розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року у справі № 908/575/15-г господарського суду Запорізької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю представників:

Позивача: Студенніков Д.М., дов. № 23-12/14-1 від 23.12.2014 року,

Відповідача: не з'явився.

Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю "Райффайзен Лiзинг Аваль" (далі - ТОВ "Райффайзен Лiзинг Аваль", Позивач) звернулось до господарського суду Запорiзької області з позовом до Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Шляхове будівництво "Альтком" (далі - ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком", Відповідач) про витребування з чужого незаконного володiння майна, а саме - тандемного катка HD 110 фірми НАММ з кабіною, системою опалення, системою зовнішнього освітлення, проблисковим маячком, серійний номер Н1810275.

Рішенням господарського суду Запорiзької області від 14.04.2015 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду 06.07.2015 року, позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, а саме - витребувано з незаконного володіння ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" та передано ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" тандемний каток HD 110 фірми НАММ з кабіною, системою опалення, системою зовнішнього освітлення, проблисковим маячком, серійний номер Н1810275 та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 6830,15 грн. судового збору.

У поданій касаційній скарзі, ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 11, 252, 395, 398, 759, 763, 764, 806, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст.ст. 33, 43 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), ст.ст. 1, 6, 10, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" (далі - ЗУ "Про фінансовий лізинг"), ст.ст. 42, 43, 47, 32- 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ), просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У поданому до суду касаційної інстанції письмовому клопотанні, ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком", посилаючись на те, що майно, з приводу якого виник спір, знаходиться на території проведення антитерористичної операції, у зв'язку з чим, він не може здійснювати свої повноваження щодо цього майна, просив припинити провадження у даній справі.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів не вбачає достатніх правових підстав для припинення провадження у даній справі, у зв'язку з чим, відмовила у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представника Позивача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.03.2007 року між ТОВ "Райффайзен Лiзинг Аваль" (Лiзингодавець) та ТОВ "Шляхове будiвництво "Альтком" (Лiзиногоодержувач), iменованi разом "сторони", а кожне окремо "сторона" уклали цей Договiр фінансового лізингу (оренди) № L383-03/07 (надалі -Договір), згідно п. 1.1. якого Лiзингодавець на пiдставi договору купiвлi-продажу (поставки) (надалi - договiр "купiвлi-продажу") зобов'язався придбати у свою власнiсть i передати на умовах фiнансового лiзингу, без надання послуг з управлiння та технiчної експлуатацiї, у володiння та користування протягом усього строку лiзингу за плату (лiзинговi платежi) майно, найменування, технiчний опис, модель, рiк випуску, цiна одиницi, кiлькiсть i загальна вартiсть якого зазначаються в специфiкацiї (додаток № 2 до цього Договору) (надалi - "предмет лiзингу"), а Лiзингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лiзингу та сплачувати лiзинговi платежi на умовах цього Договору.

Згідно п.п. 1.2., 1.3. Договору, строк лiзингу складається з перiодiв лiзингу, зазначених в графiку платежiв (додаток № 1 до Договору) (надалi - "графiк"), та не може бути менше одного року. Предмет лiзингу передаеться Лiзингоодержувачу для використання у його господарськiй дiяльностi.

При цьому, в п. 8.2.1. Додатку № 4 до Договору сторони також погодили, що Лізингоодержувач має право використовувати предмет лізингу протягом строку лізингу.

Відповідно до п.п. 3.1. - 3.3. Договору вартiсть предмета лiзингу становить 576777,95 грн., у тому числi ПДВ 20% у розмірі 96129,66 грн. Пiсля проведення фактичної передачi предмета лiзингу Лiзингоодержувачу, вартiсть предмета лiзингу може бути збiльшена, якщо на момент проведення повного розрахунку Лiзингодавця з продавцем за придбання предмета лiзингу, Лiзингодавець оплатив йому суму, яка перевищує загальну вартiсть предмета лiзингу на момент укладання договору (вказану в п. 3.1. Договору). В цьому випадку Лiзингодавець складає новий графiк та направляе його Лiзингоодержувачу, змiнений за приписами цього пункту графiк приймається до виконання Лiзингоодержувачем у безспiрному порядку. Викупна вартiсть предмета лiзингу становить 5767,78 грн., у тому числi ПДВ 20% у розмірі 961,30 грн.

Порядок розрахунків визначений у роздiлi 4 Договору та здiснюється Лiзиногоодержувачем в нацiональнiй валютi України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштiв на рахунок Лiзингодавця. Лiзиногоодержувач здiйснює платежi вiдповiдно до графiку з коригування їх загальної вартостi на змiну курсу НБУ для Євро за правилами, наведеними в п. 3 графiку (п. 4.7. Договору).

Також, у специфікації (Додаток № 2 до Договору) сторони визначили, що предметом лізингу є тандемний каток HD 110 фірми НАММ з кабіною, системою опалення, системою зовнішнього освітлення, проблисковим маячком, серiйний номер Н1810275.

Згідно п. 8.1. Договору, він набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати Лiзингоодержувачем авансового лiзингового платежу згiдно графiку i дiє до повного виконання сторонами своїх обов'язкiв за цим Договором.

При цьому, у Додатку № 1 до Договору сторони погодили графік лізингових платежів, а 16.08.2007 року між сторонами було укладено акт приймання-передачі предмета лізингу.

В наступному, Додатковою угодою від 04.05.2011 року про внесення змін до Договору сторони змінили графік платежів і визначили, що період лізингу та лізингових платежів становить з вересня 2007 року по серпень 2012 року, а Лізингоодержувач, крім того, визнав наявну у нього перед Лізингодавцем прострочену заборгованість по лізингових платежах та зобов'язався погасити таку у розмірах та строки, визначені сторонами у цій угоді. Розміри заборгованості і строки оплати наведені в таблиці даної Додаткової угоди.

Крім того, Додатковою угодою від 28.02.2014 року сторони встановили, що Лізингоодержувач визнає наявність перед Лізингодавцем простроченої заборгованості по лізингових платежах і зобов'язується погасити її у розмірі та строк, визначений сторонами у цій угоді. Розмір заборгованості та строки оплати наведені в таблиці даної Додаткової угоди.

При цьому, згідно п. 1.3. Додаткової угоди від 28.02.2014 року виконання зобов'язань/боргових зобов'язань за Договором було відстрочено, з кінцевою датою виконання Лізингоодержувачем зобов'язань до 30.09.2014 року.

Судами також встановлено, що Відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконував і станом на дату звернення з даним позовом до суду його заборгованість перед Позивачем по лізингових платежах становить 341507,26 грн., тоді як сам предмет лiзингу перебуває у користуванні Відповідача.

Вимогами ТОВ "Райффайзен Лiзинг Аваль" у даній справі, які заявлені до ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком", є витребування у з чужого незаконного володiння майна, а саме - тандемного катка HD 110 фірми НАММ з кабіною, системою опалення, системою зовнішнього освітлення, проблисковим маячком, серійний номер Н1810275, з посиланням на положення ст.ст. 15, 16, 193, 316, 317, 319, 321, 387, 391, 400, 509, 806, 1212 ЦК України, ст.ст. 10, 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг", умови Договору фінансового лізингу (оренди) № L383-03/07 від 22.03.2007 року та Додаткових угод до нього, а також на несплату Відповідачем лізингових платежів та неповернення предмету лізингу по закінченню строку його дії.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, з посиланням на ст.ст. 14, 387, 399, 509, 526, 530, 629, 806 ЦК України, ст.ст. 175, 193 ГК України, ст. 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг", встановивши наявність у Відповідача перед Позивачем заборгованості по оплаті лізингових платежів у розмірі 341507,26 грн., яка на час пред'явлення даного позову до суду погашена не була, тоді як сам предмет лізингу не був повернутий Позивачу та продовжує перебувати у користуванні Відповідача, дійшов висновку про обґрунтованість доводів Позивача та - про наявність правових підстав для задоволення даного позову.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, вказаним вимогам судові рішення у даній справі у повній мірі не відповідають, у зв'язку з наступним.

Згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, згідно приписів ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст.ст. 188, 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо договорів, як однієї з підстав виникнення господарського зобов'язання і, зокрема, фінансового лізингу, то відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона, лізингодавець, передає або зобов'язується передати другій стороні, лізингоодержувачеві, у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця, постачальника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату, лізингові платежі. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, оренду, з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Крім того, відповідно до положень ст. 1 ЗУ "Про фінансовий лізинг", яка встановлює особливості окремої форми непрямого виду лізингу, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця, постачальника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату, лізингові платежі.

При цьому, згідно ст. 6 ЗУ "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору фінансового лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Разом з тим, главою 24 ЦК України (435-15) передбачені підстави набуття права власності.

Зокрема, згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

При цьому, у главі 29 ЦК України (435-15) встановлені загальні засади захисту права власності.

Так, згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Крім того, статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а згідно статті 391 цього ж Кодексу, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В даному випадку, як зазначалось вище, за договором фінансового лізингу (оренди) № L383-03/07 від 22.03.2007 року Позивач (Лізингодавець) зобов'язався (п. 1.1. Договору) на підставі договору купiвлi-продажу придбати у свою власнiсть i передати на умовах фiнансового лiзингу, без надання послуг з управлiння та технiчної експлуатацiї, у володiння та користування протягом усього строку лiзингу за плату (лiзинговi платежi) майно - предмет лізингу (найменування, технiчний опис, модель, рiк випуску, цiна одиницi, кiлькiсть i загальна вартiсть якого зазначаються в специфiкацiї - Додатку № 2 до цього Договору), а Відповідач (Лiзингоодержувач) зобов'язався прийняти предмет лiзингу та сплачувати лiзинговi платежi на умовах цього Договору.

Додатковою угодою від 28.02.2014 року (п. 1.3.) виконання зобов'язань/боргових зобов'язань за Договором було відстрочено, з кінцевою датою виконання Лізингоодержувачем зобов'язань - до 30.09.2014 року.

При цьому, умовами Договору передбачалась можливість його дострокового розірвання, зокрема у випадку несплати лізингового платежу (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати більше 30 днів (п. 6.1.2. Договору).

Таким чином, на момент звернення з даним позовом до суду, як це було встановлено судами попередніх інстанцій, зобов'язання за Договором сторонами і, зокрема, Відповідачем, виконані не були, тоді як даних про розірвання вказаного Договору у зв'язку з порушенням його умов, у тому числі - з підстав, передбачених його пунктом 6.1.2., в матеріалах справи немає, а відтак слід вважати, що Договір фінансового лізингу (оренди) № L383-03/07 від 22.03.2007 року на час вирішення даного спору, є діючим.

З огляду на таке, вважати, що Відповідач володіє спірним рухомим майном незаконно, без відповідної на те правової підстави, у даному випадку достатніх підстав немає, тоді як за приписами згаданої ст. 387 ЦК України, на яку посилався Позивач в якості обґрунтування його позовних вимог, саме таке заволодіння майном передбачає можливість способу захисту порушеного права, обраного його власником.

Незважаючи на це, суд першої інстанції, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лiзинг Аваль", в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не проаналізував у повній мірі, як умов укладеного між сторонами Договору, зокрема, щодо умов розрахунку, відповідальності сторін при порушенні зобов'язань за цією угодою і підстав для її дострокового розірвання, та дотримання (виконання) таких умов, так і не врахував належним чином відповідних положень ЦК України (435-15) , ЗУ "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , та конкретних обставин справи.

Зокрема, встановивши наявність заборгованості за Договором та задовольняючи позов у даній справі, суд першої інстанції не врахував положень ст. 6 ЗУ "Про фінансовий лізинг" про істотні умови договору фінансового лізингу та їх дотримання сторонами, не надав у зв'язку з цим належної правової оцінки обставинам справи щодо розміру заборгованості, частини сплачених Лізингоодержувачем коштів з лізингових платежів, та дотримання останнім процедури повернення майна Лізингодавцю у випадку його прострочення.

При цьому, задовольняючи позов про витребування майна з чужого незаконного володіння з посиланням тільки на те, що термін виконання розрахунків за Додатковою угодою від 28.02.2014 року, які було встановлено до 30.09.2014 року, Відповідачем належним чином виконано не було, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення даного позову про витребування майна - предмету лізингу та передачу його Позивачу, не врахувавши при цьому, як умов самого Договору, що передбачені, зокрема, у його п. 8.1., та у Додаткових угодах до нього, якими встановлювались нові терміни виконання зобов'язань, так і приписів ст.ст. 386, 387, 391 ЦК України, в контексті правильного вирішення даного спору.

Водночас, суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 ГПК України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, всупереч ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, не приділив у повній мірі та належним чином уваги вищезазначеним обставинам справи і правильному застосуванню до спірних відносин норм матеріального права, а пославшись тільки на наявність у Відповідача боргу перед Позивачем, дійшов передчасних та неправильних висновків про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року та рішення господарського суду Запорізької області від 14.04.2015 року у справі № 908/575/15-г скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області в іншому складі суду.