розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпроект Донбас" на рішення господарського суду Запорізької області від 28 січня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 травня 2015 року у справі № 908/5468/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Актив трейд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпроект Донбас" про стягнення 309 234,62 грн., -

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Актив трейд", звернулось до господарського суду із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпроект Донбас" заборгованості в загальній сумі 309 234,62 грн., з якої 264 903,06 грн. основний борг, 24 928,76 грн. пеня, 2 525,92 грн. - 3% річних та 16 876,88 грн. інфляційних втрат, яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 62 від 1 березня 2013 року.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28 січня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 264 903,06 грн., 3% річних в розмірі 283,05 грн. та судовий збір в розмірі 5 303,72 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 травня 2015 року рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 3 100,40 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 3,33 грн. та 61,61 судового збору за подання позовної заяви скасовано та в цій частині позову відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 1 березня 2013 року сторонами у справі укладено Договір поставки № 62, за умовами якого, з урахуванням підписаного сторонами протоколу розбіжностей від тієї ж дати, постачальник зобов'язався в порядку і на умовах цього договору передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти його та сплатити його вартість відповідно до умов договору; оплата здійснюється один раз в 14 календарних днів за реалізований товар (п. 5.5 договору); договір може бути розірваний за спільною згодою сторін, закріпленою письмово (п. 9.5); постачальник має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку систематичного (три і більше разів) порушення покупцем строків оплати за договором (п. 9.8. договору в редакції протоколу розбіжностей); покупець зобов'язаний в кінці кожного місяця, але не пізніше, ніж 10 числа наступного місяця, надавати постачальнику інформацію про продаж або залишки товару постачальника у мережі покупця (п. 10.7, викладений в редакції протоколу розбіжностей).

Протягом дії договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 2 091 260,26 грн., однак відповідач поставлену продукцію оплатив частково в розмірі 1 826 357,20 грн., остаточних розрахунків за отриманий товар не здійснив, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість в сумі 264 903,06 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині строків оплати за поставлений товар, позивач, у відповідності до умов п. 9.8. Договору в редакції протоколу розбіжностей, 26 вересня 2014 року надіслав відповідачу повідомлення про розірвання договору поставки, а 31 жовтня 2014 року претензію з вимогою протягом трьох календарних днів з моменту її одержання здійснити оплату реалізованого товару в розмірі 264 903,06 грн., які відповідачем залишено без відповіді.

З викладених підстав позивач звернувся до суду і просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 264 903,06 грн., а також, посилаючись на порушену відповідачем дисципліну розрахунків, просить стягнути також 24 928,76 грн. пені, 2 525,92 грн. - 3% річних та 16 876,88 грн. інфляційних втрат за період з 10 липня по 24 листопада 2014 року.

Суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, задовольнив позов в частині заборгованості в сумі 264 903,06 грн., 3% річних в розмірі 283,05 грн. та судового збору в розмірі 5 303,72 грн., а в решті позову відмовив. При цьому, в рішенні зазначено, що факт поставки товару позивачем та його отримання відповідачем підтверджується матеріалами справи, доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо остаточного погашення заборгованості відповідач не надав, а правових підстав для стягнення суми пені, нарахованої після розірвання договору та інфляційних втрат, які розраховані за період з січня по жовтень 2014 року немає.

Відповідач в господарському суді апеляційної інстанції визнав факт неналежного виконання ним обов'язку щодо повної оплати вартості поставленого йому за Договором поставки товару, однак зазначив, що позов не визнає, оскільки товар, вартість якого просить стягнути позивач, на теперішній час не реалізований та знаходиться в магазині та складських приміщеннях торгівельного центру "Білий Лебідь", де відповідач здійснював свою господарську діяльність, і який знаходиться у м. Донецьку, де проводиться антитерористична операція, внаслідок чого продаж відповідачем отриманого від позивача товару, або повернення його позивачу є неможливим.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо виникнення у відповідача обов'язку сплатити позивачу вартість, неоплаченого за Договором поставки, товару, посилаючись на встановлений факт порушення відповідачем умов зазначеного договору та на ненадання відповідачем доказів звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань у зв'язку із форс-мажорними обставинами. Водночас, судом апеляційної інстанції було зазначено, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції, не врахував двосторонній акт звірки взаєморозрахунків сторін від 16 січня 2015 року за період з 1 жовтня по 31 грудня 2014 року, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що сума основного боргу за укладеним договором складає саме 264 903,06 грн., в той час як сума зазначеної заборгованості складає 261 792,66 грн. (а.с.239, т.2).

Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними з огляду на наступне.

Згідно частини 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.

Частиною першою ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом другим ст. 530 ЦК України встановлено, що коли строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначається моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок в семиденний термін від дня пред`явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи зазначені норми та встановлені обставини про те, що відповідач порушив умови пунктів 5.5. та 10.7. Договору, а саме з липня 2014 року не звітував позивачу про реалізований товар, не здійснював розрахунків за отриманий товар згідно вищевказаних видаткових накладних, що відповідачем не заперечується, а також те, що 26 вересня 2014 року позивач, керуючись п. 9.8. Договору, повідомив відповідача про розірвання договору, та вимагав протягом 15 календарних днів розрахуватись за отриманий товар, є правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що договір є розірваним починаючи з 1 жовтня 2014 року, а відповідач повинен був розрахуватись за поставлений товар не пізніше 18 жовтня 2014 року.

Відповідач стверджує, що не має можливості виконати належним чином свої зобов'язання за Договором поставки, а саме реалізувати або повернути поставлений позивачем товар у зв'язку з тим, що він здійснює свою господарську діяльність у торгівельному центрі "Білий Лебідь", який знаходиться у м. Донецьку, тобто у зоні проведення антитерористичної операції, де на даний час знаходиться в магазині та складських приміщеннях нереалізований товар.

Суд апеляційної інстанції правильно критично віднісся до таких тверджень і не знайшов підстав для застосування до відповідача положень ст. 617 ЦК України та звільнення його від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань, внаслідок непереборної сили, оскільки ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII від 2 вересня 2014 року встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, який відповідачем суду не наданий.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, а зокрема апеляційна інстанція, врахувавши положення ст.ст. 526, 692 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України, а також те, що факт поставки позивачем товару підтверджується належними доказами у справі та не спростовується відповідачем, останній не надав доказів остаточного погашення суми боргу та доказів знаходження у нього нереалізованого за договором товару, аргументованих заперечень не представив, правильно зазначили, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими та правомірними, однак не в сумі, заявленій позивачем, а з урахуванням двостороннього акту звірки взаєморозрахунків сторін від 16 січня 2015 року, в розмірі 261 792,66 грн.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217, 230 ст. ГК України (436-15) та ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, а також те, що матеріалами справи підтверджується розірвання з 1 жовтня 2014 року в односторонньому порядку договору поставки № 62 від 1 березня 2013 року, першою та апеляційною господарськими інстанціями правильно зазначено про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі 24 928,76 грн.

Крім того апеляційний господарський суд, посилаючись на ст. 625 ЦК України правильно зазначив про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 279,92 грн.грн з розрахунку суми заборгованості 261 792,66 грн. за період з 18 жовтня по 31 жовтня 2014 року, а також про те, що враховуючи правильний період розрахунку інфляційних втрат, який починається з листопада 2014 року, не підлягає задоволенню позов в частині стягнення 16 876,88 грн. інфляційних втрат.

Доводи касаційної скарги стосовно безпідставного стягнення судами з відповідача штрафних санкцій за вказаним договором, обґрунтовані положеннями ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та розпорядженням Кабінету Міністрів України 30 жовтня 2014 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, і до якого включено м. Донецьк, де зареєстрований відповідач.

Вказані твердження правильно апеляційним господарським судом не прийняті до уваги з огляду на те, що за вказаним договором до відповідача не застосовані штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.

Наявність висновку Донецької торгово-промислової палати від 24 липня 2015 року № 1045/12-2/03 про істотну зміну обставин за договором, на якому ґрунтуються позовні вимоги, не впливає на правильність судових висновків про необхідність стягнення вартості поставленого, але неоплаченого товару.

З огляду на викладене, висновки попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позову у розмірі визначеному апеляційним господарським судом є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо порушення неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень зазначеної статті, а також, як і інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку була надана відповідна та обґрунтована правова оцінка, зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому такі твердження скаржника не можуть бути підставою для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду .

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпроект Донбас" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 травня 2015 року у справі № 908/5468/14 - без змін.