У червні 2014 року позивач - Приватне підприємство (ПП) "Розмарин" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Менеджмент-Консалтинг-Київ" про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем не виконуються зобов'язання по сплаті орендної плати, що є істотним порушенням договору оренди від 01.12.2010 № 1 та слугує підставою для розірвання вказаного договору, та стягнення наявної заборгованості та неустойки. Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.10.2014 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ТОВ "Екстрим Експедишн", ФОП ОСОБА_8, ТОВ "ПолярісКомпані".

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.03.2015 (колегія суддів у складі: Васильченко Т.В. - головуючий, Марченко О.В., Нечай О.В.) позов задоволено частково. Розірвано договір оренди № 1 від 01.12.2012, укладений між ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ" та ПП "Розмарин". Стягнуто з ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ" на користь ПП "Розмарин" 17516,12 грн. основного боргу та 2777,84 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий, Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ліквідатор ПП "Розмарин" арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф. просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у частині відмови у задоволенні позову про розірвання договору оренди № 1 від 01.12.2012 скасувати, залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 16.03.2013 у частині розірвання договору оренди № 1 від 01.12.2012. Зазначає, що оскаржувана постанова винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

Від представників ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ" та ТОВ "ПолярісКомпані" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи. Обговоривши вказані клопотання, зокрема, враховуючи те, що представник ТОВ "ПолярісКомпані" 31.08.2015 ознайомився з матеріалами справи, судова колегія, беручи до уваги встановлений ст. 111-8 ГПК України строк розгляду касаційної скарги, не знаходить підстав для їх задоволення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (п. 2 ст. 193 ГК України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 283 ГК України та ст. 759 ЦК України орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Дострокове припинення дії договору в односторонньому порядку не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 783 ЦК України. Цей перелік випадків є вичерпаним. Інші обставини, що не передбачені ст. 783 ЦК України в будь-якому випадку не можуть мати наслідком дострокове припинення чи розірвання договору за ініціативою орендодавця. Орендар має право вимагати дострокового розірвання договору у випадках, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) (п. 11.2 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 14.12.2012 до договору оренди).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.12.2012 між ПП "Розмарин" (орендодавець) та ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ" (орендар) укладено договір оренди № 1, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати в оренду, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування, згідно умов договору, приміщення площею 323 кв.м., яке розташовано на 1 поверсі та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будівельників, буд. 27, цільове призначення приміщення: магазин (п.п. 1.1, 1.2 договору).

У відповідності до п. 2.1 договору, орендар вступає в користування приміщенням у день підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення, який підписується протягом трьох календарних днів з моменту підписання цього договору.

Майно, що є предметом договору оренди, передане позивачем відповідачеві за відповідним актом приймання-передачі приміщення в оренду від 01.12.2012, який підписаний обома сторонами без заперечень.

В п. 3.1 договору сторони обумовили, що орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату, яка нараховується з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення та становить 1000,00 грн.

Згідно з п. 3.2 договору, в редакції протоколу розбіжностей № 1 від 01.12.2012, після підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення орендна плата в розмірі 1000,00 грн. за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 підлягає сплаті орендарем орендодавцю не пізніше, ніж за 2 календарні місяці до закінчення строку дії цього договору.

Наступні платежі сплачуються авансом щомісячно, не пізніше 5 числа поточного (розрахункового) місяця, в розмірі передбаченому п. 3.1 цього договору. При цьому, всі орендні платежі по даному договору в будь-якому випадку повинні бути сплачені орендарем орендодавцю не пізніше ніж за 1 календарний місяць до закінчення строку дії договору, тобто до 01.10.2015 (п. 3.2.2 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 14.12.2012).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 11.1 договору оренди встановлено, що договір діє починаючи з 01 грудня 2012 та закінчується 1 листопада 2015.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з факту істотного порушення відповідачем умов договору оренди № 1 від 01.12.2012 в частині внесення орендних платежів, що свідчить про наявність підстав для його розірвання. А тому підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо стягнення боргу з орендної плати за період з 01.12.2010 по 19.05.2014 в сумі 17516,12 грн. В задоволенні позову про стягнення 3000 грн. неустойки відмовив з огляду на положення п. 9.8 договору та ст. 653 ЦК України.

Апеляційний господарський суд погодившись з тим, що на момент звернення позивача до місцевого господарського суду за відповідачем за договором оренди № 1 від 01.12.2012 обліковувалась заборгованість в сумі 16516,12 грн. за період оренди з 01.01.2013 по 19.05.2014, проте з огляду на положення п. 3.2 Договору (в редакції, викладеній в протоколі розбіжностей № 1 до Договору оренди № 1 від 01.12.2012 року) дійшов висновку, що строк виконання таких зобов'язань ще не настав, а отже місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимоги в частині стягнення 16516,12 грн. заборгованості. А оскільки істотного порушення договору оренди в діях відповідача виявлено не було, суд апеляційної інстанції вважає, що також відсутні підстави для розірвання договору оренди.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що у зв'язку з укладенням між ПП "Розмарин" та ТОВ "Поляріс-Компані" 10.01.2013 угоди про припинення зобов'язання з передачею відступного по договору оренди № 1 від 01.12.2012, укладеному між ПП "Розмірин" та ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ", копія якої надана до суду апеляційної інстанції, у ПП "Розмарин" відсутнє прав на звернення до господарського суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості, що являється додатковою підставою для відмови у позові в цій частині позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду з огляд на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до частини першої ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, з апеляційними скаргами на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2015 звернулися відповідач - ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ" та ТОВ "ПолярісКомпані" - особа, яка не брала участі у справі, однак рішення стосується її прав та обов'язків. На підтвердження цього ТОВ "ПолярісКомпані" долучило до апеляційної скарги копію угоди про припинення зобов'язання передачею відступного (права вимоги) від 10.01.2013, укладеної між ТОВ "ПолярісКомпані" (кредитор) та ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ" (боржник).

Прийнявши і розглянувши вказану угоду про припинення зобов'язання передачею відступного (права вимоги) від 10.01.2013, яка не була надана суду першої інстанції стороною даної угоди - відповідачем по справі - ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ", та про наявність якої відповідач не зазначає в апеляційній скарзі, господарський суд апеляційної інстанції у постанові дійшов висновку про відсутність у ПП "Розмарин" права на звернення до господарського суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості, що являється додатковою підставою для відмови у позові в цій частині позовних вимог. Тобто, апеляційним господарським судом прийнято нові додаткові докази без врахування ч. 1 ст. 101 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про прийняття додаткових доказів, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування.

Колегія суддів наголошує, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття (п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (v0007600-11) ).

Натомість, апеляційний господарський суд в порушення вимог ст. 101 ГПК України здійснив перегляд справи на підставі угоди про припинення зобов'язання передачею відступного (права вимоги) від 10.01.2013, не з'ясувавши причин її неподання до суду першої інстанції та поважність цих причин.

Крім того, в матеріалах справи відсутній оригінал даної угоди про припинення зобов'язання передачею відступного (права вимоги) від 10.01.2013, або належним чином завірена копія (а.с. 106-107 т. 2). Доказів того, що оригінал даної угоди було оглянуто в судовому засіданні матеріали справи не містять.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем - ТОВ "Менеджмент-Консалтинг-Київ" не виконано вимоги ухвали господарського суду м. Києва від 19.01.2015 про надання суду для огляду оригіналів договору оренди № 1 від 01.12.2010, протоколу розбіжностей № 1 до договору та додаткової угоди № 1 до вказаного договору, оскільки на підставі договору зберігання від № 7 від 01.07.2013 передані на зберігання ТОВ "ПолярісКомпані", яке станом на 25.02.2015 вказані оригінали документів не повернуло.

Дані обставини залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, яким висновків про наслідки невиконання відповідачем цих вимог суду першої інстанції зроблено не було.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, судове засідання апеляційного суду відбулося за участю ТОВ "ПолярісКомпані", на зберіганні у якого знаходяться оригінали вищевказаних документів. Однак, оригінали вказаних вище документів судом апеляційної інстанції витребувано не було.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви при їх дослідженні та оцінюванні судом, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Таким чином, доводи ТОВ "ПолярісКомпані" про те, що факт наявності в матеріалах справи нотаріально посвідчених копій документів, свідчить про наявність їх оригіналів, не ґрунтується на вимогах процесуального законодавства, зокрема ст. 36 ГПК України.

Згідно зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

За таких обставин колегія суддів вважає, що допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для розірвання договору оренди та стягнення заборгованості за цим договором є передчасними.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 20.05.2015 судове засідання апеляційного суду відбулося за відсутності представника позивача, оскільки ухвали Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 про прийняття апеляційних скарг до розгляду, від 13.05.2015 про відкладення розгляду апеляційних скарг направлені лише за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, на поштову адресу позивача, яка вказана в позовній заяві, письмових поясненнях, які міститься в матеріалах справи, вказані процесуальні документи в порушення вимог ст. 64 ГПК України направлено не було. У зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості забезпечити явку представника в судове засідання.

На зазначені обставини, суд апеляційної інстанції, всупереч вимог ст.ст. 87, 98 ГПК України уваги не звернув, внаслідок чого порушив процесуальні права позивача, а саме бути своєчасно повідомленим про дату проведення засідання суду, прийняти участь у розгляді справи та висловити свої вимоги та заперечення.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

На підставі вищевказаного та враховуючи, що передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарським судом апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

При новому розгляді справи апеляційному суду слід врахувати вище викладене, належним чином повідомити сторона про час та місце розгляду справи, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.