Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав", м. Київ (далі - Ліга),

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015

зі справи № 910/4351/15-г

за позовом приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", м. Київ (далі - УЛАСП),

до Ліги

про стягнення 732 427 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Хлєбнікова С.Г.,

відповідача - Іванів О.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про стягнення заборгованості в сумі 732 427 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором доручення від 20.01.2011 № ЛУ/01/20/11 (далі - Договір).

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2015 (суддя Бондарчук В.В.): у позові відмовлено; УЛАСП повернуто з державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у сумі 516,54 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 (колегія суддів у складі: Верховець А.А. - головуючий, Доманська М.Л., Пантелієнко В.О.): задоволено апеляційну скаргу УЛАСП; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Ліги на користь УЛАСП 732 427 грн. заборгованості і 7 324,27 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Ліга просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду від 23.04.2015 залишити без змін, судові витрати в зв'язку з поданням касаційної скарги покласти на УЛАСП. Скаргу з посиланням на статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статті 525, 526, 1004 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статтю 7 Закону України "Про судоустрій та статус суддів України" (далі - Закон), статті 21, 46, 20, 22, 28, 49, 107-111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) мотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу (з письмовим клопотанням до нього) УЛАСП заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про правильність застосування апеляційним господарським судом норм права, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а в скарзі відмовити.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Згідно з умовами укладеного Лігою і УЛАСП Договору:

- Ліга доручає УЛАСП, а УЛАСП зобов'язується діяти від імені і в інтересах Ліги щодо виконання обов'язків, покладених на Лігу відповідно до чинного законодавства України та договорів, укладених з суб'єктами суміжних прав, які передали Лізі свої майнові суміжні права у колективне управління або надали їй повноваження на одержання винагороди (роялті) за комерційне використання об'єктів суміжних прав, а саме - укладати від імені Ліги договори на виплату винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та зафіксованих у них виконань з суб'єктами господарювання, зазначеними в постанові Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 (71-2003-п) ;

- УЛАСП має право: укладати від імені Ліги з суб'єктами комерційного використання договори про виплату винагороди (роялті) за використання фонограм; отримувати на свій поточний рахунок сплачувану суб'єктами комерційного використання винагороду (роялті) за зазначеними договорами; отримувати від суб'єктів комерційного використання інформацію про використання фонограм; користуватися правами контролю правомірності використання фонограм, які передбачені чинним законодавством України (пункт 2.1);

- УЛАСП зобов'язана: протягом двох тижнів після закінчення календарного кварталу повідомляти Лігу про договори, укладені з суб'єктами комерційного використання, та надавати їй копії відповідних договорів; протягом 15 банківських днів місяця, наступного за місяцем, в якому були отримані кошти від суб'єктів комерційного використання як винагорода (роялті) відповідно до укладених договорів, перерахувати ці кошти на поточний рахунок Ліги; протягом двох тижнів після закінчення календарного кварталу передавати Лізі отриману від суб'єктів господарювання інформацію про використання фонограм в електричному вигляді формату Microsoft Excel відповідно до додатку № 1; виконувати інші обов'язки, передбачені договорами про виплату винагороди (роялті) за використання фонограм (пункт 2.2);

- Ліга має право: отримувати від УЛАСП інформацію про укладені з суб'єктами комерційного використання договори та в разі необхідності отримувати копії відповідних договорів; одержувати отримані УЛАСП від суб'єктів комерційного використання кошти відповідно до договорів, укладених УЛАСП від імені Ліги згідно з пунктом 2.1.1 цього договору; отримувати звіти про використання об'єктів авторського права та суміжних прав, одержані УЛАСП від суб'єктів комерційного використання (пункт 3.1);

- Ліга зобов'язана, зокрема, за виконання обов'язків повіреного, передбачених даним договором, сплачувати УЛАСП плату відповідно до умов Договору (пункт 3.2);

- даний договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2011 (пункт 6.1).

20.01.2011 Лігою та УЛАСП підписано додаток № 2 до Договору, яким сторони узгодили такі умови сплати УЛАСП винагороди за виконання доручення за даним договором:

- Ліга зобов'язана сплатити УЛАСП плату за виконання доручення (пункт 1.1);

- у випадку якщо сума квартальної винагороди (роялті), сплачуваної суб'єктами комерційного використання в період дії цього договору, є меншою, ніж 400 000 грн., сума плати УЛАСП за виконання доручення складає 30 % від суми винагороди (роялті);

у випадку якщо сума квартальної винагороди (роялті), сплачуваної суб'єктами комерційного використання, дорівнює або є більшою, ніж 400 000 грн., сума плати УЛАСП за виконання доручення складає 50 % від суми винагороди (роялті) (пункт 1.2);

- плата за виконання доручення утримується УЛАСП самостійно із суми отриманої винагороди (роялті) відповідно до пункту 1.2 цього додатку (пункт 1.3).

01.08.2011 Лігою і УЛАСП укладено додаткову угоду № 2 до Договору, якою сторони виклали пункт 6.1 останнього в такій редакції: "Даний договір набуває чинності з моменту підписання сторони і діє до 31.12.2012 р."

За твердженням УЛАСП, нею на виконання умов Договору сплачено Лізі винагороду в загальній сумі 1 474 848, 44 грн., з якої: 24 984, 31 грн. - у 2-му кварталі 2011 року; 426 944, 36 грн. - у 3-му кварталі 2011 року і 1 023 819, 77 грн. - у 4-му кварталі 2011 року за 34-ма платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. А Ліга в порушення умов Договору не перерахувала УЛАСП плату за виконання доручення.

УЛАСП направляла Лізі вимогу від 13.01.2015 № 13/01/15-01 щодо перерахування 732 427 грн. за виконання доручення; відповіді на цю вимогу не надано.

Договір за своєю правовою природою (як і за назвою) є договором доручення.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2012 році Ліга зверталася до господарського суду міста Києва з позовом до УЛАСП про присудження до виконання обов'язку в натурі. Позов було мотивовано неналежним виконанням УЛАСП умов Договору, зокрема, в частині надання необхідних документів на підтвердження правильності нарахування суми авторської винагороди.

Рішенням названого господарського суду від 12.07.2012 у справі № 5011-72/6870-2012: згаданий позов задоволено; УЛАСП зобов'язано виконати в натурі прийняті на себе за Договором зобов'язання шляхом надання Лізі у письмовій формі інформації про:

- укладені у І, II, III та IV календарних кварталах 2011 року (по кожному кварталу окремо) з суб'єктами комерційного використання відповідно до Договору договори про сплату винагороди (роялті) та надати копії цих договорів;

- отриману у згаданих кварталах (по кожному кварталу окремо) від названих суб'єктів інформацію (звіти) про використання фонограм та надати копії "підтверджуючих" цю інформацію документів (звітів);

- загальні суми винагороди (роялті), отримані у зазначених кварталах (по кожному кварталу окремо) від названих суб'єктів відповідно до укладених на підставі Договору договорів про сплату винагороди (роялті) на користь Ліги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2012 згадане рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

Факти, встановлені в цьому рішенні, в силу статті 35 ГПК України не доказуються при розгляді даної справи.

У даній справі УЛАСП не подано суду повного обсягу доказів вирахування суми на підтвердження вимог про стягнення плати за виконання Договору. Тому не можна дійти беззаперечного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Так, з поданих УЛАСП суду 34 платіжних доручень не вбачається період (квартал) отримання УЛАСП винагороди, а відтак неможливо визначити розмір плати за виконання доручення - з урахуванням того, що плата встановлена у відсотковому відношенні до суми зібраної квартальної винагороди (відповідно до пункту 1.2 додатку № 2 до Договору).

Крім того, як зазначалося в пункті 1.3 додатку № 2 до Договору, плата за виконання доручення утримується УЛАСП самостійно із суми отриманої винагороди (роялті) відповідно до пункту 1.2 Договору, і в матеріалах справи відсутні докази того, що УЛАСП у момент перерахування Лізі сум винагороди самостійно не утримувала плату за виконання доручення.

Таким чином, зазначені платіжні доручення підтверджують лише факт перерахування відповідної суми коштів Лізі, проте не доводять розміру винагороди, що була зібрана УЛАСП у кожному кварталі, оскільки з цих платіжних доручень не вбачається, за який період (квартал) зібрана винагорода.

Отже, позовні вимоги матеріалами справи не підтверджуються та задоволенню не підлягають.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено таке.

Згідно з наданими суду копіями платіжних доручень:

зa 2-й квартал 2011 року УЛАСП перерахувала винагороду в загальній сумі 24 984,31 грн.; ця сума є меншою за 400 000 грн. (пункт 1.2 додатку № 2 до Договору), отже, сума, належна УЛАСП, складає 30 % від зазначеної суми, тобто 7 495,29 грн.;

за 3-й квартал 2011 року УЛАСП перерахувала винагороду в загальній сумі 426 944,36 грн.; ця сума є більшою за 400 000 грн. (пункт 1.2 додатку № 2 до Договору), отже, сума, належна УЛАСП, складає 50 % від зазначеної суми, тобто 213 022,18 грн.;

за 4-й квартал 2011 року УЛАСП перерахувала винагороду в загальній сумі 1 023 819,77 грн.; ця сума є більшою за 400 000 грн., отже, сума, належна УЛАСП, складає 50 % від зазначеної суми, тобто 520 247,61 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, УЛАСП не отримала плати за Договором у сумі 732 427 грн.

Факт неналежного інформування про укладення УЛАСП договорів з суб`єктами комерційного використання не є підставою звільнення довірителя від виконання покладених на нього обов`язків щодо повіреного, й факт отримання коштів Лігою від УЛАСП довірителем не заперечувався.

Оскільки УЛАСП було виконано умови пункти 2.2.2 Договору, кошти були зараховані на рахунок та прийняті Лігою, "довірителем було прийнято дане, як належне виконання умов договору". Тому Ліга повинна була за умовами Договору здійснити плату за виконання обов`язків повіреного. "Проте, даний обов`язок выдповыдачем здыйснено не було" (за текстом постанови апеляційної інстанції).

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми коштів.

Із з'ясованих судами обставин справи вбачається, що укладений сторонами Договір є договором доручення.

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії; правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно з частиною першою статті 1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення; повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит; у цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Частиною першою статті 1006 названого Кодексу передбачено обов'язок повіреного повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення.

Згідно з приписами статті 193 ГК України:

- суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша);

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина друга). ЦК України (435-15) також передбачено, що: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (статті 525, 526).

Відповідно до положень ГПК України (1798-12) :

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частина перша статті 33);

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).

У розгляді даної справи місцевий господарський суд, з урахуванням наведених законодавчих приписів, зокрема ГПК України (1798-12) , та на підставі ретельного дослідження фактичних обставин справи і поданих у ній доказів, з'ясувавши, на відміну від апеляційного господарського суду, недоведеність позивачем існування заявленої до стягнення суми заборгованості, дійшов заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Так, судом першої інстанції з'ясовано і апеляційною інстанцією не спростовано, що подані позивачем як докази зі справи платіжні доручення підтверджують сам лише факт перерахування коштів відповідачу (Лізі), однак, оскільки з них не вбачається за який період часу (за який квартал) зібрано винагороду, за ними неможливо дійти висновку щодо розміру винагороди, зібраної позивачем (УЛАСП) у кожному такому періоді (кварталі), що, в свою чергу, унеможливлює здійснення висновку про обґрунтованість позовних вимог, і притому саме в заявленій до стягнення сумі. Також з огляду на з'ясований місцевим господарським судом зміст пункту 1.2 Договору і пункту 1.3 додатку № 2 до цього договору зазначений суд правильно виходив з відсутності у справі даних (відомостей) про те, що УЛАСП при перерахуванні нею Лізі суми винагороди самостійно не утримувалася плата за виконання доручення.

Натомість суд апеляційної інстанції у повторному розгляді справи формально - і притому помилково - виходив з умов пункту 1.2 додатку № 2 до Договору. Помилково - тому, що, як вбачається із з'ясованого судами змісту цього документа, ним встановлюються не підстави виникнення у УЛАСП права на отримання плати, а тільки певні критерії визначення розміру плати за виконання УЛАСП доручення за договором; що ж до згаданих підстав, то вони визначаються, по-перше, законом, по-друге, умовами Договору, а наявність таких підстав має бути підтверджена належними доказами, чого в даному разі, як встановлено місцевим господарським судом, не відбулося. Апеляційною інстанцією також залишено поза увагою, що за змістом того ж додатку до Договору розмір плати за виконання доручення визначається у відсотковому відношенні до сум винагороди, зібраних УЛАСП протягом звітного періоду (кварталу), а не відносно сум винагороди, перерахованої УЛАСП Лізі у певному звітному періоді (кварталі).

До того ж саме по собі прийняття/неприйняття відповідачем коштів від позивача не є беззаперечним свідченням існування заборгованості Ліги перед УЛАСП за Договором, і притому саме в сумі 732 427 грн. (яку було заявлено до стягнення). Тому не можна погодитися з висновком названого суду стосовно того, що зарахування коштів на рахунок відповідача було підставою для обов'язку останнього здійснити УЛАСП відповідну оплату і в зазначеній сумі.

Таким чином, апеляційна інстанція, надавши невірну правову оцінку обставинам справи, припустилася неправильного застосування частини другої статті 4-3, статей 33 і 34 ГПК України та в зв'язку з цим - і наведених норм ЦК України (435-15) і ГК України (436-15) , а, скасувавши рішення місцевого господарського суду за відсутності підстав, передбачених статтею 104 ГПК України, - також і зазначеної норми процесуального права. Тому відповідно до частини другої статті 111-10 ГПК України оскаржувана постанова підлягає скасуванню; рішення ж місцевого господарського суду слід залишити в силі.

Водночас Вищим господарським судом України не береться до уваги посилання скаржника на незаконність складу суду апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи наявне розпорядження заступника голови Київського апеляційного господарського суду про відповідну зміну складу суду (а.с. 149).

Згідно із статтею 49 ГПК України сума судового збору, сплачена Лігою за подання касаційної скарги, підлягає стягненню з УЛАСП.

Керуючись статтями 49, 111-9 - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015

зі справи № 910/4351/15-г скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2015 зі справи № 910/4351/15-г залишити в силі.

4. Стягнути з приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав" на користь об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" 7 324 (сім тисяч триста двадцять чотири) грн. 27 коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.