головуючий суддя: судді: Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Прокопанич Г.К. за участю представників: від позивача: Михайлов Є.Б., дов. № 08-11/4840/2-14 від 29.12.2014 р. від відповідача: не з'явився: розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 р. у справі господарського суду № 922/5465/14 Харківської області за позовом Харківської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутого майна та відшкодування доходів

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.2014р. у справі № 922/5465/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Додатковим рішенням господарського суду Харківської області у даній справі від 18.05.2015 р. стягнуто з позивача на користь Державного бюджету України 23769,56 грн. судового збору.

Позивач, Харківська міська рада, з рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.2014 р. у справі № 922/5465/14 не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача доходу, отриманого від безпідставного набутого майна в розмірі 374276,22 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заявою про уточнення (доповнення) апеляційних вимог б/н від 26.05.2015р. позивач просив скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2015 р. у справі № 922/5465/14 у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 р. у справі № 922/5465/14 судове рішення місцевого господарського суду від 24.12.2014 р. у справі № 922/5465/14 залишено без змін.

Позивач, Харківська міська рада, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача доходу, отриманого від безпідставного набутого майна в розмірі 374 276,22 грн. та в цій частині справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Також скаржник просить скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2015 р. у справі № 922/5465/14 у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Заяви скаржника в порядку приписів ст. 121-1 ГПК України судовою колегією касаційної інстанції відхиляються, оскільки у відповідності до ст. 121-1 ГПК України зупинення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 10.08.2015 р. № 03-05/1110 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Рогач Л.І., для розгляду касаційної скарги у справі № 922/5465/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дроботова Т.Б., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Прокопанич Г.К.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 11.08.2015 р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Харківської міської ради підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2001 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 є власником нежитлової будівлі літ. "В-1" по АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.08.2014 р. № 25347941.

Під час проведення Відділом контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради заходів самоврядного контролю за додержанням вимог земельного законодавства було встановлено, що відповідач використовує спірну земельну ділянку без наявного та зареєстрованого у визначеному порядку права власності на землю або користування.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача відсутня заборгованість зі сплати податків, зборів (що підтверджується довідкою ДПІ у Московському районі м. Харкова від 05.06.2015 р.).

Відповідно до п. 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) при вирішенні спорів за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди, крім спеціальних норм, повинні брати до уваги загальні положення ст. 22 ЦК України, ч. 2 ст. 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги ч. 2 ст. 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідача виникло право власності на нерухомість, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, на підставі цивільно-правової угоди.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) визначено, що у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін судове рішення місцевого господарського суду, зазначив, що позивачем не доведена наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, відтак дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування ст.ст. 1212, 1213, 1214 ЦК України, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки договір оренди на спірну земельну ділянку відповідачем не укладався, то позивачем безпідставно заявлена до стягнення сума розрахована виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку.

Крім того, судами попередніх інстанцій було вірно зауважено, що позивачем не підтверджено розмір спірної земельної ділянки, який має значення для встановлення загальної нормативної вартості земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині звільнення земельної ділянки, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення порушених прав.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, позивач в заяві про уточнення (доповнення) апеляційних вимог б/н від 26.05.2015 р. просив скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2015 р. у справі № 922/5465/14 у повному обсязі.

У мотивувальній частині постанови суд апеляційної інстанції зазначив, що вищезазначена заява позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 105 ГПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову.

Частиною 2 ст. 105 ГПК України визначено, що у постанові мають бути зазначені: 1) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови; 2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу; 3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів); 4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду; 5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; 6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; 7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; 8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції; 9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги; 10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу Харківської міської ради, прийняв постанову, якою вищезазначену апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2014 р. у справі № 922/5465/14 - без змін.

Фактично резолютивна частина оскаржуваної постанови апеляційної інстанції не містить результату перегляду додаткового рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2015р. у справі № 922/5465/14 в апеляційному порядку. Додаткове рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією ані скасовано, ані залишено без змін, як і не здійснена будь-яка інша процесуальна дія.

Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог. В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволені позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Таким чином, апеляційним господарським судом порушені вимоги статей 103, 105 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Таким чином, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 р. у справі № 922/5465/14 підлягає скасуванню, а справа № 922/5465/14 - направленню на розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.