розглянувши касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів (далі - Управління),

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015

зі справи № 914/4537/14

за позовом Управління

до приватного підприємства "ТЕХНЕ - СІМС", м. Львів (далі - Підприємство),

про стягнення 33 588,02 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'яв.,

відповідача - Піти Я.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про стягнення 29 821,62 грн. заборгованості за договором та 3 766,40 грн. пені.

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.03.2015 (суддя Долінська О.З.): позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Управління: 29 821,62 грн. основної заборгованості, 604,93 грн. пені і 1 827 грн. витрат зі сплати судового збору; в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 (колегія у складі: Марко Р.І. - головуючий, Желік М.Б. і Костів Т.С.): задоволено апеляційну скаргу Підприємства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; з Управління стягнуто на користь Підприємства 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Управління просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи, а рішення господарського суду Львівської області від 03.03.2015 залишити без змін та покласти судові витрати на Підприємство. Скаргу з посиланням на статті 230, 283, 284, 291, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статтю 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтю 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також положення Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) мотивовано прийняттям відповідної постанови "з невірним тлумаченням обставин справи", порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

10.11.2011 Управлінням і Підприємством було укладено договір № 68-11 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (далі - Договір), за умовами якого:

- на умовах оренди на терміни відповідно до ухвали Львівської міської ради від 03.12.2009 № 3087 Управління зобов'язалося надати Підприємству конструктивний елемент благоустрою комунальної власності для розміщення названих об'єктів площею 56 кв.м за адресою: м. Львів, вул. С. Гавришкевича - вул. І. Гонти (далі - об'єкт оренди), а Підприємство зобов'язалося вчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату;

- термін дії Договору - 3 роки (пункт 7);

- орендар вносить плату за користування об'єктом оренди щомісячно до 25 числа поточного місяця у розмірі 800,15 грн. за місяць, у тому числі ПДВ 133,36 грн. (пункт 3.2).

За твердженням Управління, Підприємство неналежним чином виконувало взяті на себе зобов'язання, зокрема, не в повному обсязі здійснювало оплату за користування об'єктом оренди, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 29 821,62 грн. за період з 10.11.2011 по 10.11.2014.

17.11.2014 Управлінням було складено акт звірки взаєморозрахунків між сторонами. Однак, як зазначає Управління, Підприємство цього акта не підписало, в добровільному порядку суму заборгованості не сплатило, в зв'язку з чим і подано позов про стягнення сум заборгованості, а також пені за період з січня 2014 року по жовтень того ж року.

Доказів сплати за користування об'єктом оренди за період дії Договору суду не подано.

Згідно з пунктом 4.1 Договору в разі "протермінування платежів", передбачених пунктом 3.2 цього договору, орендар сплачує орендодавця пеню від суми "протермінованого платежу" за кожний день "протермінування згідно діючим на цей період законодавством, але не вище подвійної облікової ставки Національного банку України".

Належна до стягнення сума пені становить 604,93 грн., решта суми пені нарахована Управлінням безпідставно.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Ухвалою міської ради від 05.03.2009 № 2451 затвердила Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (далі - Положення). Додатком до Положення є Методика розрахунку вартості окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності, згідно з якою:

- річна орендна плата за орендований конструктивний елемент благоустрою комунальної власності визначається за формулою: Опл = Вп Кзон Сор, де, зокрема, Вп - це вартість орендованого конструктивного елемента благоустрою комунальної власності (пункт 4);

- оцінка вартості орендованого конструктивного елемента визначається за формулою: Вп = Вб S Ві, де, зокрема, S - це площа орендованого конструктивного елемента благоустрою комунальної власності (пункт 2).

Згідно з Положенням:

- підставою для укладення договору оренди і набуття прав на оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення є дозвіл, виданий управлінням архітектури департаменту містобудування (пункт 1.6);

- орендна плата нараховується з часу видачі такого дозволу (пункт 3.5).

Для визначення розміру орендної плати за місяць необхідно визначити конкретний розмір орендованої площі (S), яка встановлюється відповідно до пункту 3.3 Договору при видачі дозволу на розміщення.

Підприємство повідомило суд, що згаданий дозвіл воно не отримувало. Не поданий він суду й Управлінням.

Отже, при укладенні Договору сторонами "не досягнуто всіх умов Договору", а саме - не досягнуто згоди щодо розміру орендної плати на право тимчасового користування об'єктом оренди. "Оспорюваний договір як юридичний факт не відбувся, а, отже, не виникає жодних правовідносин між його сторонами".

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявлених останнім сум заборгованості за Договором та пені.

Суд апеляційної інстанції у прийнятті оскарженої постанови виходив з того, що Договір є неукладеним через недосягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до частини другої статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, майно, з приводу якого виник спір, належить до комунальної власності. Відтак у розгляді даної справи підлягали застосуванню приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Так, статтею 10 названого Закону визначено істотні умови договору оренди відповідного майна, а також передбачено, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.

Проте, з'ясовуючи наявність/відсутність у Договорі істотних умов, попередні судові інстанції не звернулися до цієї норми та не застосували її. Між тим, як зазначено у статті 12 того ж Закону, договір оренди (комунального майна) вважається укладеним з моменту, зокрема, досягнення домовленості з усіх істотних умов.

Крім того, попередніми судовими інстанціями не з'ясовано питання відповідності Договору вимогам статей 4- 6, 11, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" (в частині державної реєстрації договору оренди, наявності в ньому істотних умов договору оренди землі, наявності документів, які є невід'ємною частиною договору оренди землі, акта приймання-передачі об'єкта оренди орендареві орендодавцем тощо).

Згідно з частиною першою статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). А частинами четвертою і шостою статті 762 названого Кодексу передбачено зменшення орендної плати або звільнення від плати в разі, відповідно, обмеження можливості або неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього обставин. Однак попередніми судовими інстанціями у розгляді справи не з'ясовано (всупереч відповідним доводам Підприємства), чи був об'єкт оренди, вказаний у Договорі, окремим індивідуально визначеним майном та, в зв'язку з цим, чи міг він реально використовуватися орендарем за призначенням.

Стосовно стягнення суми пені необхідно зазначити ще й таке.

Згідно з приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) :

- платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1);

- пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня (стаття 4).

При цьому наведений припис статті 4 названого Закону визначає не розмір пені як такий, а лише верхню межу цього розміру. Сам же конкретний розмір пені має визначатися за згодою сторін. Попередні судові інстанції в зв'язку з цим не з'ясували, чи визначено в Договорі власне розмір пені, як це передбачено статтею 1 згаданого Закону.

Таким чином, у розгляді даної справи попередні судові інстанції не встановили належним чином обставини, що входять до предмета доказування в даній справі і мають істотне значення для правильного вирішення спору в ній, припустившись, відтак, неправильного застосування вимог статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ГК України (436-15) і ЦК України (435-15) .

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, згідно з пунктом 3 статті 1119 і частини другої статті 111-10 ГПК України прийняті по суті справи судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 03.03.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 зі справи № 914/4537/14 скасувати.