Головуючого судді суддів Корсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 910/21449/14 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" до Корпорації "ТСМ Групп" про визнання недійсним пункту договорув судовому засіданні взяли участь представники : - позивача не з'явився - відповідача Задорожна Д.Ю.

В жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Корпорації "ТСМ Груп", в якій просило суд визнати недійсним пункт 5.1. договору підряду № 03-01/11/г від 03.01.2011. Позов мотивований невідповідністю умови договору щодо строку гарантії якості робіт вимогам чинного законодавства України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 (суддя Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (у складі головуючого Власова Ю.Л., суддів: Станіка С.Р., Корсакової Г.В.) в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані недоведеністю та необґрунтованістю позову.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу Корпорація "ТСМ Групп" не погоджується з доводами касатора і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 03.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", як замовником (позивачем у справі), та Корпорацією "ТСМ Груп", як підрядником (відповідачем у справі), укладено договір підряду № 03-01/11/г, за умовами якого підрядник зобов'язався своїми силами і засобами, або за допомогою третіх осіб, на замовлення замовника виконати будівельно-монтажні роботи системи протипожежної безпеки (а саме: система пожежної сигналізації та системи раннього димовиявлення (атріум); система оповіщення про пожежу та упраління евакуацією; система спринклерного пожежогасіння та шафи з пожежними кранами; насосна станція пожежогасіння; система автоматичного порошкового пожежогасіння; системи проти димного захисту (димовидалення та підпори повітря); система автоматики та диспетчеризації протипожежних систем (димовидалення, димозатримуючі клапани) на будівництві торгівельно-офісного центру з адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Трінклера/пр. Правди до 01.12.2011, перелік яких узгоджується в проектно-кошторисній документації, що є невід'ємною частиною договору.

У липні 2013 року позивач звернувся до відповідача з листом № 301 від 01.07.2013 про необхідність направлення уповноваженого представника відповідача за адресою м. Харків, пр. Правди, 2, готель "Харків Палац" для складання акту про недоліки виконаних відповідачем робіт на вказаному об'єкті.

Листом № 170/1 від 12.07.2013 відповідач повідомив позивача про те, що зобов'язання за договором № 03-01/11/г від 03.01.2011 ним виконані у повному обсязі, про що у грудні 2011 року сторонами підписані акти приймання-передачі виконаних робіт. Відповідач також повідомив, що гарантійний термін у 12 місяців, встановлений пунктом 5.1. договору № 03-01/11/г від 03.01.2011, закінчився у грудні 2012 року.

Пунктом 5.1. цього договору передбачено, що підрядник гарантує якість виконаних робіт протягом 12 місяців з моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" про визнання частково недійсним договору заявлений з тієї підстави, що договір в частині встановлення гарантії якості виконаних підрядних робіт у строк 12 місяців суперечить приписам статті 884 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що гарантійний строк об'єкта будівництва становить не менше 10 років від дня прийняття об'єкта замовником будівництва. На думку позивача, умова договору яка суперечить імперативній нормі закону, підлягає визнанню недійсною відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.

Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статті 203, 215, 859, 883, 884 Цивільного кодексу України.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові достатньо обґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України (далі по тексту - Кодексу) передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до статті 857 Кодексу, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно з статтею 859 Кодексу якщо договором або законом передбачено надання підрядником замовникові гарантії якості роботи, підрядник зобов'язаний передати замовникові результат роботи, який має відповідати вимогам статті 857 цього Кодексу протягом усього гарантійного строку. Гарантія якості роботи поширюється на все, що становить результат роботи, якщо інше не встановлено договором підряду.

Статтею 860 Кодексу передбачено, що перебіг гарантійного строку починається з моменту, коли виконана робота була прийнята або мала бути прийнята замовником, якщо інше не встановлено договором підряду. До обчислення гарантійного строку за договором підряду застосовуються положення статті 676 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавець дає визначення договору будівельного підряду у частині першій статті 875 Кодексу, відповідно до якої підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Тобто, за змістом наведеної норми предметом будівельного підряду є одержаний в процесі виконання договору будівельного підряду результат робіт у вигляді завершеного будівництвом об'єкту або закінчених будівельних робіт, які виконані підрядником відповідно до проектно-кошторисної документації на замовлення замовника та прийняті і оплачені останнім.

За змістом положень статті 317 Господарського кодексу України, будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що у даному випадку предметом будівельного підряду є завершене будівництво торгівельно-офісного центру з адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Трінклера/пр. Правди, в той час як будівельно-монтажні роботи, що є предметом договору № 03-01/11/г від 03.01.2011, входять до комплексу робіт, пов'язаних із будівництвом вказаного об'єкта, фактично виконувались в межах такого будівництва та не є будівельним підрядом у розмінні приписів статті 875 Цивільного кодексу України та статті 317 Господарського кодексу України.

В своєму позові позивач послався на невідповідність пункту 5.1. договору № 03-01/11/г від 03.01.2011 щодо встановлення гарантії якості виконаних підрядних робіт у строк 12 місяців статті 884 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що підрядник гарантує досягнення об'єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Гарантійний строк становить десять років від дня прийняття об'єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 103 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.12.2005 № 668 (668-2005-п) підрядник гарантує якість закінчених робіт і змонтованих конструкцій, досягнення показників, визначених у проектній документації, та можливість їх експлуатації протягом гарантійного строку. Гарантійні строки якості закінчених робіт, експлуатації змонтованих конструкцій встановлюються у договорі підряду з урахуванням вимог до цих робіт і конструкцій, визначених у проектній документації. Гарантійний строк експлуатації об'єкта будівництва становить десять років від дня його прийняття замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором підряду або законом.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що норми чинного законодавства України, що регулюють відносини підряду, містять імперативні приписи стосовно мінімального гарантійного строку експлуатації тривалістю у 10 років саме для об'єктів будівництва, а не окремо до кожного з видів робіт, що входять до комплексу робіт, пов'язаних із капітальним будівництвом. При цьому, законодавець розмежовує такі поняття, як гарантійний строк якості закінчених робіт та гарантійний строк експлуатації об'єкта будівництва.

Стаття 884 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач та є його підставою позову, регулює відносини сторін у договорі будівельного підряду щодо гарантійного строку експлуатації об'єкта будівництва.

Суди дійшли вірного висновку про те, що оспорюваним пунктом договору № 03-01/11/г від 03.01.2011 відповідач гарантував саме якість виконаних робіт протягом 12 місяців з дня підписання акту приймання-передачі робіт. В той же час, норми чинного законодавства України не встановлюють мінімального гарантійного строку якості виконаних підрядних робіт.

Сторони врегулювали на свій розсуд свої відносини щодо у спірному пункті 5.1. договору підряду, що відповідає принципу свободи договору та не суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення в нього недійсної частини.

В пунктах 2.1., 2.9. своєї постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів в їх сукупності судами попередніх інстанцій, встановлено, що договір в оспорюваній його частині відповідає вимогам чинного законодавства і, обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було. При цьому, обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у визнанні недійсним пункту 5.1. договору № 03-01/11/г від 03.01.2011.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводам касатора судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка. Крім того, ці доводи пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.