головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Козир Т.П., Попікової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції Українина рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 у справі № 910/22192/14 Господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Український інститут промислової власності" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічні переклади" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна фінансова інспекція України про стягнення 7828432,98 грн за участю представників:

позивача: Калішенко Є.О., дов. від 04.08.2015;

відповідача: Тищенко Н.В., дов. від 15.09.2015;

третьої особи: Конепуд Д.В., дов. від 07.09.2015;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі № 910/22192/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Цюкало Ю.В., судді - Нечай О.В., Селівон А.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., СулімВ.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі № 910/22192/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, третя особа звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Замовник) та відповідачем (Виконавець) 01.02.2003 укладений договір № 118/2203І на виконання комплексу робіт для потреб закладу експертизи, за умовами якого Виконавець зобов'язався за завданням Замовника виконувати комплекси робіт:

- перший комплекс робіт: виготовлення письмових перекладів бібліографічних даних, назв патентів та рефератів до патентів України на винаходи на дві мови - відповідно українську або російську, а також англійську згідно договорів-доручення Державного департаменту інтелектуальної власності; у разі відсутності рефератів до патентів України на винаходи, Виконавець зобов'язався складати такі реферати та виготовляти їх переклади; контроль результатів перекладу, їх упорядкування та завантаження до бази даних.

- другий комплекс робіт: аналіз інформаційних джерел та формування іноземною мовою відомостей (реферат, резюме, анотація тощо) стосовно інформаційних джерел для їх подальшого перекладу українською мовою; виготовлення перекладів визначених відомостей з інформаційних джерел для формування баз даних, електронного інформаційно-довідкового фонду експертизи та інших для потреб закладу експертизи з іноземних мов на українську мову; контроль результатів перекладу, їх упорядкування та завантаження до бази даних.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору визначено, що вартість виконаних робіт встановлюється відповідно до "Розрахунків вартості" (додаток 2, 3, 4 до договору).

Замовник зобов'язався приймати роботу від Виконавця з підписанням актів прийому-передачі виконаних робіт з зазначенням номеру випуску та номеру комплекту матеріалів до нього, згідно реєстру передачі інформації, оплачувати виконану роботу у відповідності до підписаних сторонами актів прийому-передачі виконаних робіт (п. 2.1.5, п. 2.1.6 договору).

Виконавець зобов'язався складати акти прийому-передачі виконаних робіт і передавати його Замовнику (п. 2.2.4 договору).

Замовник протягом 5-ти банківських днів з дати підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, зазначеного у п. 2.2.4, перераховує Виконавцю суму, що підлягає до перерахування в акті (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 4.4 договору, Замовник зобов'язався протягом 3 робочих днів надати Виконавцю підписаний акт прийому-передачі виконаних робіт або мотивовану відмову від прийняття робіт. У випадку мотивованої відмови Замовника, сторони складають двосторонній акт з переліком необхідних доробок та термінів їх виконання.

Додатковими угодами від 20.12.2004, 03.05.2006, 06.05.2006, 28.02.2007, 29.01.2008, 30.01.2009, 17.05.2012 внесено зміни до договору № 118/2203І, в тому числі щодо вартості виконаних робіт.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем своєчасно та належним чином виконувалися роботи за договором, які без зауважень приймались позивачем, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, підписаними та скріпленими печатками сторін без заперечень та зауважень і доказів відмови від прийняття робіт за договором позивачем надано не було.

З огляду на зазначене, суди дійшли висновку, що позивач на момент підписання актів здачі-прийняття робіт по договору № 118/2203І погодився з тим обсягом та вартістю робіт, який прийняв та, в подальшому, оплатив.

Державною фінансовою інспекцією України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.07.2011 по 31.01.2014, відповідно до п. 2.28 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України, про що складено відповідний акт від 07.05.2014 № 03-21/2/76.

З 11.02.2014 по 25.03.2014 ревізію було зупинено, зокрема, для проведення зустрічних звірок, а також для надання можливості сторонам скласти акт взаєморозрахунків за зазначений період.

Сторонами 13.11.2014 складено, підписано та скріплено печатками акт взаєморозрахунків за період з 01.07.2011 по 31.01.2014, яким встановлена відсутність заборгованості між сторонами за вищезазначеним договором № 118/2203І.

Разом з цим, як встановили суди попередніх інстанцій, в акті ревізії від 07.05.2014 № 03-21/2/76 Державна фінансова інспекція України зазначила про завищення відповідачем вартості виконаних послуг з перекладів та формування інформаційних файлів за період з 01.07.2011 по 31.12.2013 року на загальну суму 7828432,98 грн (з ПДВ), що є, на думку інспекції, матеріальною шкодою.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що через завищення відповідачем заробітної плати та витрат, пов'язаних з оплатою послуг банку, які були включені до вартості актів на виконання послуг з перекладів та формування інформаційних файлів, що було виявлено під час здійснення перевірки Державної фінансової інспекцією України, у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати збитки позивачу в сумі 7828432,98 грн.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, врахувавши положення ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності факту завдання збитків саме, як стверджує позивач, протиправними діями відповідача. Крім того, суд встановив, що заявлені позивачем до стягнення кошти набуті за наявності правової підстави, а відтак не можуть вважатися збитками.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Згідно з ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків, є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такого порушення.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю в діях відповідача складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності доказів протиправної поведінки відповідача при виконанні умов договору № 118/2203І, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, як необхідної підстави для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

У той же час, виявлені контролюючим органом порушення можуть бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством порядку.

Також слід зазначити, що апеляційний господарський суд розширено здійснив перевірку рішення суду першої інстанції та врахував в своїй постанові ті обставини, про які зазначалось в матеріалах справи та які не були досліджені місцевим господарським судом.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 у справі № 910/22192/14 - без змін.