розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 та рішення господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі № 9/17-4528-2011 господарського суду Одеської області за позовом Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до: приватного підприємства "Технології туризму", комунального підприємства "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації", Головного управління юстиції в Одеській області, треті особи: Сергіївська селищна рада, Республіканський спортивний клуб "Олімпія", Агентство публічної власності Республіки Молдова, про витребування майна, зобов'язання внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та зобов'язання здійснити державну реєстрацію права власності, за участю представників: позивача: Шевчук О.М., відповідачів: не з'явились, третіх осіб: не з'явились, прокуратури: Ніжник Г.А.,

У листопаді 2011 року заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) з позовом, в якому, згідно з подальшими уточненнями, просив витребувати із незаконного володіння приватного підприємства "Технології туризму" та передати цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний", розташований у смт. Сергіївка, м. Білгород-Дністровського, Одеської області за адресою: пров. Тірас, 3, що в цілому складається із зазначених на схематичному плані під літерами "А" - спального корпусу, "Б" - спального корпусу, "В" - їдальні, "Г" - кінотеатру, "Д" - медичного пункту, "Е" - приймального відділення, "Ж" - пропускного пункту, загальною площею 5318 кв.м., розташованих на земельній ділянці 20000 кв.м.; зобов'язати КП "Білгород-Дністровське БТІ" скасувати державну реєстрацію права власності ПП "Технології туризму" на цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний" шляхом скасування запису в реєстровій книзі № 1 номер запису 74 про реєстрацію права власності за ПП "Технології туризму" на вказаний цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний"; зобов'язати КП "Білгород-Дністровське БТІ" здійснити державну реєстрацію за ФДМУ права власності на вказаний цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний".

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.12.2012 в позові відмовлено з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.12.2012 провадження у даній справі в частині зобов'язання КП "Білгород-Дністровське БТІ" скасувати державну реєстрацію права власності ПП "Технології туризму" на цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний", шляхом скасування запису в реєстровій книзі № 1 номер запису 74 про реєстрацію права власності за ПП "Технології туризму" на вказаний цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний" та зобов'язання КП "Білгород-Дністровське БТІ" здійснити державну реєстрацію за ФДМУ права власності на вказаний цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний" припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове - про задоволення позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2013 у даній справі касаційну скаргу ПП "Технології туризму" задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 та рішення господарського суду Одеської області від 10.12.2012 у справі № 9/17-4528-2011 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Після нового розгляду рішенням господарського суду Одеської області від 15.09.2014 відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з посиланням на відсутність при розгляді даного спору порушеного матеріального права позивача.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 залишено без змін рішення місцевого господарського суду від 15.09.2014 з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, заступник прокурора Одеської області звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Предметом позовних вимог у даній справі є витребування майна ДОТ "Сонячний", побудованого за часів Радянського Союзу, яке належало республіканському клубу "Олімпія" (м. Кишинів).

Пунктом 13 статті 97 Конституції (Основного Закону) України від 1975 року, чинної на час проголошення незалежності України, передбачено, що здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України, інших відносин, які потребують законодавчого врегулювання належить до виключного відання Верховної Ради України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України № 217/94-ВР від 20.10.1994 (217/94-ВР) органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території, є Фонд державного майна України. Постановою Верховної Ради України № 2268-XII від 10.04.1992 (2268-12) передбачено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, тимчасово передані Фонду державного майна України.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР" № 3943-XII від 04.02.1994 (3943-12) визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відносини власності на об'єкти виробничого і соціального призначення, розташовані на території України та Республіки Молдова, що були створені (збудовані) за часів існування СРСР врегульовані Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11.08.1994 (498_043) , яка ратифікована та набула чинності 12.07.2001.

Статтею 4 Угоди передбачено, що "Сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об'єктах): санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів підприємств колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони.

Сторони вважають за доцільне надавати на своїй території земельні ділянки у користування як для діючих, так і для тих, що створюються, об'єктів соціальної сфери іншої Сторони, її юридичних фізичних осіб. Надання земельних ділянок іншій Стороні, а також платня за їх використання здійснюється на загальних підставах, які визначаються законодавством Сторони місцезнаходження об'єкта.

Граничний строк надання документів для визнання прав власності на об'єкти, які можуть бути віднесені до власності Сторін згідно з статтями 2 і 4, закінчується через 2 роки з дня набуття чинності цією Угодою".

Згідно зі ст. 11 Угоди правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на основі цієї Угоди власністю одної Сторони та розташованих на території іншої Сторони, визначається у відповідності до законодавства Сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформлюються протоколами між органами Сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Отже, правовий статус об'єктів виробничого і соціального призначення, розташованих на території України та Республіки Молдова, що створені (збудовані) за часів існування СРСР, має визначатися на підставі протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн.

Жодних протоколів стосовно визначення правового статусу ДОТ "Сонячний" між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн, оформлено не було.

З огляду на вищевикладене, після спливу передбаченого п. 3 ст. 4 Угоди граничного строку надання документів для визнання прав власності на ДОТ "Сонячний" за Республікою Молдова, право власності на це майно перейшло до України 13.07.2003 і органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на вказаний об'єкт соціальної сфери підприємства союзного підпорядкування, є Фонд державного майна України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.05.2011 у справі № 8/17-114-2011, яке набрало законної сили 19.07.2011, визнано недійсними рішення Сергіївської селищної ради та встановлено, що нерухоме майно цілісного майнового комплексу дитячого табору "Сонячний" є державною власністю, управління яким здійснює ФДМУ, Сергіївська селищна рада незаконно прийняла це майно у комунальну власність, оформила право власності за територіальною громадою та в подальшому розпорядилась ним шляхом прийняття рішень про включення цього об'єкту до переліку майна, яке підлягає приватизації в 2006 році та продажу ПП "Технології туризму".

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Одним із способів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння. Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За приписами наведеної норми позивач повинен довести в суді незаконність володіння відповідачем майном, що є предметом позову.

Водночас, вимога про витребування майна на користь особи передбачає набуття нею, зокрема, права володіння та користування майном.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України.

Отже, у разі встановлення наявності речово-правових відносин захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відтак, приписами ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені, та можуть мати місце за умови, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржених рішень не враховано вимоги ст. 321 Цивільного кодексу України, яка встановлює принцип непорушності права власності. Відповідно до цієї норми, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійснені лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, відповідно до вимог ст. ст. 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було відчужене поза межами волі власника не набувається в тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути витребуване у нього. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Підстави припинення права власності передбачені ст. 346 Цивільного кодексу України.

Ця норма не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли під час прийняття незаконного рішення майно вибуло із володіння власника та в подальшому було відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника.

Укладання таких угод, які в подальшому визнані незаконними, не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладення і до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

Отже, при відчуженні спірного нерухомого майна було порушено майнові права держави в особі ФДМУ як органу управління майном і, тому, відмова судів попередніх інстанцій в задоволенні позовної вимоги позивача про витребування спірного об'єкта нерухомого майна з незаконного володіння ПП "Технології туризму" на користь ФДМУ, з мотивів викладених в оскаржених судових рішеннях, є помилковою.

Також, слід зазначити, що не є перешкодою для витребування майна власником і та обставина, що під час продажу спірного майна набувач здійснював реєстрацію права власності.

Щодо строків позовної давності, то згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами ст. 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З урахуванням наведених положень норм Цивільного кодексу України (435-15) можна зробити висновок про те, що прокурор звернувся з позовом до суду для захисту порушеного права в межах строку позовної давності.

Крім того, у ст. 268 Цивільного кодексу України наведений невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Частиною другою даної статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Таким чином, власник може звернутись з позовом про витребування майна із незаконного володіння у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав, з урахуванням правил про набувальну давність, передбачених ст. 344 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ підлягають частковому задоволенню, з урахуванням ухвали господарського суду Одеської області від 10.12.2012 у даній справі.

Відповідно до п. 2 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при розгляді даного спору до встановлених правовідносин було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття помилкових рішень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, судова колегія касаційної інстанції дійшла до висновку, що прийняті у справі оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 та рішення господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі № 9/17-4528-2011 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Витребувати від приватного підприємства "Технології туризму" (65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 8, кв. 16, код ЄДРПОУ - 34380959) та передати на користь держави в особі Фонду державного майна України цілісний майновий комплекс Дитячого оздоровчого табору "Сонячний", що розташований в смт. Сергіївка, м. Білгород-Дністровського, Одеської області, пров. Тірас, 3, що в цілому складається з зазначених на схематичному плані під літерами "А" - спального корпусу, "Б" - спального корпусу, "В" - їдальні, "Г" - кінотеатру, "Д" - медичного пункту, "Е" - приймального відділення, "Ж" - пропускного пункту, загальною площею 5318 кв.м, розташованих на земельній ділянці 20000 кв.м.