У листопаді 2012 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" в якому з врахуванням заяви про зміну позовних вимог просив визнати право позивача на отримання електропостачання за умовами договору № 65285 від 11.01.2002 та зобов'язати відповідача відновити електропостачання до нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.04.2015 (колегія суддів у складі: суддя Матвіїв Р.І. - головуючий, судді Кидисюк Р.А., Мазовіта А.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (колегія суддів у складі: суддя Михалюк О.В. - головуючий, судді Плотніцький Б.Д., Мельник Г.І.), позов задоволено частково. Визнано право позивача на отримання електропостачання за умовами договору № 65285 від 11.01.2002, укладеного ПАТ "Львівобленерго" та ФОП ОСОБА_4 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 24.04.2015, постанову апеляційного суду від 09.06.2015 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 33, 43 ГПК України, ст. 205 ЦК України, ст. 179 ГК України.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- сторонами у справі укладено договір № 65285 від 11.01.2002, предметом якого є надання доступу до місцевої електромережі та умови і порядок постачання електроенергії електропостачальною організацією, а також оплата споживачем абонованої потужності і спожитої електроенергії;

- п. 7.5 договору передбачено, що цей договір укладається на строк до 31.12.2002, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд;

- згідно з додатком № 1.1. до договору відповідач забезпечує постачання електричної енергії в нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2;

- згідно з п.п. 2, 3 додатку № 6 до договору споживач одержує рахунки у електропостачальній організації в день надання ним письмового звіту в терміни, обумовлені п. 4.1 договору за електроенергію, абоновану потужність, пеню, підвищену плату за перевищення обсягів споживання електроенергії тощо. Оплата рахунків електропостачальної організації проводиться на протязі 5 діб після надання рахунків за абоновану потужність - щомісяця до 10 числа наступного місяця;

- рішенням господарського суду Львівської області від 08.04.2013 у справі № 5015/4968/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2013, встановлено, що на протязі січня-листопада 2012 року відповідачем сплачено позивачу за електроенергію 5 000,00 грн., які прийняті та зараховані позивачем;

- позивач звертався до відповідача 19.12.2012, 19.12.2013, 08.12.2014 із заявами про виконання умов договору № 65285 п ро постачання електричної енергії у 2013, 2014, 2015 роках та про надання договірних величин споживання електроенергії на вказані роки;

- до матеріалів справи позивачем долучено докази сплати вартості електричної енергії за 2012, 2013, 2014 роки за договором № 65285;

- відповідачем 21.11.2013 (докази надіслання долучені до матеріалів справи) скеровано на адресу позивача повідомлення від 20.11.2013 № 30-03157 про закінчення терміну дії та припинення постачання електричної енергії із пропозицією про можливість звернення в загальному порядку для укладення договору.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою, яка була подана до господарського суду першої інстанції 19.11.2012, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 12.01.2012 відповідачем було безпідставно припинено електропостачання до нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. У цьому зв'язку позивач вказував на те, що в порушення п. 7.5 укладеного сторонами договору від 11.01.2002 № 65285 про постачання електричної енергії, він не отримував від відповідача повідомлення про відмову від договору електропостачання, тому договір є продовженим на наступний рік.

24.12.2013 позивач подав уточнення до позовних вимог, у якому просив визнати чинним договір № 65285 від 11.01.2002 про постачання електричної енергії та надання доступу до місцевої електромережі, укладеного ВАТ "Львівобленерго" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та зобов'язати відповідача відновити електропостачання до нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. При цьому, позивач також зазначав про те, що відповідачем неправомірно припинено відповідачем припинено електропостачання до вказаних нежитлових приміщень з 12.01.2012, оскільки ніяких повідомлень про припинення договору № 65285 від 11.01.2002 до 12.01.2012 від відповідача не надходило.

12.03.2015 позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, згідно з якою позивач просить визнати право позивача на отримання електропостачання за умовами договору № 65285 від 11.01.2002 та зобов'язати ПАТ "Львівобленерго" відновити електропостачання до нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Переглядаючи в касаційному порядку прийняті господарськими судами рішення, Вищий господарський суд України дійшов наступних висновків:

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.

Так, між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу постачання електричної енергії на підставі укладеного договору № 65285 від 11.01.2002.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Як встановлено господарськими судами сторони у справі своїми конклюдентними діями (відповідач - споживанням електричної енергії та її оплатою, а позивач - наданням електроенергії) підтвердили існування договірних стосунків (факт пролонгації договору) з постачання електричної енергії у 2012 та 2013 роках, у зв'язку з чим у відповідача не було правових підстав для припинення постачання електроенергії до об'єктів позивача з початку 2012 року (як заявлялося позивачем у його позовній заяві).

Вказані обставини також було встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 08.04.2013 у справі № 5015/4968/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2013.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, господарськими судами взято до уваги, що після подання позову у даній справі, відповідачем 21.11.2013 направлено на адресу позивача повідомлення від 20.11.2013 № 30-03157 про закінчення терміну дії та припинення постачання електричної енергії із пропозицією про можливість звернення в загальному порядку для укладення договору.

При цьому, господарськими судами правомірно зазначено про те, що підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, направлення відповідачем позивачу повідомлення від 20.11.2013 № 30-03157 про закінчення терміну дії договору та припинення постачання електричної енергії після порушення провадження у даній справі, не може бути підставою для висновку про те, що відповідачем було правомірно припинено електропостачання до нежитлових приміщень позивача з 12.01.2012, тобто на підставі тих обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Разом з тим, як встановлено господарськими судами, позивачем вчинялись дії для продовження договірних відносин і на 2014 рік, зокрема, позивачем сплачувались грошові кошти в якості оплати за спожиту в 2014 році електроенергію. Відповідачем не подано жодних доказів, які б свідчили про несплату позивачем вартості електроенергії за вказаний період, чи вказані кошти були повернуті. Крім того, позивачем подавались заяви про надання договірних величин споживання електроенергії на 2013, 2014, 2015 роки та виконання умов договору.

Згідно з ст. 24 Закону України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" споживачі електричної енергії, які купують електричну енергію у електропостачальників, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника в уповноваженому банку.

За таких обставин, суд дійшов вірного висновку, що позивачем вчинялись дії на виконання умов договору, тоді як відповідачем не надано господарському суду доказів порушення умов договору щодо прострочення оплати вартості наданих послуг, споживання електричної енергії понад обсяги та величини заявлені абонентом до споживання.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав. Метою подання такого позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст. 16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

(Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11).

Враховуючи приписи ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також загальні засади цивільного судочинства, якими є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність, що закріплені у пунктах 5 та 6 частини першої статті 3 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо можливості захисту порушеного права позивача шляхом визнання за ним права на отримання елетропостачання за умовами договору № 65285 від 11.01.2002, укладеного ПАТ "Львівобленерго" та ФОП ОСОБА_4 (зокрема протягом дії цього договору), оскільки відповідач не визнає чинність договору № 65285 від 11.01.2002 про постачання електричної енергії та надання доступу до місцевої електромережі.

Відповідно до положень ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Гарантії реалізації права на постачання електричної енергії визначено положеннями Закону України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" (663-18) .

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 14 Закону України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" споживач електричної енергії має право на постачання електроенергії гарантованим електропостачальником. Положеннями статті 1 названого закону визначено, що споживач електричної енергії - суб'єкт господарювання або фізична особа, що використовує електричну енергію для власних потреб на підставі договору про постачання електричної енергії з електропостачальником або інших підставах, передбачених цим Законом; гарантований постачальник електричної енергії (гарантований електропостачальник) - електропостачальник, який здійснює постачання електричної енергії виключно на закріпленій території та зобов'язаний укласти договір на постачання електричної енергії з будь-яким споживачем електричної енергії, який до нього звернувся і розташований на території здійснення його ліцензованої діяльності з постачання електричної енергії.

Отже, в даному випадку позивач є споживачем електричної енергії, а відповідач є гарантованим електропостачальником, який здійснює постачання електричної енергії на закріпленій території. Відтак позивач має право на постачання електроенергії гарантованим електропостачальником на підставі ст. 14 Закону України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України". Відповідно до наданого позивачу права у відповідача, згідно з положеннями закону, виникає кореспондуючий обов'язок укласти договір на постачання електричної енергії з споживачем електричної енергії, який до нього звернувся і розташований на території здійснення його ліцензованої діяльності з постачання електричної енергії та здійснити постачання електричної енергії на закріпленій території.

Разом з тим, як встановлено господарськими судами, відповідач вважає, що підставою для відмови від встановлення у майбутньому господарських відносин щодо постачання електричної енергії є повідомлення про закінчення терміну дії договору із пропозицією про звернення з заявою на укладення нового договору.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.04.2014 "Про аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги.

Згідно з положеннями ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Враховуючи викладені вимоги закону та фактичні обставини справи, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для захисту права споживача електричної енергії на постачання електроенергії гарантованим електропостачальником, в даному випадку відповідачем у справі, оскільки він є суб'єктом природної монополії та електропостачальником на закріпленій території і має обов'язок враховувати права та інтереси споживача та утримуватись від дій щодо зловживання своїм правом. Крім того, відповідачем не подано господарському суду належних доказів невиконання або неналежного виконання зобов'язань за умовами договору № 65285 від 11.01.2002 про постачання електричної енергії.

В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо зобов'язання відновити енергопостачання в нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 господарські суди обґрунтовано відмовили у задоволенні, оскільки сторонами не доведено припинення надання послуг за цими об'єктами.

Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, Вищий господарський суд України вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, а згідно ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.