розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." на рішення господарського суду міста Києва від 24 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2015 року у справі №910/81/14 за позовом приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." до Держави Україна в особі Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди в розмірі 9 899 916,10 грн., -

У грудні 2013 року приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Держави Україна в особі до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Державної казначейської служби України 9 899 916,10 грн. шкоди, завданої незабезпеченням примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 9 грудня 2010 року у справі № 38/125 за судовим наказом від 2 березня 2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 липня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2015 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 8 грудня 2010 року рішенням господарського суду м. Києва у справі № 30/384-48/546 з ТОВ "ТВ-Транс" на користь позивача у даній справі стягнуто 587 627,66 євро, що в еквіваленті складає 6 039 365,01 грн., на виконання якого 26 жовтня 2011 року видано наказ, а рішенням господарського суду від 9 грудня 2010 року у справі № 38/125 на користь позивача з ТОВ "ТВ-Транс" стягнуто 9 899 916,10 грн., наказ на виконання якого видано 2 березня 2012 року.

Постановою ВДВС від 29 грудня 2011 року виконавче провадження по виконанню наказу господарського суду у справі № 30/384-48/546, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено, борг з ТОВ "ТВ-Транс" не стягнуто, а наказ передано представнику ліквідаційної комісії боржника, при цьому заходи примусового виконання рішення припинено та скасовано.

15 березня 2012 року постановами ВДВС відкрито виконавче провадження на виконання наказу господарського суду м. Києва у справі № 38/125, а також накладено арешт на все майно ТОВ "ТВ-Транс".

Постановою ВДВС від 27 березня 2012 року за заявою стягувача (п. 1. ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження") наказ господарського суду у справі № 38/125 повернуто позивачу, який 9 листопада 2012 року повторно подав наказ до виконання.

Постановою ВДВС від 22 листопада 2012 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження за наказом господарського суду м. Києва у справі № 38/125, заходів примусового виконання державним виконавцем не вживалось.

Ухвалами господарського суду м. Києва від 4 червня 2013 року та від 17 вересня 2013 року у справі № 38/125 задоволено скарги позивача, зобов'язано ВДВС вчинити всі передбачені Законом дії з примусового виконання наказу, визнано недійсною постанову ВДВС ВП№ 35299549 про відмову у відкритті виконавчого провадження та визнано незаконною його бездіяльність по примусовому виконанню наказу.

Посилаючись на те, що у зв'язку з бездіяльністю державного виконавця, яким було проігноровано зазначені ухвали господарського суду м. Києва від 4 червня 2013 року і від 17 вересня 2013 року та не здійснено примусового виконання наказу господарського суду у справі № 38/125, не звернуто стягнення на майно боржника, яке, на момент подачі наказу до виконання, було під арештом, та якого, на той час, було достатньо для забезпечення вимог стягувача, позивач стверджує, що зазнав збитків у розмірі незабезпеченої примусовим стягненням суми, а саме 9 899 916,10 грн., яка тепер, згідно ст. 1174 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 11 Закону України "Про Державну виконавчу службу" та ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", має бути відшкодована Державою в особі відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд зазначив, що позивач не довів причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача-1 та завданою позивачу шкодою, оскільки, винесена на підставі ст. 121-2 ГПК України, ухвала суду, не є судовим актом, який в повній мірі, всебічно та обґрунтовано встановлює вину осіб Державної виконавчої служби, які завдали шкоду позивачу своїми неправомірними діями або бездіяльністю. За висновком суду такими судовими актами є рішення суду, що розглянуте у позовному провадженні або вирок суду.

Апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ч. 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" і ч. 1 ст. 121-2 ГПК України, зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно того, що ухвали господарського суду м. Києва від 4 червня 2013 року та від 17 вересня 2013 року у справі № 38/125, якими задоволено скарги позивача на бездіяльність органів державної виконавчої служби не являються доказом неправомірності дій або бездіяльності державного виконавця, при цьому визнав правильним висновок про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв'язку неправомірної бездіяльності ВДВС та понесеними позивачем збитками.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави, а ст. 1174 ЦК України допускає настання відповідальності за, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, шкоду незалежно від наявності такого елементу складу цивільного правопорушення як вина. При розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, як правильно зазначено апеляційною інстанцією, факт неправомірності (незаконності) дій (бездіяльності) державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку відповідними засобами доказування, якими відповідно до ч. 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" і частини першої статті 121-2 ГПК України є також і ухвала, прийнята судом в результаті розгляду скарги на дії або бездіяльність органу Державної виконавчої служби.

Таким чином, ухвала господарського суду винесена на підставі ст. 121-2 ГПК України є належним засобом доказування неправомірності дій (бездіяльності) органу державної виконавчої служби при розгляді спору про відшкодування шкоди завданої внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця.

Як вже зазначалось та вбачається з матеріалів справи, ухвалами господарського суду м. Києва від 4 червня 2013 року та від 17 вересня 2013 року у справі № 38/125 визнано неправомірними дії та бездіяльність органів ДВС у виконавчому провадженні по виконанню рішення господарського суду м. Києва від 9 грудня 2010 року у справі № 38/125.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Апеляційним господарським судом встановлено, що ухвалою господарського суду Сумської області від 6 квітня 2012 року порушено провадження у справі № 5021/504/12 про визнання ТОВ "ТВ-Транс" банкрутом, відповідно до ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на задоволення вимог кредиторів введено мораторій.

Постановою господарського суду Сумської області від 3 травня 2012 року у справі № 5021/504/12 ТОВ "ТВ-Транс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. З даної постанови вбачається неоплатність боржника у зв'язку із значним перевищенням пасивів ТОВ "ТВ-Транс" над його активами. При цьому, ПКзОВ "Верхувен Холдінг Уден Б.В." як кредитор підтримав ініціативу (заяву) боржника про визнання його банкрутом.

Відповідно до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою господарського суду Сумської області від 5 червня 2013 року у справі № 5021/504/12 (залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року), кредиторська вимога ПКзОВ "Верхувен Холдінг Уден Б.В." до боржника в розмірі 9 899 916,10 грн. підтверджена рішенням господарського суду міста Києва від 9 грудня 2010 року у справі № 38/125 включена до 6 черги реєстру вимог кредиторів.

Також апеляційною інстанцією встановлено, що ухвалою господарського суду Сумської області від 24 липня 2013 року у справі № 5021/504/12, залишеною в силі постановою Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ТОВ "ТВ-Транс" ліквідовано як юридичну особу, визнано погашеними вимоги кредиторів, не задоволені за недостатністю майна банкрута, а провадження у справі припинено.

Апеляційним господарським судом встановлено, що згідно довідок та інших документів (витягів тощо), наданих на запит ліквідатора ТОВ "ТВ-Транс", майно, на яке посилається скаржник (нерухоме майно, земельна ділянка, 22 транспортних засобів), станом на 6 квітня 2012 року було відсутнє у боржника.

Таким чином, на момент пред'явлення позивачем 9 листопада 2012 року наказу № 38/125 до виконання, ТОВ "ТВ-Транс" вже було визнано банкрутом та у нього було відсутнє майно, про яке вказує позивач в позові у даній справі, достатнє для виконання судового рішення у справі № 38/125.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що державний виконавець повинен був вчиняти виконавчі дії з виконання наказу № 38/125 з дня відкриття виконавчого провадження, а саме з 15 березня 2012 року, не зважаючи на повернення стягувачу за його заявою наказу, оскільки таке повернення не означає закриття виконавчого провадження, є безпідставними з огляду на положення ч. 1 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" з якої вбачається, що державний виконавець здійснює виконавчі дії до завершення виконавчого провадження (яким є в т.ч. і повернення виконавчого документу на підставі ст. 47 вказаного Закону), тобто державний виконавець міг вчиняти виконавчі дії лише до повернення виконавчого документа стягувачу.

Крім того, незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області по примусовому виконанню наказу господарського суду м. Києва № 38/125 від 2 березня 2012 року була визнана господарським судом міста Києва в період після пред'явлення позивачем 9 листопада 2012 року наказу № 38/125 до виконання, а на той момент у боржника було відсутнє майно, достатнє для виконання судового рішення.

За наведених обставин, апеляційний господарський суд правильно встановив, що позивачем не доведено можливість фактичного виконання судового рішення в момент пред'явлення його до виконання, а також те, що в результаті бездіяльності відповідача-1 ТОВ "ТВ-Транс" здійснило відчуження усього свого майна.

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно не прийняв до уваги докази на підтвердження того, що станом на день відкриття виконавчого провадження 15 березня 2012 року у власності боржника перебували земельна ділянка площею 6,4206 га на території Кіровської сільської ради Бориспільського району, комп'ютерного програмного забезпечення "Склад" та грошові кошти в сумі 6 569 763,41 грн., оскільки спірна заборгованість ТОВ "ТВ-Транс" перед позивачем була включена до 6 черги реєстру вимог кредиторів, а відповідно до ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею, тобто в певній черговості. Водночас лист ГУ Держкомзему в Київській області від 7 грудня 2011 року про те, що за ТОВ "ТВ-Транс" обліковується вказана позивачем земельна ділянка, не підтверджує наявність у боржника даної земельної ділянки у власності станом на 15 березня 2012 року, а копія банківської виписки про рух коштів на рахунку в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" № 26006161037, який належить ТОВ "ТВ-Транс" не є належним доказом у справі, оскільки позивач не надавав її суду першої інстанції і не обґрунтував неможливість подання даного доказу до місцевого господарського суду.

З огляду на викладене, висновки попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень зазначених ним норм права, а також, як і інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку була надана відповідна та обґрунтована правова оцінка, зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому такі твердження скаржника не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень.

З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2015 року у справі № 910/81/14 - без змін.