головуючого судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Бондаря С.В., судді Вовка І.В., за участю представників сторін від позивача Гуляєва С.В., Кутиркіна А.А., від відповідача Дегтярьова Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року у справі № 910/12039/14 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі" про врегулювання розбіжностей

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі" (надалі - ТОВ "Глобал Енерджі", відповідач) про врегулювання переддоговірного спору, що виник між сторонами при укладенні договору від 23.04.2014 року № 583-14 про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією.

Відповідач позов не визнавав, просив припинити провадження у справі, посилаючись на те, що позивач вчасно не передав переддоговірний спір на вирішення суду, а тому пропозиції відповідача вважаються прийнятими.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 року, в позові відмовлено повністю у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача, який при повторному зверненні з позовною заявою (після усунення порушення) пропустив двадцятиденний строк передачі до суду розбіжностей щодо умов договору, що залишилися неврегульованими. Суд дійшов висновку, що в цьому випадку пропозиції постачальника електричної енергії за нерегульованим (відповідача у справі) тарифом вважаються прийнятими.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2014 року № 910/12039/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 року скасовано, а справу № 910/12039/14 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Скасовуючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України вказав на помилковість висновків судів про те, що ПАТ "Київенерго" пропущений строк на передачу спору на розгляд суду, і пропозиції ТОВ "Глобал Енерджі" вважаються прийнятими ПАТ "Київенерго", оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач вперше звернувся до суду 04.06.2014 року, тобто в межах двадцятиденного строку, встановленого для передачі до суду розбіжностей щодо умов договору, і вчасно заявив про неприйняття пропозицій відповідача, а відтак переддоговірний спір має бути вирішений судом.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 року (судді: Бондаренко Г.П. (доповідач), Паламар П.І., Сташків Р.Б.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року (судді: Тищенко А.І. (доповідач), Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 року було скасовано та прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, визнавши договір № 583-14 від 23.04.2014 року укладеним з урахуванням положень протоколу розбіжностей в редакція, затверджених судом.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 4-2, п. 7 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) та незастосування норм ст.ст. 7, 627 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ), положення постанови НКРЕ від 19.10.2005 року № 934 (v0934227-05) "Про схвалення примірного договору на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією", п.п. 3.27, 3.35 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 року № 28 (z0417-96) , п.п. 3.3.5, 3.9.3 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ від 13.06.1996 року № 15/1 (z0433-96) , п.п. 5, 6 Порядку доступу постачальників електричної енергії за нерегульованим тарифом до місцевих (локальних) електричних мереж, затверджених постановою НКРЕ від 29.10.2010 року № 1421 (z1146-10) , просить скасувати прийняті у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, обговоривши та розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, а судові рішення - скасувати з направленням справи на новий розгляд, з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ПАТ "Київенерго" є суб'єктом, що займає монопольне становище на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами на території міста Києва та Київської області відповідно до постанови НКРЕ від 05.05.2011 року № 778 (v0778227-11) . ТОВ "Глобал Енерджі" є постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом відповідно до ліцензії серії АЕ № 288272 з терміном дії по 18.05.2019 року.

27.03.2014 року № 65 відповідач звернувся до позивача з листом про укладення договору на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами.

У відповідь на цей лист ПАТ "Київенерго" відправило 23.04.2014 року відповідачу два примірники договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами між постачальником електричної енергії за неврегульованим тарифом та електропередавальною організацією від 23.04.2014 року № 583-14 з додатками.

ТОВ "Глобал Енерджі" склало протокол розбіжностей до цього договору та листом від 12.05.2014 року № 90 надіслало другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Цей лист від 12.05.2014 року з додатками ПАТ "Київенерго" отримало 15.05.2014 року.

У зв'язку з тим, що між сторонам залишились неврегульованими розбіжності щодо умов договору (п.п. 1.1, 1.3, абз. 2 п. 2.1, п.п. 4.2, 4.3, 4.5, пп. 4 п. 5.1., пп. 2 п. 6.2, пп. 8 п. 6.2, пп. 4 п. 6.3, пп. 9 п. 6.3, пп. 10 п. 6.3, п.п. 10.1, 10.2, 11.2, додатки 1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору), 04.06.2014 року позивач звернувся до суду з позовом про вирішення переддоговірного спору.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що заперечення (розбіжності) сторін щодо окремих умов договору не можуть бути узгоджені судом, оскільки істотними умовами договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами є, зокрема: адреса кінцевої точки постачання (зазначення кінцевого споживача/переліку споживачів) та місцезнаходження точок обліку, що узгоджується з п. 4 Порядку, який встановлює, що електропередавальна організація веде перелік споживачів, з якими у постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом укладені договори про купівлю - продаж електричної енергії, до якого вноситься інформація щодо площадок вимірювання споживачів, стану розрахункових засобів обліку на відповідних площадках тощо, проте при укладенні договору сторони взагалі не узгоджували такі його умови, як перелік споживачів, які отримують електроенергію від ПНТ та їх адреси, перелік розрахункових точок обліку, перелік інформації, яка передається з АСКОЕ споживача (субспоживача) ПНТ, і суд при вирішенні спору не може виходити за межі своєї компетенції та самостійно визначати істотні умови договору, які не були визначені сторонами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України (надалі - ГК України (436-15) ) встановлює заборону на відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання, що породжує для сторін обов`язковість його укладення, а відповідно до ч. 1 ст. 187 цього Кодексу спори, які виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, розглядаються судом.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що спір щодо розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами при укладенні договору, який є обов'язковим для сторін, має бути вирішений судом з ухваленням рішення по суті заявлених вимог, в резолютивній частині якого вказується рішення з кожної спірної умови договору (ч. 3 ст. 84 ГПК України), і відмова суду першої інстанції у задоволенні позову у цій справі з підстав непогодження сторонами істотних умов договору суперечить ч. 1 ст. 187 ГК України.

Посилання суду першої інстанції на те, що адреса кінцевої точки постачання (зазначення кінцевого споживача/переліку споживачів) та місцезнаходження точок обліку є істотними умовами договору, що узгоджується з п. 4 Порядку, суперечить буквальному змісту цього пункту, який встановлює, що такий перелік веде електропередавальна організація, і при цьому, не передбачає обов'язкове погодження цього переліку у договорі. Відповідно до абз. 2 ч. 1 п. 5, абз. 2 п. 7 Порядку для укладення договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією постачальник електричної енергії за нерегульованим тарифом має надати довідку про наявність у постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом укладеного договору (укладених договорів) про купівлю-продаж електричної енергії із споживачем (споживачами), у тому числі з відкладальною обставиною, та/або довідку про наявність у постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом власних об'єктів споживання електричної енергії на території здійснення ліцензованої діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами електропередавальної організації. У разі надання постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом не всіх документів, передбачених п. 5 цього Порядку, заява постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом не розглядається, про що відповідна електропередавальна організація впродовж трьох робочих днів повідомляє заявника у письмовій формі. Отже, перелік споживачів, з якими у постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом укладені договори про купівлю-продаж електричної енергії, веде електропередавальна організація на підставі довідки постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом (а не на підставі договору). Електропередавальна організація прийняла до розгляду заяву, отже постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом були подані всі необхідні для укладення договору документи, що передбачені п. 5 Порядку.

При цьому, Вищий господарський суд України зауважує, що суд першої інстанції, вказуючи у мотивувальній частині рішення, що "у суду відсутні підстави стверджувати, що сторонами взагалі викладалися істотні умови договору", одночасно не перевірив чи передбачені такі умови, що визначені судом як істотні, примірним договором на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією, який схвалено постановою НКРЕ від 19.10.2005 року N 934 (v0934227-05) , хоча дослідження вказаної обставини має істотне значення для правильного вирішення спору, виходячи з нижчевикладеного.

У ч. 1 ст. 67 ГК України зазначено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно з ч. 4 ст. 275 ГК України виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 цього ж Кодексу господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, законодавець обмежує право сторін договору відступити від положень актів цивільного законодавства трьома випадками, коли: 1) це прямо заборонено таким актом; 2) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із їх змісту; 3) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із самої суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Згідно із ч. 2 цієї статті Кабінет Міністрів України уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (абз. 2 ч. 4 цієї ст. 179 ГК України).

Відповідно до п. 2 Порядку доступу постачальників електричної енергії за нерегульованим тарифом до місцевих (локальних) мереж, затвердженого постановою НКРЕ України від 29.10.2010 року № 1421, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.11.2010 року за № 1146/18441 (z1146-10) (далі - Порядок), передбачено, що під час укладення договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією сторони мають визначати його зміст на основі примірного договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією, форму якого встановлено Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови цього договору або доповнювати його зміст.

Отже, якщо укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, і його зміст сторони визначають основі примірного договору, в такому випадку сторони договору мають право відступити від положень примірного договору, змінювати окремі умови його або доповнювати зміст, але лише за взаємною згодою. Якщо ж така згода обох сторін відсутня, і в процесі переддоговірної процедури одна із сторін не прийняла пропозиції другої сторони щодо умов договору, які відмінні від умов примірного договору, то в такому випадку інша сторона не має права наполягати на зміні змісту договору або окремих його умов, і він укладається відповідно до умов типового договору.

Суд першої інстанції належним чином не з'ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, на викладені вище вимоги закону уваги не звернув, не встановив обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, та не здійснив оцінку пропозицій кожної із сторін щодо спірних умов договору на відповідність вимогам законодавства, що свідчить про порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи.

Разом з цим, з рішенням суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, Вищий господарський суд України також не може погодитися, оскільки суд, прийнявши спірні умови договору частково в редакції позивача, а частково в редакції відповідача, у мотивувальній частині постанови взагалі не вказав доводи (мотиви), за якими судом були прийняті та відхилені аргументи та пропозиції сторін щодо спірних умов договору. Такі дії суду суперечать п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, яка підлягає застосуванню судом апеляційної інстанції у випадку ухвалення ним нового рішення, та не відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини (див. рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року), яка відображає принцип належного здійснення правосуддя. За практикою Європейського суду з прав людини відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, і у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, а справа згідно п. 3 ст. 1119 цього Кодексу - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, розглянути розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору, надати правову оцінку пропозиціям сторін щодо спірних умов договору, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, у резолютивній частині якого вказати результати розгляду з кожної спірної умови договору.