розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року у справі № 910/2680/15-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" до фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", про стягнення 3% річних та інфляційних сум,

У лютому 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 3% річних в сумі 8382,56 грн. та 43770,27 грн. інфляційних сум за період з 14.05.2013 року по 25.12.2014 року у зв'язку простроченням виконання грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу від 15.05.2007 року № 834/05/2007, яке встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2013 року у справі № 910/9552/13.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2015 року (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 8382,56 грн. та 43770,27 грн. інфляційних сум.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року (судді Ортюх Б.В., Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 15.05.2007 року між ТОВ "Ласка Лізинг" (Лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 834/05/2007, відповідно до умов якого Лізингодавець зобов'язався придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою Лізингоодержувачем специфікацією.

Згідно п. 1.1 договору предметом лізингу є Телескопічний навантажувач 541-70 (одна одиниця), № шасі буде встановлено в Акті приймання-передачі майна, рік випуску 2007 рік.

Відповідно до п. 2.3 вказаного вище правочину вартість майна, що передається Лізингодавцем Лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 81 691 "у.о", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 13615,17 "у.о", виражена в гривнях України.

Додатком № 1 від 15.05.2007 до договору сторони погодили графік внесення платежів.

30.07.2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 834/05/2007/R до договору, яким сторони, зокрема, додаток № 1 - графік внесення платежів виклали в іншій редакції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2013 року у справі № 910/9552/13, яке набрало законної сили, позов ТОВ "Ласка Лізинг" задоволено з Фірми "Т.М.М." - ТОВ та стягнуто заборгованість за лізинговими платежами в сумі 172568,28 грн., пеню в розмірі 9002,63 грн., 3% річних в сумі 2132,78 грн., а також 170,76 грн. інфляційних сум.

Судом у справі № 910/9552/13 встановлено наявність у Фірми "Т.М.М." - ТОВ грошового зобов'язання зі сплати на користь ТОВ "Ласка Лізинг" лізингових платежів за період з 28.06.2012 року по 13.05.2013 року у сумі 172 568,28 грн. на підставі договору фінансового лізингу № 834/05/2007 від 15.05.2007 року.

05.12.2013 року між ТОВ "Ласка Лізинг" (кредитор) та ТОВ "Мега Торг Лтд" (новий кредитор) укладено договір уступки права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 225/11-2013, відповідно до умов якого кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу від 15.05.2007 року № 834/05/2007, укладеного між кредитором та боржником - Фірмою "Т.М.М." - ТОВ.

Пунктом 1.2 договору уступки права вимоги передбачено, що новий кредитор набуває всіх прав та зобов'язань, які належать кредитору по відношенню до боржника, а саме, право вимоги від боржника належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі: сплати лізингових платежів, пені, штрафу, викупної вартості, інших платежів, що належать до сплати на підставі умов договору лізингу та законодавства України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2014 року у справі № 910/9552/13 заяву ТОВ "Мега Торг Лтд" про заміну стягувача, як сторони виконавчого провадження, на її правонаступника задоволено, та здійснено заміну позивача - ТОВ "Ласка Лізинг" на його правонаступника - ТОВ "Мега Торг Лтд".

26.12.2014 року на рахунок ТОВ "Мега Торг Лтд" були зараховані грошові кошти, сплачені боржником на виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2013 року у справі № 910/9552/13.

Предметом даного судового розгляду є вимоги нового кредитора до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати заборгованості, стягнутої за рішенням суду в іншій справі.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову про стягнення 3 % річних та інфляційних сум обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання, що виникло на підставі договору за судовим рішенням в іншій справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202- 205 ГК України, ст.ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Разом з цим, у п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 (v0014600-13) зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок невиконання рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2013 року у справі № 910/9552/13 щодо сплати основного боргу в сумі 172 568,28 грн. у позивача були законні підстави для нарахування інфляційних сум та трьох процентів річних на суму заборгованості за спірний період до моменту зарахування сплаченої боржником заборгованості на рахунок стягувача.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суди обох інстанцій дали належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 8382,56 грн. та 43770,27 грн. інфляційних сум.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Враховуючи викладене, оскаржені судові рішення як обґрунтовані й законні підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 121-1 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року - без змін.