Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Могил С.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року у справі № 910/4472/15-г за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості,

У лютому 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 85410,92 грн., пені в сумі 3264,33 грн., 7% штрафу в сумі 5978,76 грн., 3% річних у сумі 7701,02 грн. та 9053,56 грн. інфляційних сум.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору поставки від 01.07.2010 року № 100-Д/Д-1111-67 щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року (суддя Сташків Р.Б.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 85410,92 грн., 3% річних у сумі 3762,76 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року (судді: Ропій Л.М., Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.07.2010 року між ДП "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (постачальник), правонаступником якого є позивач, та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (покупець) укладено договір поставки № 100-Д/Д-1111-67, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у зумовлені строки товар відповідно до специфікації, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 1.2 договору товар поставляється єдиною партією. Асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у Специфікації.

Вартість товару, що постачається згідно зі Специфікацією становить 85 410,92 грн.

У п. 2.2 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється протягом 30-ти робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3 даного договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику відповідача, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка; датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

За п. 6.3 договору оплата здійснюється після поставки товару, що постачається за даним договором у розмірі вартості.

Згідно з п.7.2 договору за невиконання або неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті товару згідно з п. 6.3 даного договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Позивач поставив відповідачу товар, визначений у специфікації на суму 85 410,92 грн., що підтверджується видатковими накладними від 02.07.2010 року №№ 18-32 та № 35.

Доказів оплати за поставлений позивачем товар згідно із договором № 100-Д/Д-1111-67 у розмірі 85 410,92 грн., відповідачем не надано.

У матеріалах справи містяться складені сторонами акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 року та станом на 30.09.2013 року, які підписані зі сторони позивача та відповідача головними бухгалтерами та скріплені печатками сторін. Відповідно до вказаних актів заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.03.2013 року та 30.09.2013 року складала 1 106 612,92 грн.

Згідно з довідкою позивача про облік дебіторської заборгованості відповідача, станом на 02.03.2015 року, до загальної суми заборгованості у розмірі 1 106 612,92 грн. входить і заборгованість за одержані 02.07.2010 року товари згідно із договором № 100-Д/Д-1111-67 у сумі 85 410,92 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних сум у зв'язку з невиконанням зобов'язання за договором поставки щодо оплати одержаного товару.

Висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості та 3% річних обґрунтовано наявністю у відповідача зобов'язання з оплати одержаних послуг за договором, а відмову в решті позову мотивовано спливом позовної давності щодо пені, частини сум 3% річних та інфляційних сум, від'ємним значенням індексу інфляції за інший період, а також помилковим застосуванням до відповідача відповідальності, передбаченої абзацом 3 ч. 2 ст. 231 ГК України за порушення ним грошових зобов'язань.

Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з урахуванням положень пунктів 2.2, 6.3 договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України, відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар у строк до 13.08.2010 року (включно), проте не здійснив оплату за поставлений позивачем товар. Крім того, між сторонами підписано акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 року та 30.09.2013 року, за якими до загальної суми заборгованості включено заборгованість за спірним договором, і ці акти підписано уповноваженими посадовими особами сторін, без будь-яких зауважень, а тому позовна давність за вказаною поставкою перервалась і її перебіг розпочався заново, та на момент звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості - 25.02.2015 року не спливла, у зв'язку з чим доводи скаржника про пропуск позивачем позовної давності щодо заявлених позовних вимог і про застосування якого заявлено відповідачем, як на підставу для відмови у позові, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються обставинами справи, які встановлені судами попередніх інстанцій.

Водночас, суди обгрунтовано відмовили у позові про стягнення пені, нарахованої до 13.08.2010 року, оскільки станом на цю дату прострочення ще не було допущено, а в частині вимог про стягнення пені за інший період - на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, за спливом позовної давності; в частині позову про стягнення інфляційних сум у межах строку позовної давності - у зв'язку з від'ємним значенням індексу інфляції, а за інший період - у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Разом з тим, щодо вимог про стягнення штрафу, заявленого позивачем до стягнення на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у їх задоволенні, враховуючи те, що зобов'язання відповідача за договором від 01.07.2010 року № 100-Д/Д-1111-67 є грошовим і на них дія цієї норми матеріального права не поширюється.

У той же час, суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для стягнення 3% річних у сумі 3762,76 грн. за період з 25.02.2012 року по 13.08.2013 року.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суди обох інстанцій дали належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих правових норм та умов договорів, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 85410,92 грн. та 3% річних у сумі 3762,76 грн., відмовивши в решті позову за необгрунтованістю та пропуском строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року - без змін.