г залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані наявністю правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року по справі № 910/3380/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.07.2010 р. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є ПАТ "Укртрансгаз" (продавцем) та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (покупцем) укладено Договір № 169-К купівлі-продажу товару, відповідно до предмету якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити запасні частини до автомобілів, згідно специфікації. (п.1.1. Договору).

Загальна сума Договору складає 31 491,02 грн. (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.п. 4.2, 4.3 Договору продавець зобов'язаний передати товар покупцю у повному обсязі протягом 10-ти календарних днів з дати укладення Договору. Право власності на товар переходить до покупця після підписання відповідної видаткової накладної.

Протягом 10 днів після передачі товару згідно п.4.1 Договору продавець надає покупцю на підписання Акт прийому-передачі (п. 4.7 Договору).

Пунктами 5.1, 5.2 договору встановлено, що покупець проводить оплату товару на умовах відстрочки платежу на підставі виставлених продавцем рахунків. Оплата за товар проводиться покупцем на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у Договорі, протягом 60 банківських днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку, який продавець оформлює згідно підписаного сторонами акту прийому-передачі, видаткової накладної (асортимент, кількість та вартість товару, зазначеного у рахунку повинні відповідати асортименту, кількості та вартості товару, зазначених у відповідній підписаній сторонами накладній). Продавець надає рахунок покупцю протягом 5 банківських днів після підписання акту прийому-передачі.

Згідно п. 9.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 року.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ч.1 до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив обумовлений товар вартістю 31 491,02 грн., про що сторонами складено та підписано видаткову накладну № 08-07 від 30.07.1010 р. на суму 31 491,02 грн.; позивачем доказів надання відповідачу рахунку-фактури для оплати товару по видатковій накладній № 08-07 від 30.07.2010 р. на суму 31 491,02 грн. до матеріалів справи не подано.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що борг відповідача перед позивачем за поставлений товар за Договором на підставі згаданої накладної на суму 31 491,02 грн. є підтвердженим та не спростованим відповідачем, оскільки видаткова накладна в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) є первинним обліковим документом, фіксує факт здійснення господарської операції та є безумовною підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, відтак строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України правилами, тобто з наступного дня після одержання товару. В даному випадку обов'язок виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару виник 31.07.2010 р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статей 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відмовляючи в застосуванні строку позовної давності, суди попередніх інстанцій посилалися на складений сторонами 14.10.2013 р. (в межах строку давності) акт звірки взаєморозрахунків та довідку про дебіторську заборгованість по ДП "Укравтогаз" РВУ "Київавтогаз" станом на 02.03.2015 року на загальну суму 1 091 584,19 грн., до якого включено й борг за Договором в сумі 31 491,02 грн.

Судами зазначено, що акт підписано сторонами спору, з боку покупця (відповідача) - головним бухгалтером, відтак строк позовної давності для пред'явлення позову станом на день звернення до суду з позовом не пропущено.

Частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 31 491,02 грн. основного боргу, 7 868,05 грн. інфляційних втрат, 2 728,07 грн. 3% річних, 1 080,54 грн. судового збору суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується борг відповідача перед позивачем за поставлений товар на загальну суму 31 491,02 грн.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що вони не вважають ненадання рахунку-фактури відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України, як і простроченням кредитора на підставі ст. 613 ЦК України. Оскільки накладна є первинним обліковим документом згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та фіксує факт здійснення господарської операції й є підставою виникнення обов'язку щодо проведення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України правилами, відтак прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цю продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї тощо.

В частині стягнення з відповідача пені за період з 10.08.2010 р. по 02.02.2015 р. судами зазначено, що згідно ч. 6 ст. 232 ГК України право на нарахування пені у позивача виникло за період з 31.07.2010 р. по 31.01.2011 р. на суму 2 486,93 грн., в задоволенні якої необхідно відмовити за строком позовної давності.

Відмовляючи в позові в частині вимог про стягнення штрафу в порядку ст. 231 ГК України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки санкції на підставі ст. 231 ГК України є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).

Оскільки відповідачем порушено строк по сплаті поставленої продукції, суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, проте встановили, що позивачем їх нараховано неправильно, а тому дійшли висновку, що такі підлягають перерахунку та мають бути задоволеними в межах строку позовної давності, а саме за період з 12.02.2012 р. по 31.12.2014 року. За розрахунком суду інфляційні втрати складають 7 868,05 грн., 3% річних - 2 728,07 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої постанови апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 , 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року у справі № 910/3380/15-г залишити без змін.