головуючого суддів: Є.Борденюк Д. Кривди, С. Могил, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" на постанову від 17.02.2015 Київського апеляційного господарського судуу справі № 910/21292/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 про стягнення 46 364,82 грн у судове засідання прибули представники: позивача Кожакар В.М. (дов. від 18.07.2015 № 196/1), відповідача ОСОБА_7 (дов. від 16.09.2014), заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мега-Гарант" звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 46364,82 грн виплаченого позивачем страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 (суддя В. Босий), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 (колегія суддів: В. Шапран, В. Андрієнко, С. Буравльов), у задоволені позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані наступним.

15.03.2011 між ПАТ "СК "Мега-Гарант" (страхувальник) та ОСОБА_8 (страхувальник) укладений договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 26-15/2011-Т (далі - Договір), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: автомобілем Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.

25.08.2011 о 14:00 год. на пл. Львівська, 4-А в м. Києві сталась ДТП за участі застрахованого автомобіля Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, а саме: ОСОБА_5, керуючи вказаним автомобілем, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції, скоїв наїзд на перешкоду, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.

Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 8868243. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_5 вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2011 у справі № 3-9049/2011, відповідно до якої ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення.

26.08.2011 власник застрахованого транспортного засобу - автомобіля Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

На підставі страхового акту № 45/2011-т від 24.10.2011 та додатку № 1 від 31.10.2011 позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, перерахував суму страхового відшкодування у розмірі 46 364,82 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 13266 від 24.10.2011 та № 13283 від 31.10.2011.

Здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач звернувся з позовом до суду у даній справі.

Встановивши наведені вище обставини, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про таке.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, до ПАТ "СК "Мега-Гарант" перейшло в межах суми 46 364,82 грн право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Вина особа, яка керувала автомобілем Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку.

За приписами частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну його працівником під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, окрім складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, вина) необхідно встановити факт перебування особи, що заподіяла шкоду, в трудових (службових) відносинах з відповідачем та виконання ним під час скоєння ДТП своїх трудових (службових) обов'язків як працівника відповідача.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження як факту перебування ОСОБА_5 у трудових (службових) відносинах з відповідачем на момент вчинення спірної ДТП, так і факту здійснення господарської діяльності з миття автомобілів за адресою: АДРЕСА_1, саме Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

За твердженнями позивача за вказаною адресою ніяка господарська діяльність ним не здійснювалася, а ОСОБА_5 з ним у трудових відносинах не перебував, що додатково підтверджується листами Дарницького районного центру зайнятості № 21/298 від 14.02.2012 та Шевченківського районного центру зайнятості № 2498 від 27.02.2012.

З посиланням на зазначене вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Також у рішенні місцевого господарського суду щодо клопотання позивача про витребування у ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів інформації про те, який саме суб'єкт господарювання станом на 25.08.2011 мав торговий патент на провадження діяльності з миття машин за адресою АДРЕСА_1, а також про витребування у Київського міського бюро технічної інвентаризації інформації про те, хто саме станом на 25.08.2011 був власником приміщення АДРЕСА_1, зазначено, що позивачем не доведено сукупності обставин, з якими приписи ст. 38 ГПК України пов'язують можливість витребування таких доказів.

Суд апеляційної інстанції, підтримавши мотиви відмови у позові, зазначив також і про те, що відповідно до п. 9.2 Договору, визначено особу, яка допущена до керування ТЗ, а саме ОСОБА_8; зважаючи на те що, ОСОБА_5 був допущений страхувальником до керування автомобілем Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, він, відповідно до вказаного вище договору страхування (враховуючи те, що позивач визнав дану пригоду страховим випадком), є особою яка керувала ТЗ на законних підставах, а отже, відповідно до вказаного договору страхування не повинен відшкодовувати шкоду завдану ТЗ, яким керував. Факт керування ОСОБА_5 автомобілем на законних підставах також підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2011, відповідно до якої ОСОБА_5 було притягнуто до відповідальності тільки за порушення правил дорожнього руху, що призвели до пошкодження ТЗ.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При цьому, заявник касаційної скарги посилається, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відмовлено позивачу у задоволені клопотання про витребування доказів щодо встановлення особи, яка здійснювала діяльність за місцем та на дату настання страхового випадку (торговий патент, свідоцтво про право власності).

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, статтею 38 Господарського процесуального кодексу України передбачене право, а не обов'язок суду витребувати докази за клопотанням сторін.

З огляду на вказане вище, посилання позивача на неправомірність відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів колегією суддів Вищого господарського суду України відхиляються.

Разом з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що наведена у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції оцінка правомірності дій ОСОБА_5, результатом якої є висновок суду про те, що останній не повинен відшкодовувати позивачу шкоду, є помилковою, оскільки ОСОБА_5 не є відповідачем у справі.