головуючого Євсікова О.О., суддів: Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В. розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 910/3236/15-г Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" про стягнення 458 893,18 грн. за участю представників сторін від позивача: Васійчук Л.Ф. від відповідача: Литвиненко С.О.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" про стягнення 366708,66 грн. основного боргу за договором № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010, 14015,30 грн. пені, 33064,06 грн. 3% річних, 19435,56 грн. інфляційних втрат, 25669,60 грн. штрафу 7% з простроченої суми.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 (суддя Ярмак О.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 (колегія суддів у складі: Куксов В.В., Гончаров С.А., Руденко М.А.), позов задоволено в частині стягнення з відповідача на користь позивача 366708,66 грн. основного боргу, 19229,60 грн. 3% річних, а в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач у своєму відзиві заперечив проти доводів, викладених у касаційній скарзі, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30.09.2010 між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз "України" (продавець), правонаступником якого є позивач, та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (покупець) укладено договір поставки № Д-1111-73/182-Д (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити у зумовлені строки покупцеві продукцію, а покупець - прийняти та оплатити на умовах даного договору товар, асортимент, кількість, ціна за одиницю якого визначена сторонами у специфікації до Договору.

У п. 2.1 Договору сторонами погоджено, що оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100% вартості обладнання відповідно до умов п. 6.3 даного Договору на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Згідно з п. 6.3 Договору оплата здійснюється після поставки товару, що постачається за даним договором, у розмірі його вартості.

На виконання умов договору позивач поставив обумовлений товар вартістю 366708,66 грн., про що сторонами складено та підписано накладну № 64 від 30.09.2010 на суму 366708,66 грн. Однак відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого товару не виконав.

У зв'язку з викладеними обставинами позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі щодо стягнення 366708,66 грн. основного боргу, 14015,30 грн. пені, 33064,06 грн. 3% річних, 19435,56 грн. інфляційних втрат, 25669,60 грн. штрафу 7% з простроченої суми.

Відповідач обставини відсутності оплати отриманої ним продукції на суму 366708,66 грн. не заперечив, але посилався на обставини ненадходження до нього рахунку-фактури щодо оплати спірної суми, тоді як видаткова накладна є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарську операцію та не є підставою для здійснення оплати. Також відповідач заявою від 10.03.2015 заявив про пропуск позивачем строку позовної давності, який сплинув 12.11.2013.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Вказана норма кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема: у вигляді штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; та у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.

У силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений наведеною нормою, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позовна давність визначена у ст. 256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки. Втім, згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю; зокрема, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до положень ст.ст. 261, 267 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас ст. 264 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 за № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) роз'яснив, що правила переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (п. 4.4).

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належать, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності (пп. 4.4.1).

Встановивши обставини поставки позивачем відповідачу за Договором товару на суму 366708,66 грн. за накладною № 64 від 30.09.2010, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про виникнення у відповідача обов'язку оплатити отриманий товар відповідно до умов Договору протягом 30 робочих днів з дня надходження товару. Зважаючи на невиконання відповідачем вказаного обов'язку до 10.11.2010, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли по суті правильного висновку про порушення прав позивача, які підлягають захисту.

Суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про ненадходження до нього рахунку-фактури щодо сплати спірної суми заборгованості, оскільки рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тобто наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар (постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405). До того ж умовами Договору настання строку оплати вартості отриманого товару за видатковою накладною не пов'язане з фактом отримання чи неотримання відповідачем рахунку-фактури.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 366708,66 грн. основного боргу, 19229,60 грн. 3% річних, суди першої та апеляційної інстанцій відхилили доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, який сплинув 12.11.2013.

Суди встановили, що відповідач звернувся з позовом у даній справі 13.02.2015, однак 30.09.2013 (у межах трирічного строку позовної давності) сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 1106612,92 грн., який включає борг за Договором на суму 366708,66 грн. Вказаний акт з боку відповідача підписаний бухгалтером ОСОБА_9 та скріплений печаткою підприємства.

За висновком судів першої та апеляційної інстанцій, підписання відповідачем вказаного акта свідчить про визнання ним своєї заборгованості перед кредитором на вказану в акті суму, а тому перебіг строку позовної давності було перервано.

Проте всупереч вимогам ст.ст. 84, 105 ГПК України у мотивувальних частинах судових рішень першої та апеляційної інстанцій не вказано, з яких підстав суди дійшли висновку, що вищевказаний акт звірки підтверджує визнання відповідачем боргу саме за Договором поставки № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010 з урахуванням наведеного в акті переліку договорів. Також суди не зазначили, з яких підстав вони дійшли висновку про дату підписання зазначеного акту.

Вказані обставини є суттєвими для вирішення даного спору з огляду на те, що до дій, які свідчать про визнання боргу, може належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості саме в тій сумі, щодо якої виник спір.

Також суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обставини підписання вказаного вище акту звірки уповноваженою на це посадовою особою боржника відповідно до вимог ст. 92 ЦК України, яка передбачає набуття і здійснення юридичною особою цивільних прав та обов'язків через свої органи, а також представництво юридичної особи відповідними особами на підставі установчих документів та закону.

Щодо вказаного питання суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність повноважень на підписання відповідних документів у бухгалтера як особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку тощо, з урахуванням відсутності вимог підписання такого акту керівниками підприємств.

Однак суди як першої, так і апеляційної інстанції при вирішенні даного спору не з'ясували, чи є головний бухгалтер ОСОБА_9, що підписав відповідний акт звірки, уповноваженою посадовою особою саме Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України". З огляду на відсутність дослідження вказаних обставин висновок судів про наявність повноважень на підписання акту звірки у вказаної особи від імені відповідача у справі є передчасним.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даного спору вимог ст.ст. 43, 47, 43, 86, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи. Тобто оскаржувані судові рішення не повністю відповідають нормам матеріального і процесуального права, а відтак підлягають скасуванню, у тому числі щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу, які є похідними від позовних вимог про стягнення заборгованості, щодо яких судами не встановлено усі суттєві обставини.

Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки наданих сторонами у справі доказів, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 910/3236/15-г скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.